Левитський Микола Григорович
Мико́ла Григо́рович Леви́тський (також Левицький; 7 серпня (26 липня) 1883, с. Хрінівка (нині Іллінецький р-н, Вінниччина) — 5 вересня 1939) — український громадянський та політичний діяч, дипломат, правник.
| Левитський Микола Григорович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
26 липня (7 серпня) 1883 Хрінівка, Іллінецький район, Вінницька область |
| Помер |
5 вересня 1939 (56 років) Красноярський край, СРСР |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | адвокат, дипломат, революціонер, державний діяч |
| Alma mater | Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка |
Життєпис ред.
Народився в селі Хрінівка (нині село Іллінецького р-ну на Вінниччині).
Закінчив юридичний факультет Київського університету (1909) і Вищу політичну школу в Берліні (1924, Німецька держава). 1906 вступив до УСДРП, брав участь у революційній роботі серед селянства, працював у профспілках м. Києва. З 1908 служив помічником присяжного повіреного Київської судової палати. 1914—1917 — поручик російської імператорської армії, учасник воєнних дій Першої світової війни.
У квітні 1917 як представник української громади Кубані на Всеукраїнському національному конгресі був обраний до складу Української Центральної Ради. Був головою агітаційно-просвітнього відділу УЦР, членом комісій з розробки статуту автономії України та законодавчих внесень (останню очолював протягом червня 1917 — січня 1918). У травні 1917 Левицький — делегат Першого Українського військового з'їзду. У червні того ж року був кооптований до складу обраного з'їздом Українського генерального військового комітету, завідував його юрисконсульським відділом.
У січні—лютому 1918 брав участь у переговорах про мир із представниками країн Четверного союзу в м. Берест-Литовськ. Разом з іншими делегатами Української Народної Республіки (Олександром Севрюком і Миколою Любинським) він 9 лютого 1918 поставив свій підпис під Брестським мирним договором УНР з державами Четверного союзу. Договором передбачалося, зокрема, налагодження дипломатичних і консульських відносин між сторонами. У березні 1918 він був призначений першим дипломатичним представником УНР у Османській імперії. Відбуваючи до Стамбула, він отримав від УЦР особливе завдання — залагодити можливі непорозуміння між Україною та Османською імперією за право володіти Кримом, який розглядався урядом УНР як складова частина української держави, «в котрій, — писав Левицький, — мусульманському населенню повинні бути забезпечені всі його національні права». Між тим, таких непорозумінь не виникло. Левицький активно приступив до організації посольства, встановлення поштово-телеграфних, економічних, торговельних зв'язків між Османською імперією й УНР.
Проте через місяць нова влада — гетьмана П. Скоропадського — відкликала Левицького з цієї посади. У травні 1918 він за дорученням Законодавчої Ради проголошеної на той час самостійної Кубанської Народної Республіки очолив її делегацію, яка на початку червня провела переговори з гетьманом Скоропадським про приєднання Кубані до України. Того ж місяця був призначений заступником директора департаменту зовнішніх зносин МЗС Української Держави, членом делегації Української Держави на переговорах із представниками РСФРР в Києві. У період правління Директорії УНР Левицький працював у складі дипломатичної місії УНР в Парижі (Третя французька республіка), був учасником Паризької мирної конференції 1919—1920, згодом — заступник дипломатичного представника УНР у Швейцарії (до листопада 1920).
Емігрував до Німеччини, де провадив наукову роботу в галузях економіки і права. Поступово схилився до визнання радянської влади в Україні, у червні 1921 вийшов зі складу Закордонної групи Української соціал-демократичної робітничої партії.
Уже влітку 1922 на радянській роботі — 22 серпня в Празі підписано репатріаційну угоду між урядами УСРР і Болгарського царства. З української сторони текст угоди підписав М. Левицький, з болгарської — С. Дупарінов.
29 серпня 1922 Політбюро ЦК КП(б)У розглянуло доповідну записку Левицького про Харченка та А. Ніковського; ухвалено дати директиву закордонним місіям про необхідність запитувати ЦК про можливість повернення в Україну емігрантів у кожному окремому випадку, причому попередньо таким емігрантам належало робити публічну заяву про каяття в минулій політичній діяльності. У середині листопада 1923 повпредом СРСР у Відні офіційно призначено М. Левитського.
У січні 1925 з дозволу уряду УСРР повернувся в Україну, працював у Харкові на різних посадах у торгово-промислових закладах і Держплані УСРР. У березні 1931 був заарештований, а в лютому 1932 засуджений у сфабрикованій Українського національного центру справі 1930—1932 і засланий до таборів Красноярського краю (нині територія РФ). За наступним вироком військового трибуналу 9 червня 1939 був страчений. Реабілітований у березні 1989.
Джерела та література ред.
- Г. В. Стрельський. Левитський Микола Григорович [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 83. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Д. В. Веденєєв. Левитський Микола Григорович [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998;
- Стрельський Г. В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917—1920 рр.). К., 2000;
- Вєдєнєєв Д. В. Левицький (Левитський, Лівицький) Микола Григорович. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 3. К., 2001.
Література ред.
- В. І. Головченко. Левитський Микола Григорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання ред.
- Левитський Микола Григорович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.243-244
- Левицький (Левитський, Лівицький) [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Інститут історії України НАН України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- цей день в історії [Архівовано 16 жовтня 2012 у Wayback Machine.]