Левицький Дмитро Григорович

Дмитро́ Григо́рович Леви́цький (1735, ймовірно, Київ, Гетьманщина — 4 (16) квітня 1822(18220416), Петербург, Російська імперія) — український живописець-портретист, який працював у модних аристократичних салонах Російської імперії. Академік Петербурзької академії мистецтв.

Левицький Дмитро Григорович
Автопортрет, 1783 р.
При народженніЛевицький Дмитро Григорович
Народження1735(1735)
ймовірно, Київ, Гетьманщина
Смерть4 (16) квітня 1822(1822-04-16)
 Петербург, Російська імперія
ПохованняСмоленське православне кладовище
Національністьукраїнець
Країна Гетьманщина
 Російська імперія
ЖанрПортрети
Навчанняу художника Антропова
Діяльністьхудожник
Напрямокреалізм
Впливхудожників Соколова, В. Боровиковського, Г. Угрюмова.
ВчительАнтропов Олексій Петрович і Левицький Григорій Кирилович
Відомі учніБоровиковський Володимир Лукич і Калиновський Лаврентій
Творипортрети
БатькоЛевицький Григорій Кирилович
Роботи в колекціїТретьяковська галерея, Російський музей, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Музей Хіллвуд, Національна галерея Вірменії, Харківський художній музей, Женевський музей мистецтва і історії, Саратовський художній музей імені Радищева, Yaroslavl Art Museumd, Novgorodskiĭ gosudarstvennyĭ obʺedinennyĭ muzeĭ-zapovednikd, Одеський національний художній музей, Павловськ, Державний Літературний музей, Державний історичний музей і Естонський художній музей

CMNS: Левицький Дмитро Григорович у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Син відомого маляра і гравера Григорія Левицького-Носа. Народився у Київському полку на Гетьманщині. Ще як студент Київської академії, молодий Дмитро запопадливо малював, не раз допомагаючи батькові при його графічних працях для лаврських видань.

17521755 — навчання у художника Антропова Олексія Петровича, що приїхав до Києва.

У 1758 дістався до Петербурга, де продовжив навчатися в майстерні Антропова, а відтак у робітнях Карла Легрена й Джузеппе Валеріані (1708?—1761).

1762 — участь в декоративних роботах з приводу коронації нової імператриці Катерини ІІ в місті Москва як помічник Антропова.

1764 — початок самостійної художньої практики в Москві.

1770 — перша участь в виставці Академії вільних мистецтв в Петербурзі й отримання звання академіка за парадний портрет архітектора Кокорінова. Звання дало право на фахову діяльність митця в Петербурзі.

1771 — отримав призначення керівника непрестижного на той час портретного класу Академії.

17721776 — серія портретів смолянок.

1778 — відставка з академії (формальний привід — хвороба очей, неформальний — інтрига імператриці).

1807 — нове запрошення в Академію при новому імператорі Олександру І.

1822 — смерть в Петербурзі, де і похований.

При житті зустрічався з гравером, медальєром Якобом Штеліним автором книги «Спогади про художників в Росії» (перевидана з новою назвою російською «Записки об изящных искусствах в России», в 2-х томах, М, 1990). Окрема стаття присвячена портретам Левицького і нотаткам з його біографією.

Творчість

ред.

Уже 1763 був модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, дарма що тоді ж у столиці працювала ціла низка європейських знаменитостей. Цикл портретів вихованок Смольного інституту — це справжній шедевр тогочасного портретного малярства.

У Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет Дідро — єдиний із портретів, що його великий французький енциклопедист визнав добрим. Назагал Левицький спортретував ледве не всіх помітніших представників свого часу.

Російський живописець і мистецтвознавець Ігор Грабар писав:

«Найбільшим російським митцем цього часу є учень Антропова — Левицький, твори якого належать до найкращих подвигів європейського портретного мистецтва 18 століття. Успадкувавши від Антропова його серйозність і вдумливість, з'єднав їх Левицький із засліплюючою технікою. І коли в останньому він ще мав суперників на Заході, то в переданні інтимного, невловимого чару обличчя, що не виблискувало красою, не вирізнялося оригінальністю, в зображенні простого, пересічного, непомітного обличчя — не мав він собі пари. Поряд із ним не тільки мистецтво Рейнолдса виходить жорстким і холодним віртуозівством, але й музикальна творчість Гейнсборо здається надто підробленою, її чар — настирливим, а прийоми — завченими, деколи навіть банальними. Такі портрети, як портрет Борщевої, ритмом лінії, несподіваністю й викінченістю цілої композиції, легкої й незвичайно архітектурної під оглядом правдивості малярства, можна рівняти не з тогочасними портретами, а з архітворами Ренесансу».

Вибрані твори

ред.

Галерея

ред.

Пам'ять

ред.

Див. також

ред.

Посилання

ред.

Джерела

ред.

Література

ред.