Відкрити головне меню

Легкі крейсери типу «Капітані Романі»

Легкі крейсери класу Capitani-Romani
Іncrociatori leggeri Classe Capitani Romani
Attilio regolo.jpg
Attilio Regolo.
Служба
Тип/клас легкий крейсер
Держава прапора Flag of Italy (1861-1946) crowned.svgRegia Marina
Naval Ensign of Italy.svgMarina Militare
Ensign of France.svgMarine nationale française
На честь полководців Давнього Риму
Корабельня див. табл.
Закладено див. табл.
Спущено на воду див. табл.
Введено в експлуатацію див. табл.
Загибель див. табл.
Бойовий досвід Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж стандартна 3.745 т
максимальна 5.334 т
Довжина 138,7 м/142,2 м
Ширина 14,4 м
Осадка 4,9 м
Технічні дані
Рухова установка 4×водотрубні котли Торнкрофт
турбіни Belluzzo/Parsons
Гвинти 2×трилопатеві, бронзові
Ø 4,2 м
Потужність 110.000 к.с.
Швидкість 43 вузлів (80 км/год)
Дальність плавання 4.352 м миля при 18 вузлах
8.060 км при 33,3 км/год)
Екіпаж 418
Озброєння
Артилерія 4×2-135-мм/L45
8×1-37-мм/L54
4×20-мм/L70
Торпедно-мінне озброєння 2×4 ТА 533-мм

Легкі крейсери класу Capitani-Romani (італ. Іncrociatori leggeri Classe Capitani Romani) - були збудовані наприкінці 1930-х років і належали до Королівських ВМС Італії. З серії у 12 крейсерів було завершено три, що брали участь у бойових діях Другій світовій війні. Після завершення війни добудували один крейсер. Кораблі були названі на честь полководців Стародавнього Риму. Після війни чотири діючі крейсери перейменували.

ІсторіяРедагувати

 
San Marco (D563). Колишній Giulio Germanico. 1962
 
D606 Châteaurenault. Колишній Attilio Regolo. 1961

Ідея будівництва крейсерів виникла у 1930-х роках, як відповідь на появу восьми французьких великих швидкісних есмінців класів Le Fantasque (6) і Mogador (2). Фроанція тоді розглядалась як основний ворог Італії на Середземному морі. Для боротьби з ними у ВМС Італії планували збудувати контресмінці з потужним озброєнням і великою швидкістю. Спочатку почали проектувати крейсери розвідувального класу (скаут-крейсери)[1] водотоннажністю 2.800 т. Однак після війни в Ефіопії і створення 1935-1936 Італійської Східної Африки виникла загроза британським колоніям і протистояння з Royal Navy. Для захисту комунікацій з новими колоніями необхідно було збудувати добре озброєні кораблі з великою дальністю, для чого вже розроблений корабель був замалим. Зрештою проект використали при будівництві для СРСР лідера есмінців "Ташкент"[2], який використовували на Чорному морі.

У новому проекті водотоннажність крейсерів встановили у 3.400 т при зварному корпусі, застосуванні легких сплавів. Парові турбіни потужністю 110.000 к.с. запозичили з більших крейсерів, що дозволило розвивати швидкість понад 40 вузлів. Чотири водотрубні котли розміщувались ізольовано по два з приводом на гребний гвинт. Існувала можливість підключення котлів однієї групи до іншої для приводу двох гвинтів. Задля зменшення ваги, габаритів відмовились від гідролітака, встановлення якого без катапульти, ангару не мало сенсу. Для економії ваги не встановили панцирний захист силового блоку. Оскільки нові 65-мм автоматичні зенітні гармати компаній Ansaldo-Terni[3] не були завершені, було вирішено встановити 37-мм з перспективою пізнішої заміни. Проектування завершили до 1937, але через фінансові проблеми закладення крейсерів затягнулось до 1939 року. У ВМС Італії 1938 ліквідували клас скаут-крейсери і нові кораблі перевели у клас легких крейсерів.

Під час війни було прийнято до складу флоту три крейсери, які брали участь у бойових діях та дійшли до її завершення. П'ять спущених на воду крейсерів, готовність яких складала понад 80%, було затоплено бомбардувальниками союзників. Будівництво ще чотирьох припинили у червні 1940. Після завершення війни два крейсери були передані 1948 ВМС Франції у вигляді репарацій. Там вони були перейменовані, перебудовані, переозброєні і проплавали під французьким прапором до 1960-х років.

Ще два крейсери 1951 були введені до складу флоту республіканської Італії, де після модернізації з переозброєнням американськими гарматами були перекваліфіковані у есмінці, перебували до 1965/1971 років у складі діючого флоту, а згодом один з них до 1980-х був навчальним кораблем.

КрейсериРедагувати

Крейсер Корабельня Закладено Спущено
на воду
Експлуатація з Затонув Історія Списано
Attilio Regolo OTO Melara
Ліворно
28.09.1939 28.08.1940 14.05.1942 Після постановки мін 7.11.1942 торпедований британським підводним човном Р-46 і ремонтувався до 4.09.1943. Інтернований 11.09.1943 на Мінорці до 15.01.1945. 1.08.1948 переданий у Тулоні ВМС Франції, де введений в стрій 1954. Флагман 1 флотилії есмінців. Модернізований 1956, флагман Легкого дивізіону 1961 у Бресті замість "Гішен". З 1962 плавуча казарма, 1969 проданий на металобрухт 26.087.1948
13.09.1962
Scipione Africano OTO Melara
Ліворно
28.09.1939 12.01.1941 23.04.1943 16.07.1943 Базувався у Генуї, Спеції. При переході до Таранто 17.07.1943 затопив британський MTB-316. 29.09.1943 перевіз для перемовин на Мальту премєр-міністра П'єтро Бадольо. Супроводжував конвої союзників. В Тулоні 15.08.1948 переданий французам. Перейменований на "Гішен", з 1954 у складі флоту, з 1958 флагман ескадри, з 1.04.1961 у резерві. 1.06.1976 переданий на порізку на металобрухт 9.08.1948
1976
Pompeo Magno CNR
Анкона
23.09.1939 24.08.1941 4.06.1943 07.1943 У складі флоту 10.09.1943 перейшов на Мальту, згодом здійснював рейди з союзниками. Роззброєний, 15.05.1950 перейменований на блокшив FV-1. Включений до Marina Militare 1.08.1955 під назвою «Сан Джорджо» D562. Модернізований 1963, з 1965 навчальний корабель. З 1970-х років у резерві, 1980 проданий на металобрухт 1.05.1948
Giulio Germanico Navalmeccanica
Кастелламмаре -ді-Стабія
3.04.1939 26.08.1941 19.01.1956 28.09.1943 При готовності 94% був захоплений 11.09.1943 німцями, які при відступі його затопили. Піднятий 1948, перетворений на блокшив FV-2. Введений до ВМС Італії 1.01.1956 під назвою "Сан Марко". Базувався у Таранто. Виведений 1966 до резерву. Проданий на металобрухт 1971 31.05.1970
Ulpio Traiano CNR
Палермо
28.09.1939 30.09.1942 - 3.01.1943 Затоплений британськими бойовими пірнальниками в гавані Палермо. Від вибуху розломався навпіл. 27.02.1947
Ottaviano Augusto CNR
Анкона
23.09.1939 31.05.1942 - 1.11.1943 На 1.07.1943 готовність 85%, 14.09.1943 захоплений німцями. Затоплений В-25. 27.05.1947
Caio Mario OTO Melara
Ліворно
28.09.1939 17.08.1941 - 1944
Ла Спеція
Носову частину використали для ремонту Attilio Regolo. Корпус у Спеції був вугільним складом. Намір початку 1943 добудови не виконали. На квітень 1945 був затоплений 23.05.1947
Cornelio Silla Ansaldo STS
Генуя
12.10.1939 28.06.1941 - 24.07.1944 Затоплений бамбардувальниками В-17 і В-24 в Генуї 10.10.1947
Claudio Druso CNT Riva Trigoso
Генуя
09.1939 - - - У червні 1940 замовлення анульовано. Розібрано поміж 24.12.1941 і 18.02.1942
Claudio Tiberio OTO Melara
Ліворно
28.09.1939 - - - У червні 1940 замовля анульовано. Розібраний на стапелі поміж 20.10.1941 і 10.02.1942
Paolo Emilio Ansaldo • Генуя 12.10.1939 - - - У червні 1940 замовлення анульовано. Розібраний поміж 16.12.1941 і 30.04.1942 на стапелі
Vipsanio Agrippa CNT Riva Trigoso•Генуя 10.1939 - - - У червні 1940 замовлення анульовано. Розібраний поміж 1.07.1941-20.08.1942 на стапелі

ДжерелаРедагувати

  • Gardiner, Robert & Brown, David K.: The eclipse of the big gun: the warship 1906-1945. Conway's history of the ship. Conway Maritime, 2004. ISBN 0-85177-953-0 (англ.)
  • Bishop, Chris: The Encyclopedia of Weapons of WWII: The Comprehensive Guide to Over 1,500 Weapons Systems, Including Tanks, Small Arms, Warplanes, Artillery, Ships, and Submarines. Sterling Publishing Company, Inc., 2002. ISBN 1-58663-762-2 (англ.)

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати