Відкрити головне меню

Васи́ль Васильович Лизанчу́к (*1 січня 1937, Ганнів) — професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, заслужений журналіст України.

Лизанчук Василь Васильович
Народився 1 січня 1937(1937-01-01) (82 роки)
Коломийський район, Івано-Франківська область, Україна
Діяльність доцент
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Посада завідувач кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений журналіст України

Зміст

БіографіяРедагувати

Перша освіта, арміяРедагувати

Народився у сільській багатодітній сім'ї Ганни і Василя Лизанчуків. Один з п'яти дітей. Початкову освіту здобув у місцевій сільській школі, згодом у Дебеславській семирічній і Корницькій середній школах. З 1951 року дописував до районної газети за порадою учителя Володимира Новака. Після закінчення 10-го класу, з грудня 1954-го по жовтень 1956 року працював коректором коломийської районної газети «Червоний промінь».

Згодом три роки перебував у лавах Радянської армії, служив у одній ескадрильї з майбутнім космонавтом Германом Титовим. Після служби у війську з 1959 року до 1960-го Лизанчук навчався у Львівському військово-політичному училищі.

Робота й продовження навчанняРедагувати

Василь закінчив заочне відділення факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка у 1966 році. Одночасно з навчанням він з 1960 до 1962 року очолював відділ сільського господарства новояричівської районної газети «Червона зоря». А з 1962 до 1965-го працював завідувачем відділів передового досвіду, промисловості та сільського господарства в коломийській міжрайонній газеті «Радянська Гуцульщина» і тамтешньому міськрайонному часописі «Червоний прапор».

Ще перед завершенням навчання, у лютому 1965 року, Василь почав працювати літературним працівником, кореспондентом Івано-Франківської обласної газети «Прикарпатська правда». Цьому виданню він присвятив свою роботу до травня 1968 року. За час роботи у газеті 1966 року Василь став членом Спілки журналістів України.

Після завершення роботи у газеті перейшов на посаду старшого редактора Івано-Франківського облтелерадіокомітету, власним кореспондентом Українського радіо в Івано-Франківській області.

На роботі у Львівському університетіРедагувати

У 19741976 роках навчався у Вищій партійній школі при ЦК КП України. Також у цей час займався науково-дослідницькою роботою. З грудня 1978 року — асистент кафедри теорії і практики журналістики, а з жовтня 1980-го — доцент. Професором на цій же кафедрі Лизанчук став у травні 1992 року. У вересні наступного 1993 року Василь Лизанчук очолив кафедру радіомовлення і телебачення.

22 квітня 2017 року завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету, професор Василь Лизанчук заявив, що під час війни журналістика має перетворюватися в пропагандистську роботу, а «нав'язувані Європою журналістські стандарти» в таких умовах є неприйнятними. «Нам тут розповідають про якісь журналістські стандарти. Підштовхують європейці, забуваючи, що у нас йде війна. Всі ці стандарти, які нам нав'язує Європа, про об'єктивність, баланс думок і поглядів. В нинішніх умовах, а тим більше під час російсько-української війни — це повна порнографія!», — наголосив він[1].

Наукова діяльністьРедагувати

1 липня 1977 року у київському науково-дослідному інституті педагогіки УРСР Василь Лизанчук захистив кандидатську дисертацію на тему «Педагогічні проблеми підвищення ефективності впливу радіо і телебачення на соціалізацію підлітків» і став кандидатом педагогічних наук.

Другу дисертацію, «Засоби масової інформації і формування громадянської позиції молоді», для здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук пан Лизанчук захистив 27 червня 1991 року на засіданні спеціалізованої вченої ради в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка.

Посібники:

Монографії й брошури:

  • «Телебачення і радіо у вихованні учнів» — брошура 1985 року;
  • «Увага: увімкнуто приймач (Вплив радіо і телебачення на формування громадянської активності молоді)» — монографія 1986 року;
  • «Грані колективізму: Вплив преси, телебачення і радіо на формування соціальної активності молоді» — монографія 1989 року;
  • «Громадянином бути зобов'язаний» — брошура 1989 року;
  • «О рідне слово, що без тебе я?!» — брошура 1990 року;
  • «Не лукавити словом» — монографія 2003 року;
  • «Кайдани ще кують: Факти, документи, коментарі про російщення в Україні» — монографія 2004 року;
  • «Творімо разом Україну!» — монографія 2009 року.

Книги:

  • «Засоби масової інформації про русифікаторську політику в Україні» 1993 року;
  • «Навічно кайдани кували: Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні» 1995 року;
  • «Завжди пам'ятай: Ти — Українець!» 1996 року;
  • «З-під іга ідолів (Роздуми про пережите)» 1997 року;
  • «Завжди пам'ятай: Ти — Українець!» 2001 року.

Нагороди, відзнакиРедагувати

  • 6 червня 1997 — почесне звання «Заслужений журналіст України» (указ Президента України);
  • 19 грудня 1998 — обраний академіком НАНУ відділення масової комунікації на загальних зборах Академії наук;
  • 1998 — перша премія і диплом як позаштатному автору за підсумками всеукраїнського конкурсу друкованих засобів масової інформації «Українська мова — мова державна»;
  • 16 вересня 2000 — «Золотий Хрест Заслуги І класу» від президії Головної управи колишніх вояків-українців у Великій Британії;
  • 26 грудня 2000 — нагорода Ярослава Мудрого від Президії Академії наук Вищої школи України за значний здобуток у галузі науки і публіцистики;
  • 26 березня 2001 — Огієнківська премія у галузі науки від комітету в справах премії імені Івана Огієнка;
  • 2001 — диплом і премія за книжку «Завжди пам'ятай: Ти — Українець!» від Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорк;
  • 3 липня 2006 — прізвище Василя Лизанчука внесене у Книгу шани м. Коломиї за поданням правління Коломийського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка за активну наукову, громадську і політичну діяльність;
  • 31 серпня 2006 — ювілейна медаль «150 років від дня народження Івана Франка» з нагоди відзначення 150-річчя від ректора Львівського національного університету імені Івана Франка;
  • 2006 — відзнака третього ступеня за заслуги в розвитку інформаційної сфери від Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
  • 9 січня 2007 — медаль «Будівничий України» за вагомий особистий внесок в українське національне відродження, розбудову та зміцнення Української держави від Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;
  • 10 жовтня 2011 — орден «За заслуги» III ст. — за вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність та з нагоди 350-річчя Львівського національного університету імені Івана Франка[2];
  • 16 листопада 2017 — орден «За заслуги» II ст. — За значний особистий внесок у розвиток телебачення, радіомовлення і зв'язку в Україні, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність[3].

Про Василя ЛизанчукаРедагувати

  • «Кроки… Василь Лизанчук — публіцист, вчений, педагог: Бібліографічний покажчик, листи, рецензії» / Уклад. М. М. Романюк; передм. А. Г. Погрібного. — Львів, 2001.— 968 с. (до 65-річчя з дня народження та 50-річчя журналістської праці)
  • «Кроки… Василь Лизанчук — публіцист, вчений, педагог: Бібліографічний покажчик, листи, рецензії, есеї)» / Уклад. М. М. Романюк, передм. А. Г. Погрібного. — Дрогобич: Коло, 2008. — 848 с. (Друга частина книжки до 70-річчя з дня народження та 55-річчя журналістської праці)
  • Михайлин І. Л. Василь Лизанчук як наукова і моральна категорія / Ігор Михайлин // Теле- та радіожурналістика: збірник наук. праць. — Львів: Львівський нац. ун-т імені І. Франка, 2012. — Вип. 11. — С. 310—315.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати