Лисенко Іван Іванович
Іван Іванович Лисенко (* 14 вересня 1921, с. Золотоношка Зототоноського р-ну, нині Черкаська обл. — † 2 вересня 1997, там само) — художник-аматор, колекціонер, культурний діяч.
| Лисенко Іван Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
.png) | ||||
| Народження |
14 вересня 1921 с. Золотоношка Зототоноського р-ну, нині Черкаська область | |||
| Смерть | 2 вересня 1997 (75 років) | |||
| село, де народився | ||||
| Національність | українець | |||
| Країна |
 УРСР→ Україна | |||
| Жанр | наївне мистецтво, сільський побут | |||
| Навчання | Харківська державна академія культури | |||
| Діяльність | художник | |||
| Роки творчості | 1950-1997 | |||
|
| ||||
З життєпису ред.
Народився в сім'ї хліборобів. 1935 року закінчив сім класів місцевої школи, працював у колгоспі. Під час німецько-радянської війни кілька разів забирався в неволю, неодноразово тікав, потрапив до концтабору Бухенвальд. У рідне село повернувся 1945 року. Починає малювати на військовій службі (з 1946). Після армії працює культпрацівником, директором Золотоношківської бібліотеки, місцевого Будинку культури, організував музей історії села.
Закінчив культосвітній технікум, Харківський інститут культури за спеціальністю бібліотекознавство, відмінник бібліотечної справи.
1950 року з'явилася перша картина «Поле край села», потім інші, серед яких «А льон цвіте», «Рано на Івана Купала», «Свято зими в Драбові», «Рушники баби Наталки» та ін. Всього він намалював понад сто картин олією на полотні та фанері. Найкращі з них — правдиве відтворення сільського побуту середини XX ст. Упродовж останніх десятиріч до тематики радісної колгоспної праці додаються сюжети народних обрядів і вірувань, посилюються оповідальність і деталізація.
1975 створив вокально-етнографічний ансамбль чотирьохголосого акапельного співу «Золотоношківські вечорниці», який діяв по 1983 рік, оркестр духових інструментів. 1974 року став лауреатом Всесоюзної виставки творів самодіяльних художників «Слава праці», згодом — Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих, заснував краєзнавчий музей, який отримав звання «народного» (1984). 1980 року нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, 1985 року присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості Української РСР». Він став ініціатором створення в своєму селі картинної галереї «Дружба народів», яка була відкрита 1988 року й експонувала цінну колекцію народної картини Наддніпров'я та творів самодіяльних митців із різних республік СРСР.
Картини І. Лисенка були показані на 23-х персональних виставках і багатьох обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних, публікувались у престижних каталогах і Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва, виданій у м. Белград, Югославія. Про життя художника знято два документальні фільми: «Золотоношківські вечорниці» та «Сяйво фарб І. Лисенка». Бібліографія творчої діяльності митця становить близько 30 позицій у виданнях України, Росії, Югославії.
Література ред.
- Селівачов М. Іван Іванович Лисенко // Ант. Вип. 1. — К., 1999. — С. 39;