Литвин Юрій Тимонович
Ю́рій Тимо́нович Литви́н (нар. 26 листопада 1934, Ксаверівка — пом. 5 вересня 1984, Чусовий) — український поет, письменник, журналіст та правозахисник.
| Юрій Литвин | ||||
|---|---|---|---|---|
 Юрій Литвин у 1958 р. під час першого ув'язнення за політичною статтею | ||||
| Ім'я при народженні | Юрій Тимонович Литвин | |||
| Народився |
26 листопада 1934 с. Ксаверівка, Васильківський район, Київська область, Українська Соціалістична Радянська Республіка,  СРСР | |||
| Помер |
5 вересня 1984 (49 років) Чусовий, Пермська область, Російська РФСР, СРСР | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |
СРСР | |||
| Діяльність | поет, журналіст, правозахисник | |||
| Нагороди |
| |||
|
| ||||
| Юрій Литвин у Вікісховищі? | ||||
ЖиттєписРедагувати
Народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім'ї сільських вчителів. Батько воював на фронті, згодом партизанив у загоні С. Ковпака. Помер від ран 1944 року. Мати з сином перебралася в село Барахти Васильківського району Київської області.
Після закінчення семирічної школи пішов навчатись до гірничо-промислової школи в місто Шахти Ростовської області, але через хворобу покинув її і повернувся до села. Згодом працював на Донбасі. З юнацьких літ цікавився українською літературою і національною культурою.
В 1953–1955 роках відбував перше ув'язнення на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції.
Невдовзі після звільнення 14 квітня 1956 року був заарештований вдруге, звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у таборах Мединь і Вихорівка («Озерлаг», Іркутська область) і мордовських таборах для політв'язнів.
В ув'язненні писав вірші українською і російською мовами та закінчив в 1965 році збірку «Трагическая галерея» (розповідь про злочини тоталітарної системи проти українського народу). Незабаром всі поезії були вилучені під час обшуку.
Після звільнення в червні 1965 року був змушений через переслідування переїхати до Красноярська. 14 листопада 1974 року його знову заарештували і засудили за статею 187-1 («Наклепницькі вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад»).
У листопаді 1977 року Литвин, тільки звільнившись з ув'язнення, став членом Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод і продовжив боротьбу проти тоталітарного режиму в Україні. У квітні 1979 року завершив статтю «Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи»[1], в якій виробив політичну програму українського правозахисного руху.
5 липня 1979 року важко хворого Литвина заарештовують знову, звинувачують у веденні «антирадянської агітації і пропаганди» та засуджують до 10-річного ув'язнення і 5 років заслання. З травня 1982 року відбував покарання у таборах суворого режиму (селах Кучино, Половинка, Всесвятське Пермської області), де перебувала більшість учасників українського правозахисного руху.
24 серпня 1984 року Юрія Литвина знайшли в камері із розрізаним животом. 5 вересня 1984 року він помер у лікарні в міста Чусового Пермської області.
У листопаді 1989 року прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
КнигиРедагувати
Автор книг:
- «Рабочее дело»;
- «Безумец»;
- «Поема о подснежниках».
НагородиРедагувати
Указом Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсинських угод» за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсинських угод Юрія Литвина нагороджено орденом «За мужність» I ступеня (посмертно)[2].
Вшанування пам'ятіРедагувати
- У Василькові існує вулиця Юрія Литвина.
- У Тарасівці існує вулиця Юрія Литвина (раніше Жовтневої революції)
- У Калуші існує вулиця Юрія Литвина.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Ю. Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи // Сучасність. — 1979. — Ч. 10 (226). С. 98-104.
- ↑ Сайт Верховної Ради України
Джерела та літератураРедагувати
- О. Г. Бажан. Литвин Юрій Тимонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 173. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- В. В. Овсієнко. Литвин Юрій Тимонович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.