Лисиче (Шепетівський район)
Лиси́че — село в Україні, у Крупецькій сільській громаді Шепетівського району Хмельницької області. Населення становить 370 осіб.
| село Лисиче | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Хмельницька область | ||||
| Район | Шепетівський район | ||||
| Громада | Крупецька сільська громада | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 420 | ||||
| Площа | 2,43 км² | ||||
| Густота населення | 230,86 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 30061 | ||||
| Телефонний код | +380 3842 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°23′42″ пн. ш. 26°45′46″ сх. д. / 50.39500° пн. ш. 26.76278° сх. д.Координати: 50°23′42″ пн. ш. 26°45′46″ сх. д. / 50.39500° пн. ш. 26.76278° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
232 м | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 30068, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, буд. 106 | ||||
| Карта | |||||
  Лисиче | |||||
 Лисиче | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лисиче (Шепетівський район) |
Географія ред.
Село розташоване на заході Славутського району, на відстані 7 км від автошляху Н25 та 18 км від м. Славута.
Відстань до залізничної станції Кривин становить 5 км, до міста Нетішин 10 км.
Сусідні населені пункти:
Історія ред.
Село належало Острозьким, пізніше Яблоновським. З усіх сторін було оточене лісами. Було розвинута галузь вівчарства, нараховулось 2000 голів овець. Діяв спиртзавод, власником якого був поміщик Хілевський. Жителі Лисичого відзначались заможністю, порівняно з мешканцями навколишніх сіл.
Належало до Ганнопільської волості, Острозького повіту, Волинської губернії.
В лютому-березні 1930 року, у зв'язку колективізацією в селі відбувались масові антирадянські виступи селян.[1]
Витяг з додатку до доповідної записки комісії з розслідування антиколгоспних заворушень в Шепетівській окрузі, березень 1930 року:
«с. Лисиче. Землевпорядник РУЧКІН кандидат до партії, переводячи збори голосував: «Хто за СОЗ» – нікого не було, «Хто за артіль» – нікого, «Хто за комуну» – одноголосно. РУЧКІН заявив – «буде СОЗ». На другий день селяни відмовилися усуспільнювати реманент і весь час не бажали привозити добровільно. І нарешті під натиском уповноваженого селяни викотили свої плужки до воріт, заявивши: «Можете забирать». Секретар сільради дав розпорядження в кооператив: «тим, хто не здасть реманента й зерна ніякого краму не давати». Голова сільради в час перебування комісії в селі був хворий, перепився, п’янствуючи з головою СільКНС та членами правління кооперації, поламав собі ноги. Голова сільради, підтримуючи голову СільКНС в любві до дівчат одної заможної сім’ї, постановив: «викинути стерву з хати через те, що вона – дівчина – не звертає уваги на любов пролетарія».
І дійсно всю сім’ю з хати викидали»
«В с. Лисичьем весь актив колхоза совместно с комсомольцами Бондарчуком, Базаном и др. выступи против фонда соцпомощи, упирая на то, что мол у самих не семян. Эти выступления были поддержаны выкриками с мест подкулачниками «Треба кричати гвалт, що робиться», «До якого часу нас будуть грабити», «Скоро всі подохнемо з голоду» и т.д»
Витяг з протоколу засідання Славутської Комісії по розгляду скарг вилучених з колгоспів, 28 квітня 1933 року.[1]
«СЛУХАЛИ: 24. Матеріали правління Лисицького колгоспу про вилучення з колгоспу шкідливого елементу: 1) Кузьмінчука Євтуха (як чуждий ворожий елемент), 2) Матвійчука Йосипа Тарасового (експлуатував найману силу), 3) Самчука Володимира (кулак), 4) Каленюка Володимира М. (агітував проти посівкампанії), 5) Філонюка Охрима Прокопового (син кулака), 6) Ливейчука Левка Петрового (батько висланий на Сибір), 7) Яковчука Мартина (був. стражник), 8) Гамолюка Павла Петр. (син куркуля, батько висланий на Сибір), 9) Фелонюка Мефода (син куркуля, батько висланий на Сибір), 10) Стецюка Нестора Ів., 11) Стецюка Василя Федор. УХВАЛИЛИ: 24. Матеріали лисицького колгоспу затвердити, всіх вище перелічених гр-н вилучити з колгоспу.»
Зима 1933 року була важкою, гинула з голоду худоба, солом’яні стріхи були обдерті і використані на корм. Виснажені і опухлі лисичани дотягували до нового врожаю лободою, корінцями, щавлем, макухою, але на диво голодною смертю ніхто не помер. Рятувало географічне положення села, адже до кордону із Польщею лишалося 5 кілометрів — це було фактором, що стримував звірства активістів «щодо виконання держплану хлібозаготівлі», а також селяни мали можливість крадькома ночами піти в Мощаницю і виміняти за щось коштовне собі хліба.
В часи СРСР в селі містилася центральна садиба колгоспу «Дружба», який обробляв 2,4 тис. га орної землі. Колгосп вирощував озиму пшеницю, цикорій, відгодовував м'ясо-молочну худобу.
Під час Другої Світової війни в селі діяла радянська підпільна група під керівництвом Яковчука, яка разом з підпільниками і партизанами Стриганів підривала ешелони з військами і технікою. За участь у Другій Світовій нагороджено орденами і медалями СРСР 119 жителів.
Станом на 1970 рік у селі була восьмирічна школа, клуб; працював фельдшерсько-акушерський пункт, швейна майстерня.
12 липня 2019 року село Лисиче (разом з Дідовою Горою і Потеребою) увійшло до складу Крупецької сільської ради Славутського району Хмельницької області. Пізніше на основі сільради було утворену Крупецьку сільську громаду.
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 720 осіб, з яких 314 чоловіків та 406 жінок[3].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 556 осіб[4].
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,86 % |
| російська | 1,96 % |
| білоруська | 0,18 % |
Символіка ред.
Затверджена 10 жовтня 2015р. рішенням №2 LV сесії сільської ради VI скликання.
Герб ред.
На золотому щиті червона лисиця з срібними грудьми і кінчиком хвоста. Зелена глава відділена дуболистоподібно. Щит вписаний в золотий декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Внизу картуша напис "ЛИСИЧЕ".
Лисиця - символ назви села, дуболистоподібна глава символізує ліси, серед яких виникло село[6]. Герб є промовистим.
Прапор ред.
Квадратне полотнище розділене горизонтально у співвідношенні 1:3 дуболистоподібно на зелене і жовте поля. В нижньому полі до древка йде червона лисиця з білими грудьми і кінчиком хвоста[7].
Мовний склад населення ред.
Згідно з переписом населення 2001 року українську мову назвали рідною 98% мешканців села.
Пам'ятники ред.
У 1999 році було споруджено й відкрито пам’ятник односельчанам – жертвам голодоморів і радянських репресій.
Археологічні знахідки ред.
Свята ред.
Храмовий празник і День села відзначається 8 листопада, у день Святого Дмитра.
Відомі люди ред.
- Олейнюк Клим Карпович — радянський військовий, Герой Радянського Союзу, кулеметник 60-го гвардійського стрілецького полку, 20-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії, гвардії молодший сержант.
- Лелях-Бегутова Світлана Мефодіївна — український скульптор, художник, публіцист, громадський і культурный діяч.
- Янковська (Борозенко) Жанна Олександрівна — кандидат філологічних наук, доцент кафедри культурології та філософії Національного університету „Острозька академія” [8]
- Яковчук Григорій Маркович — учитель української мови і літератури, був директором школи, автор двох поетичних збірок – «Струни серця»[9] та «Калинова сопілка».
- Терновий В’ячеслав Олександрович – учитель-філолог, заслужений журналіст України, колишній керівник Славутського міськрайонного радіо, автор книги «Це було на Славутчині в 30-х» та збірки поезій «Славута — диво-казка»[10].
- Троцюк Віталій Леонідович — воїн-афганець, кавалер ордена Червоної Зірки.
Галерея ред.
-
Сільський магазин та клуб -
Пам'ятник загиблим односельчанам у Німецько-радянській війні -
Пам'ятник жертвам сталінських репресій та голодоморів 1920-1950-х років -
Меморіальні дошки Олейнюку Климу Карповичу та Троцюку Віталію Леонідовичу на фасаді сільської школи -
Автобусна зупинка -
Роздоріжжя -
Осінь -
Господарська будівля панського маєтку -
Центральна вулиця (дорога на с. Головлі) -
В'їзд в село зі сторони Старого Кривина
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б http://history.org.ua/LiberUA/978-617-513-230-2/978-617-513-230-2.pdf [Архівовано 7 лютого 2017 у Wayback Machine.] Колективізація і голодомор на Славутчині
- ↑ Витяг з інформлиста Славутського райкому КП(б)У про стан політично-господарчих кампаній, станом на 1 квітня 1932 р.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Хмельницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Опис герба на сайті heraldry.com.ua. Архів оригіналу за 29 жовтня 2015. Процитовано 29 жовтня 2015.
- ↑ Опис прапора на сайті heraldry.com.ua. Архів оригіналу за 29 жовтня 2015. Процитовано 29 жовтня 2015.
- ↑ Центральна міська бібліотека м. Нетішин [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.] — офіційний сайт центральної міської бібліотеки м.Нетішин
- ↑ Анатолій ГАЛУС Струни серця матеріал газети «Перспектива» [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.] — інформаційний портал м. Нетішин
- ↑ Славута – диво-казка — офіційний сайт м. Славута
Література ред.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
- Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 707 с.
Посилання ред.
- Список населених пунктів України, Хмельницька область [Архівовано 23 грудня 2016 у Wayback Machine.]. Лисиче (карта) [Архівовано 3 березня 2018 у Wayback Machine.].
- Розподіл населення за рідною мовою, Хмельницька область [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Перелік підприємств Славутського району, що діяли до 1917 року
- Деякі віхи з історії Славутчини у світлі археологічних досліджень [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Lisicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku». — S. 235. (пол.)
- Погода в селі Лисиче [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Перший всеукраїнський інтернет портал всіх населених пунктів [Архівовано 2 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Анатолій ГАЛУС «ДОРОГЕ МОЄ ЛИСИЧЕ…» Інтернет-ресурс міста Славута 13.01.2012.
- Тарас Вихованець «Лисиче – село Ярославських черниць-бенедиктинок» Інформаційний портал м.Нетішин "Перспектива" [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- wikimapia Лисиче [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite]
