Відкрити головне меню

Ла́ціс Марти́н Іва́нович (Я́нович), справжнє ім'я — Судрабс Ян Фрідріхович (латис. Jānis Sudrabs; 16 грудня 1888 — 20 березня 1938) — радянський партійний і господарський діяч, співробітник органів ВЧК-ОДПУ.

Лацис Мартин Іванович
латис. Mārtiņš Lācis
Latsis.JPG
Народився 16 грудня 1888(1888-12-16)[1]
Вецпієбалгська волость[d], Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Помер 11 лютого 1938(1938-02-11)[1] (49 років)
Москва, СРСР[1]
·розстріл[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Російська СФРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність Латиші
Діяльність політик
Володіє мовами російська і латиська
Заклад ВЧК, Державний університет по землевпорядкуванню[d] і Російський економічний університет імені Плеханова
Партія КПРС
Нагороди
Орден Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора (УСРР)
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)

Зміст

Ранні рокиРедагувати

Народився в садибі Рагайні Ліфляндської губернії в родині латиського батрака. Щоб оплачувати навчання, з восьми років працював пастухом, потім поїхав у Ригу, де влаштувався учнем столяра і підсобником в його магазині. Після півторарічної роботи вирішив стати народним учителем і з цим наміром в 1905 році звільнився і поїхав з міста назад у село, щоб підготуватися до іспитів у вчительській семінарії.

У 1905 році з початком революційної діяльності провалив вступні іспити і перейшов на нелегальне положення, став «лісовим братом».

Навесні 1906 року Ян Судрабс повернувся до роботи. Допомагав викладачам в Енгельгартовському училищі, займався самоосвітою, у 1908 році в Ризі склав іспит на народного учителя і до осені знайшов місце учителя у Велико-Роопському приходському училищі.

Революції, громадянська війна, ВНКРедагувати

Брав участь у російській революції 1905–1907 років. У 1911–1913 роках вів підпільну революційну роботу на Північному Кавказі і в Москві. У серпні 1915 засуджений і висланий до Іркутської губернії. Після Лютневої революції 1917 року — член Петроградського комітету РСДРП(б), один з організаторів червоної гвардії Виборзького району. Учасник Жовтневого збройного повстання 1917, член Петроградського військово-революційного комітету, колегії НКВС РСФРР.

Від травня 1918 року — в органах Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) і водночас голова військового трибуналу 5-ї армії, член революційної військової ради Східного фронту. У квітні — вересні 1919 — голова ВНК УСРР, член колегії республіканського НКВС, один з організаторів «червоного терору» в Україні. У редагованій Л.Крайнім газеті політичного відділу військ ВУНК «Красный меч» почали щоденно публікувати списки розстріляних.
Від вересня 1919 року — начальник секретно-оперативного відділу, а з липня 1920 року — член колегії ВНК РСФРР. З 1921 року — на адміністративно-господарській, партійній та рад. роботі.

З 1932 — директор Інституту народного господарства імені Плеханова (Москва). Автор книжок про перші роки діяльності ВНК.

29 листопада 1937 року заарештований за обвинуваченням у належності до контрревллюційної націоналістичної організації. Засуджений до розстрілу.

Легендарною стала цитата зі статті Лаціса, опублікованій 1 листопада 1918 року в журналі «Червоний терор», який видавався НК: «Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, — до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинувачуваного. У цьому — зміст і сутність червоного терору.»

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати