Левицький Павло Павлович

Павло Павлович Левицький (3 жовтня 1859, м. Кронштадт — 31 липня 1938, м. Таллінн, Естонія) — український та російський військовий діяч, віце-адмірал. Правнук українського художника-графіка XVIII століття з села Маячка на Полтавщині Григорія Левицького, внучатий племінник відомого портретиста Дмитра Левицького.

Павло Павлович Левицький
Pavlo Levytskyj.jpg
Народження 3 жовтня 1859(1859-10-03)
м. Кронштадт
Смерть 31 липня 1938(1938-07-31) (78 років)
м. Таллінн, Естонія Естонія
Поховання Олександро-Невський цвинтарd
Країна Україна Україна
Рід військ Флот Укрїнської Держави
Освіта Морський кадетський корпус
Звання віце-адмірал
Війни / битви Російсько-японська війна
Цусімська битва
Перша світова війна
Нагороди
орден Святого Станіслава I ступеня

ЖиттєписРедагувати

У 1880 році закінчив Морський корпус, 1884 року — Мінний офіцерський клас. Проходив службу на посадах командира міноносця «Плотва», старшого мінного офіцера крейсера «Володимир Мономах», старшого офіцера ескадреного броненосця «Сисой Великий».

З 4 лютого 1904 року — командир бронепалубного крейсера 2-го рангу «Жемчуг» у складі 2-ї Тихоокеанської ескадри. 14 травня 1905 року брав участь у Цусімській битві, після бою у складі загону контрадмірала Енквіста вивів пошкоджений корабель до Маніли (Філіппінські острови), де його інтернували американці.

1907 року призначений начальником Навчального загону підводного плавання на Балтійському морі, у 1914—1915 роках — командир бригади підводних човнів на Балтійському морі.

У 1917 році виїхав до України, за часів Гетьмана Павла Скоропадського у ранзі контрадмірала служив у військово-морському флоті Української Держави. Після поразки Української держави служив у військах генерала Врангеля, в 1920 році керував їх евакуацією з Ялти до Афін.

Помер 31 липня 1938 року в Таллінні.

ДжерелаРедагувати