Відкрити головне меню

Ні́на Григо́рівна Леви́тська (1 липня 1902(19020701), Луцьк — 1 червня 1974, Прага) — українська скульпторка.

Левитська Ніна Григорівна
Псевдо Левицька
Народилася 1 липня 1902(1902-07-01)
Луцьк
Померла 1 червня 1974(1974-06-01) (71 рік)
Прага
Національність українка
Діяльність скульптор
Alma mater Українська студія пластичного мистецтва,
Карлів університет (Прага)
У шлюбі з Борис Левитський, композитор

ЖиттєписРедагувати

Народилась 1 липня 1902(19020701) в Луцьку.

1914—1918 років перебувала з родиною у Києві. Закінчила Луцьку гімназію в 1921 році. Працювала вчителькою в сільській школі. Через загрозу арешту за під­пільну протипольську діяльність втекла до Чехо-Словаччини.

З 1923 — у Празі, де навчалась в Українській студії пластичного мистецтва (1925—1929, викладач К. Стаховський), навчалась музиці в Педагогічному інституті, а також філософії у Карловому університеті (1928).

Написала дисертацію «Етика українського філософа Григорія Сковороди», але до захисту її не подала.

Навчалась також у Мистецько-промисловій школі (1944, викладач К. Двор­жак).

Ніна Левитська і її чоловік Борис підтримували в Празі дружні стосунки з поетом Олександром Олесем. 1944 року з руки та обличчя Олександра Олеся Левитська зняла посмертні відбитки, які зберігаються в Музеї української культури у словацькому місті Свидник. Після війни передсмертні листи Олександра Олеся передала на зберігання професору Миколі Мушинці, якого вважала за відсутності власних дітей своїм прийомним сином.

1956—1967 років працювала в українському відділі Слов'янської бібліотеки у Празі.[1] Основна галузь — станкова скульп­тура. Брала участь в художніх виставках з 1940-х років. Створювала переважно портрети і композиції з використанням гіпсу, теракоту, кераміки, пісковика, майоліки, порцеляни.

Померла 1 червня 1974 у Празі. Могила Ніни Левитської, як і чоловікова, залишається без опіки на Ольшанському кладовищі.[2]

ТвориРедагувати

  • «Генерал Всеволод Петрів» (1928)
  • «Коб­зар», «Колядники» (1930-ті)
  • «Метелик», «Погруддя з рукою» (1934)
  • «Танцюристка», «Мені три­надцятий минало», «Тарас Шевченко» (1935)
  • «Чоловік» (1936)
  • «Олександр Олесь» (1936, 1938, 1944)
  • «Поранене Підкарпаття» (1939)
  • «Дмитро Антонович» (1942, портрет не зберігся)
  • «Зінаїда Мірна», «Зажурена Україна» (1944)
  • «Казка» (1947), «Христос» (1950-ті)
  • «Хлопчик» (1953)
  • «Дівчинка» (1954)
  • «Юрко» (1955)
  • «Му­зика», «Задумана мавка» (1957)
  • «Мавка» (1964)
  • «Жах» (1968)

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Levytska Nina // Slovanská knihovna (Prague, Czech Republic). National Library of the Czech Republic, Slavonic Library, 2002 — с. 49(англ.)
  2. Олександр Олесь: чому ніхто не захистив великого поета / Оксана Пеленська

ДжерелаРедагувати

  • Вітчизна: літературно-художній журнал Спілки радянських письменників України. — Радянський письменник, 1967. — С. 182—185
  • Український портрет на тлі Праги: українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині / О. М. Пеленська. — НТШ в Америці, 2005. — с. 86
  • Олександр Олесь. Передсмертне листування
  • Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва, Том 248. — НТШ, 2004. — с. 220