Відкрити головне меню
Приблизний портрет

Лжедми́трій II («Тушенськии вор»; р. н. невідомий - п. 11 (21) липня 1610) — політичний авантюрист-самозванець. Особу Лжедмитрія II не з'ясовано. Він видавав себе за московського царя, який нібито врятувався під час повстання в травні 1606 року. (Лжедмитрій I).

Зміст

ПояваРедагувати

Його життя до 1607 року майже не відоме. Є кілька версій його походження, згідно з найпоширеннішою він був звичайним шкільним вчителем з білорусського міста Шклова. В 1607 році він невідомо звідки з'явився в місті Стародубі, де під час допиту "зізнався" що він і є "дивом врятований" царевич Дмитрій (тобто видавав себе за вбитого Лжедмитра I) і 12 червня Стародуб присягнув йому на вірність. В місті почала формуватися боярська дума та збиратися повстанська армія, в яку стікалися залишки війська Болотнікова, українські та донські козаки, поляки, біглі кріпаки. Основу його війська складали загони Речі Посполитої князів Адама Вишневецького та Романа Ружинського; козаки Івана Заруцького та Яна Керножицького.

Похід на БрянськРедагувати

10 вересня військо Лжедмитрія II під проводом Миколая Меховецького покинуло Стародуб і розпочало військовий похід до Тули, де війська діючого царя обложили залишки армії Болотникова. 20 вересня повстанці увійшла до Брянська. Зібравши до 3 тис. солдатів, 8 жовтня Лжедмитрій під Козельськом розбив царські війська воєводи Литвина-Мосальського. Зважаючи на те, що армія Болотникова не змогла втримати Тулу і 10 жовтня її було взято, Лжедмитрій 17 жовтня відступив до Карачева — на з'єднання з запорожцями.

 
Сергій Іванов. В Смутний час. (Тушино. Табір Лжедмитрія ІІ)

9 листопада армія Лжедмитрія знову підійшла до Брянська, який на цей час вже був зайнятий царськими військами. Сюди ж прибули донські козаки числом близько 3 тис. 15 листопада відбувся бій з царськими військами, але взяти Брянськ повстанцям не вдалося. Замість Брянська Лжедмитрій II взяв Орел і отаборився в ньому на час зими. У 1607-1608 роках Лжедмитрій II видав указ про холопів. Згідно з цим указом кріпаки, що підтримали самозванця, отримували землі «зрадників» бояр і могли насильно одружуватися на боярських доньках, завдяки чому вони отримували статок, свободу і дворянський титул. В цей час до Лжедмитрія приєднались князі Адам Вишневецький, Олександр Лісовський, Роман Ружинський, запорозькі та донські козаки Івана Заруцького. Військо Лжедмитрія замість Меховецького очолив призначений гетьман Роман Ружинський.

Похід на МосквуРедагувати

На початку 1608 року повстанці рушили на Москву і 30 березня 1608 року загін Олександра Лісовського під Зарайськом розбив царське військо.

 
Прибуття Лжедмитрія II в Калугу після втечі з Тушино

30 квітня - 1 травня 1608 року в дводенній битві під Болховом Лжедмитрій розбив царське військо під командуванням Шуйського, після чого йому здалися міста Козельськ, Калуга, Можайськ і Звенигород. На початку червня самозванець з'явився під Москвою і 25 червня розбив царські війська на Ходинці, але Москву взяти не зміг.

Тушинський табірРедагувати

Після невдалої спроби захопити столицю Лжедмитрій II отаборився в селі Тушино що було тоді поруч з Москвою. Тут було сформовано уряд з частини московських бояр і приказних службовців. Восени 1608 р. Лжедмитрій II контролював значну частину території Московского царства.

28 лютого 1609 року Василь Шуйський уклав зі Шведською імперією Виборзький договір, згідно з яким в обмін на території біля Неви та Ладоги він отримав допомогу 12-ти тисячного експедиційного корпусу Якоба Делаґарді[1]. 15 травня 1609 московсько-шведське військо під Торопцом розбило повстанський загін Лжедмитрія, очолюваний шляхтичем Яном Кернозицьким. Вступ в конфлікт регулярних шведських військ викликав обурення польської корони і влітку 1609 Річ Посполита оголосила війну Василю Шуйському, після чого польські офіцери в армії Лжедмитра почали масово присягати польському королю. Тушинський табір розпався, а Лжедмитрій II в грудні 1609 року втік до Калуги.

Калужський табірРедагувати

Після невдалої спроби в липні 1610 року знову зайняти Москву, Лжедмитрій II повторно відступив в Калугу, де був убитий.

Був одружений з Мариною Мнішек.

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати