Легкі крейсери типу «Дідо»
Легкі крейсери типу «Дідо» (англ. Dido-class cruiser) — клас військових кораблів з 16 легких крейсерів (також кваліфікувалися, як крейсери ППО) (разом з підкласом «Беллона»), що випускалися британськими суднобудівельними компаніями з 1940 по 1942 роки. Легкі крейсери цього типу становили модернізовану версію крейсерів типу «Аретюза» й входили до складу Королівських військово-морських флотів Великої Британії, Нової Зеландії та ВМС Пакистану і взяли найактивнішу участь у морських боях і битвах Другої світової війни.
| Легкі крейсери типу «Дідо» | ||
|---|---|---|
| Dido-class cruiser | ||
 | ||
| Британський легкий крейсер «Фібі» з Його Величністю королем Великої Британії Георгом VI та королевою Єлізабет на борту біля причалу порту Белфасту. 1942 | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | легкі крейсери | |
| Попередній клас | «Таун» | |
| Наступний клас | «Коронна колонія» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} Велика Британія
| |
| Належність |  Королівський ВМФ Великої Британії ВМС Пакистану Королівський ВМФ Нової Зеландії
| |
| На честь | перший тип крейсерів флоту на ім'я «Дідо»[1] | |
| Корабельня | Cammell Laird Fairfield Shipbuilding and Engineering Company Alexander Stephen and Sons Scotts Shipbuilding and Engineering Company Hawthorn Leslie and Company HMNB Portsmouth Chatham Dockyard Harland and Wolff Vickers-Armstrongs | |
| Замовлено | 16 | |
| Спущено на воду | 16 | |
| На службі | 1940 — 1966 | |
| Загибель | 5 | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 5 700-5 900 тонн (стандартна) 6 900-7 600 тонн (повна) | |
| Довжина | 148—156 м | |
| Ширина | 15,4 м | |
| Висота | 4,3 м | |
| Бронювання | Пояс: 76 мм Палуба: 51 — 25 мм Траверси: 25 мм Башти: 13 мм | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 4 × парових турбіни Parsons 4 × парових котли Admiralty | |
| Гвинти | 4 | |
| Потужність | 62 000 к.с. | |
| Швидкість | 32,25 вузлів (59,7 км/год) | |
| Дальність плавання | 1 500 миль (2 414 км) на 30 вузлах 4 240 миль (6 824 км) на 16 вузлах | |
| Екіпаж | «Дідо»: 480 офіцерів та матросів «Беллона»: 530 о/с | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | «Дідо»: 8-10 (4-5 × 2) × 133-мм гармат Mark I 1 × 102-мм універсальна гармата QF 4 inch Mk V[2] «Дідо-3»: 8 (4 × 2) × 113-мм гармат Mk I «Беллона»: 8 (4 × 2) × 133-мм двохствольних гармат Mark I | |
| Торпедно-мінне озброєння | «Дідо»: 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів «Беллона»: 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів | |
| Зенітне озброєння | «Дідо»: 8 (2 × 4) × 40-мм автоматичних зенітних гармат QF 2 pounder Mark II 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50 «Беллона»: 3 × 40-мм автоматичних зенітних гармат QF 2 Mark II 12 (6 × 2) × 20-мм зенітних гармат «Ерлікон» | |
Всього було побудовано шістнадцять одиниць: перша партія з трьох крейсерів увійшла до ВМФ Великої Британії у 1940 році, наступні дві групи з шести та двох бойових кораблів відповідно у 1941 та 1942 роках. Підгрупа легких крейсерів типу «Беллона» у кількості п'яти одиниць увійшла до строю в 1943—1944 роках. Пізніше три з них «Беллона», «Блек Прінс» і «Рояліст» були передані до ВМФ Нової Зеландії, ще один «Бабур» потім увійшов до ВМС Пакистану.
Легкі крейсери типу «Дідо» ред.
Історія ред.
Досвід бойових дій на морі в ході Першої світової війни довів, що потреба в крейсерах залишається дуже великою, тому навіть з початком другого за чергою світового конфлікту, англійці не припиняли проектувати і закладати нові кораблі такого класу. Значний розвиток отримала лінія легких крейсерів малої водотоннажності, початок якої був закладений крейсерами «Аретюза». У 1939—1942 роках на воду були спущені кораблі найбільшою в історії британського флоту серією крейсерів типу «Дідо», призначених щоб протиповітряного прикриття середземноморських і арктичних конвоїв. Це були невеликі кораблі (приблизно в 5 000 — 6 000 тонн), озброєні 133-мм універсальними гарматами, здатними вести вогонь, як по морських, так і по повітряних цілях.
Крейсери цього типу будувалися двома серіями. Перша складалася з одинадцяти кораблів: «Дідо», «Евріал», «Найад», «Фібі», «Сіріус», «Бонавентуре», «Герміона», «Карібдіс», «Сцилла», «Аргонаут» і «Клеопатра». У другу входило п'ять кораблів з меншим числом гармат головного калібру і більш сильним зенітним озброєнням — «Беллона», «Блек Прінс», «Дайадем», «Рояліст» і «Спартан».
За задумом проектувальників крейсерів корабельна артилерія мала представлятися десятьма 5,25-дюймовими універсальними гарматами Mark I у п'яти баштах, які були допоміжною зброєю на лінійних кораблях типу «Кінг Джордж V». Однак, через складності виробництва цих артилерійських систем перша партія крейсерів увійшла до строю, маючи тільки вісім установок у чотирьох баштах. Лише на «Дідо» пізніше була вмонтована п'ята гарматна башта. До того ж, перша серія була озброєна 102-мм гарматою та двома 40-мм зчетвереними установками автоматичних зенітних гармат QF 2 pounder Mark II.
Друга партія кораблів вже повністю оснащувалася п'ятьма баштовими установками подвійних 133-мм гармат. А третя партія знову через брак артилерії озброювалася тільки восьма 113-мм системами Mk I, яка відмінно зарекомендувала, як засіб ППО. На цій серії крейсерів також встановлювалася 102-мм гармата, бронювання корпусу посилювалося з 8 до 10 дюймів.
Четверта партія крейсерів цього типу, яка отримала назву за головним кораблем у серії «Беллона» мала незначні відмінності в конструкції та оснащенні. По-перше, корабель озброювався 8 133-мм універсальними гарматами Mark I у чотирьох баштах і мав потужне зенітне озброєння, які включало 12 40-мм автоматичних зенітних гармат QF 2 Mark II та 12 20-мм зенітних гармат «Ерлікон». У порівнянні з іншими кораблями, цей підклас мав нижчий профіль рубки, удосконалене радарне оснащення. Управління зенітним вогнем за допомогою приладу управління зенітним вогнем «HACS» з силовою гіростабілізацією і радарним наведенням по дальності, висоті і азимуту.
Служба ред.
Крейсери типу «Дідо» розпочали надходити до бойового складу флоту у розпал першого етапу Другої світової війни й взяли участь у великих морських битвах та боях в Атлантиці, на Середземномор'ї, Тихому океані, зокрема вони билися в битві біля мису Матапан, другій битві в затоці Сидра, висадках морського десанту на півночі Африки, в Нормандії, битві за Окінаву. З 16 бойових кораблів п'ять були потоплені ворогом («Найад», «Бонавентуре», «Карібдіс», «Герміона» і «Спартан»), а шостий — «Сцилла» — отримав серйозні пошкодження через підрив на міні й був виведений зі складу ВМС.
У післявоєнний час крейсери продовжували службу в лавах британського флоту, основна маса була виведена спочатку до Резерву ВМС, а в 1960-ті роки зі складу Королівського флоту та розібрана на металобрухт. «Беллона», «Блек Прінс» і «Рояліст» були позичені ВМФ Нової Зеландії, ще один «Бабур» проданий ВМС Пакистану, де перейменований на «Бабур» і згодом перероблений на навчальний корабель.
Підтип крейсерів «Дідо» ред.
Незважаючи на належність до одного типу, кораблі відрізнялися за деякими показниками, зокрема в системах озброєння. Так «Бонавентуре», що увійшов до строю у травні 1940 року, мав тільки чотири подвійні установки 5,25-дюймових універсальних гармат Mark I через брак гармат цього калібру й замість був озброєний 102-мм універсальною гарматою QF 4 inch Mk V для стрільби освітлювальними боєприпасами. Лише в жовтні він отримав радарну систему раннього виявлення та наведення зброї.
«Найад» вже був озброєний п'ятьма баштовими установками з 10 гарматами 133-мм калібру і у вересні 1941 отримав п'ять зенітних установок 20-мм швидкострільних гармат і радар типу 279.
«Фібі» увійшов до сил флоту у вересні 1940 року, маючи озброєння, як і на «Бонавентуре» з чотирьох башт та одної 102-мм салютної гармати на мостику. З листопада 1941 до квітня 1942 крейсер проходив повну модернізацію на верфях Нью-Йорку, де на ньому були встановлені радар типу 279, кулемети Vickers .50, водночас, замість зчетверених зенітних гармат QF 2 pounder Mark II були вмонтовані одинадцять 20-мм зенітних установок. Встановлені також радари типів 281, 284 та 285.
23 жовтня 1942 року при проходженні до Французької Екваторіальної Африки в естуарії Конго поблизу міста Пуент-Нуар крейсер «Фібі» був уражений торпедою німецького підводного човна U-161. Через отримані пошкодження башта «A» була тимчасово демонтована при проведенні ремонту.
У ході другої модернізації та ремонту, що проводилося протягом шести місяців 1943 року, «Фібі» був перепрофільований на крейсер ППО, усі три зчетверені зенітні установки були демонтовані разом з сьома 20-мм поодинокими зенітками, а замість них корабель озброювався трьома новітніми зчетвереними 40-мм зенітними установками «Бофорс» і шістьма здвоєними 20-мм зенітними гарматами. Оснащення крейсера посилювалося новим радаром типу 272. На квітень 1944 крейсер мав потужне зенітне озброєння: 12 40-мм гармат (3 ×4) та 16 20-мм зенітних гармат (6 × 2, 4 × l).
Головний корабель у серії крейсер «Дідо» при спущені на воду також оснащувався озброєнням, як і крейсер «Фібі». У другій половині 1941 року він переобладнувався на Нью-Йоркській військовій верфі, та йому встановили п'яту башту з гарматами головного калібру та п'ять 20-мм зенітних гармат. На початку літа 1943 року три установки 20-мм зенітних гармат змінили на чотири подвійні 20-мм установки та оновили систему спостереження та керування зброєю, встановивши радари типу 272, 282, 284 та 285.
«Евріал» вступив до ладу у червні 1941 і мав повноцінне озброєння, у відповідності до проекту. Але, вже у вересні 1941 кулемети Vickers .50 змінили на 20-мм швидкострільні гармати. Ще через рік додали ще дві зенітні установки з цих зенітних гармат. А у середині наступного року, замість поодиноких зенітних гармат встановили чотири подвійні 20-мм зенітні установки. Радар системи 279 замінили на тип 272, 281, 282 та 285. З жовтня 1943 до липня 1944 корабель зазнав глибокої модернізації, башта «Q» була демонтована, на її місце встановили зчетверену зенітну установку QF 2 Mark II та 2 20-мм зенітних гармати «Ерлікон»; замість радарів типу 271 та 272 змонтували новітні типи 279b, 277 і 293.
«Герміона» також увійшов до строю ВМФ, повністю озброєний 5,25-дюймовими універсальними гарматами QF 5.25 Mark I. У жовтні-листопаді 1941 замість 12,7-мм кулеметів Vickers отримав п'ять поодиноких 20-мм зенітних гармат «Ерлікон».
«Сіріус» був спущений на воду з п'ятьма баштами з гарматами головного калібру та п'ятьма установками 20-мм зенітних гармат, ще дві зенітні гармати встановили на крейсері всередині 1943 року. У квітні 1945 року на «Сіріус» встановили нові дві установки 40-мм гармат Mk III замість 20-мм старих.
Крейсер «Клеопатра» введений у стрій з двома QF 2 Mark II замість великокаліберних кулеметів, однак і вони були демонтовані та замінені на п'ять 20-мм гармат «Ерлікон» всередині 1942 року. У середині 1943 року на корабель у рамках модернізації встановили ще одну зенітну гармату калібру 20-мм.
З листопада 1943 до листопада 1944 року крейсер проходив довготривалий капітальний ремонт, з нього була демонтована башта «Q», замість неї встановлені дві зчетверені зенітні установки QF 2 Mark II та п'ять 20-мм швидкострільних зенітних гармат «Ерлікон».
«Аргонавт» увійшов до складу флоту, маючи чотири 20-мм зенітні гармати «Ерлікон» замість кулеметів. Башта «Q» також, як і на «Клеопатрі» була демонтована в ході модернізації 1943—1944 років у крейсер ППО. Натомість неї та чотирьох 20-мм поодиноких «Ерліконів» корабель отримав на озброєння зчетверені зенітні установки та п'ять здвоєних 20-мм швидкострільних гармат. У квітні 1944 корабель мав три зчетверені установки QF 2 Mark II, шість подвійних та п'ять поодиноких 20-мм гармат «Ерлікон». Наприкінці війни на Тихому океані крейсер «Аргонавт» отримав п'ять установок 40-мм зенітних гармат «Бофорс» і ще три поодинокі марки «Бофорс» Mk III.
«Сцилла» комплектувалася в процесі будівництва чотирма баштами з 113-мм гарматами QF 4.5 Mk III. Зенітне озброєння крейсеру складалося з восьми поодиноких 20-мм гармат «Ерлікон», наприкінці 1943 його посилили ще шістьма подвійними 20-мм зенітними гарматами.
«Карібдіс» мав аналогічне «Сциллі» озброєння, а також одну башту з 102-мм гарматою позиції «X». Зенітне озброєння налічувало чотири поодиноких 20-мм зенітних гармати та ще чотири поодиноких установки QF 2 Mark II. Згодом 102-мм салютну гармату та дві установки QF 2 замінили на найсучасніші «Ерлікони».
Підтип крейсерів «Беллона» ред.
Першим серед крейсерів підтипу увійшов до строю британського флоту «Спартан», який мав чотири башти з 133-мм універсальними гарматами Mark I, а також потужне зенітне озброєння: три зчетверені гарматні установки QF 2 Mark II та дванадцять 20-мм швидкострільних зенітних гармат «Ерлікон».
«Рояліст» при спуску на воду був переобладнаний на командний корабель ескортних авіаносців, на ньому додатково були встановлені дві подвійні та чотири поодинокі установки 20-мм зенітних гармат. Єдиний корабель даного типу, що у післявоєнний час зазнав глибокої модернізації й був переданий до флоту Нової Зеландії. За планом переоснащення 1950—1954 років передбачалося замінити корабельну зброю на чотири шведські подвійні 57-мм артилерійські установки Bofors L70 або на чотири башти з 113-мм універсальними гарматами QF 4.5 Mk III. Однак, через деякі труднощі від цих планів відмовилися. Тільки «Рояліст», разом з іншим крейсером «Ньюфаундленд» були переобладнані та переозброєні на більш сучасні артилерійські системи й радари.
«Беллона» також мала вісім гармат головного калібру — 133-мм QF 5.25 Mark I, у квітні 1944 на крейсер додатково були встановлені ще чотири поодинокі 20-мм зенітні установки «Ерлікон», та ще через рік додали 8 поодиноких зеніток. Під час служби в новозеландському флоті подвійні «Ерлікони» замінили на 6 40-мм автоматичних зенітних гармат «Бофорс» L60.
«Дайадем» і «Блек Прінс» оригінально мали вісім поодиноких установок «Ерлікон» та на початку 1945 року посилилися ще на дві двійні 20-мм зенітні установки даного типу. У 1952 році на «Блек Прінс» під час служби в Новій Зеландії зенітні гармати замінили на більш сучасні шведські «Бофорс» L60 Mk3P.
У 1956 році крейсер «Дайадем» був проданий Пакистану, де після незначного ремонту та модернізації на корабель з новим ім'ям «Бабур» встановили радари 293 та 281. Під час швидкоплинного індійсько-пакистанського збройного конфлікту брав участь у бойових діях та вів вогонь по позиціях противника. З 1962 року перероблений на навчальний корабель «Джіхангір».
Список легких крейсерів типу «Дідо» ред.
Група легких крейсерів підтипу «Дідо» ред.
Група легких крейсерів підтипу «Беллона» ред.
Див. також ред.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Легкі крейсери типу «Дідо» |
- Dido class Anti-Aircraft Cruisers [Архівовано 7 серпня 2015 у Wayback Machine.]
- Dido class [Архівовано 5 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Short video clip of a Dido-class cruiser in action [Архівовано 11 червня 2011 у Wayback Machine.]
- DIDO AA cruisers (1940—1942) [Архівовано 17 січня 2016 у Wayback Machine.]
Література ред.
- Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
- Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910—2005. — Минск, Харвест, 2007.
- Патянин С. В. Дашьян А. В. и др. Крейсера Второй мировой. Охотники и защитники — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007.
- Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946.- Annapolis, Maryland, U.S.A. : Naval Institute Press, 1996.
- M. J. Whitley. Cruisers of World War Two. An international encyclopedia. — London, Arms & Armour, 1995.
- Smithn P.C. Dominy J.R. Cruisers in Action 1939—1945. — London: William Kimber, 1981.