Вікіпедія

Ларрі Пейдж

Американський бізнес-магнат і інтернет-підприємець

Ло́уренс Е́двард «Ла́ррі» Пейдж (англ. Lawrence Edward "Larry" Page, нар. 26 березня 1973(19730326)) — американський дослідник інтернет-технологій, розробник пошукової системи і співзасновник компаній «Google», Alphabet та інших (разом із Сергієм Бріном); мільярдер, один із найбагатших у світі.

Ларрі Пейдж
англ. Larry Page
Larry Page in the European Parliament, 17.06.2009.jpg
Ларрі Пейдж
Ім'я при народженні англ. Lawrence Edward Page
Народився 26 березня 1973(1973-03-26) (49 років)
Лансинг, Мічиган, США
Громадянство США США
Місце проживання Пало-Альто
Діяльність підприємець
Відомий завдяки засновник Google
Alma mater Університет Мічигану, Стенфордський університет, East Lansing High Schoold (1993) і Interlochen Center for the Artsd
Знання мов англійська
Заклад Google
Членство Американська академія мистецтв і наук і Національна інженерна академія США
Посада генеральний директор, генеральний директор і генеральний директор[1]
Брати, сестри Carl Victor Page, Jr.d
У шлюбі з Lucinda Southworth
Автограф Larry Page google signature.svg
Нагороди

Премія Марконі (2004)

Seoul Test of Time Awardd (2015)

Член Американської академії мистецтв і наук[d]

Людина року (Financial Times) (2005)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пейдж.

Дитинство та освітаРедагувати

Леррі Пейдж народився в Лансинг (штат Мічиган, США). Ларрі Пейдж — син Карла Віктора Пейджа-старшого, професора комп'ютерних наук в Університеті штату Мічиган, і Глорії Пейдж, викладача програмування там же. Його мати єврейка і мала дуже релігійне виховання,[3] його дід по матері пізніше імігрував в Ізраїль.[4]

Закінчив середню школу Іст-Лансінга ( East Lansing High School[en]). Здобув ступінь бакалавра комп'ютерних наук в Мічиганському університеті і ступінь магістра в Стенфордському університеті.

БізнесРедагувати

Під час навчання в Стенфордському університеті Пейдж познайомився з іншим аспірантом-математиком — Сергієм Бріном. Згодом вони разом організували і запустили інтернет-компанію «Google», яка почала свою діяльність в 1998 р. Пейдж спільно з Сергієм Бріном займав пост президента в компанії до 2001 р., коли вони запросили Еріка Шмідта, який став президентом і головним виконавчим директором «Google». 4 квітня 2011 Пейдж змінив Шмідта на посту головного виконавчого директора.

2015 року Брін і Пейдж заснували нову компанію-об'єднання Alphabet, до якої увійшла Google та інші компанії, якими вони володіли.

Пейдж входить до числа найбагатших людей планети з 49,6 млрд доларів, займаючи 6-е місце в рейтингу «Forbes»[5] (станом на 16 листопада 2018 р.). Спільно із Сергієм Бріном ним був куплений пасажирський літак Boeing 767 для особистого користування.

GoogleРедагувати

1998—2010 рр.Редагувати

ЗаснуванняРедагувати

Марк Малсід написав у художній історії 2003 року :

Вимагаючи коштів від викладачів, сім'ї та друзів, Брін і Пейдж зібрали достатньо, щоб купити кілька серверів і орендувати той знаменитий гараж у Менло-Парку. … [невдовзі] співзасновник Sun Microsystems Енді Бехтольшайм виписав чек на 100 000 доларів у Google, Inc. Єдина проблема була: «Google, Inc.» ще не існувало — компанія ще не була зареєстрована. Два тижні, поки вони оформляли документи, хлопцям не було куди внести гроші.[6]

У 1998 році[7] Брін і Пейдж включили Google, Inc.[8] з початковим доменним ім'ям «Googol», що походить від числа, яке складається з одиниці, за яким слідують сто нулів, що представляє величезну кількість даних, які пошукова система мала намір досліджувати. Після заснування Пейдж призначив себе генеральним директором, а Брін, названий співзасновником Google, був президентом Google.[9]

До червня 2000 року Google проіндексував один мільярд Інтернет-адрес (Uniform Resource Locators), що зробило його найповнішою пошуковою системою в Інтернеті на той час. Компанія процитувала дані NEC Research Institute у своєму пресрелізі від 26 червня, в якому стверджується, що «сьогодні в мережі є понад 1 мільярд вебсторінок», причому Google «надає доступ до 560 мільйонів повнотекстових індексованих вебсторінок і 500 мільйонів частково проіндексованих URL-адрес».[10]

Ранній стиль управлінняРедагувати

Під час свого першого перебування на посаді генерального директора Пейдж зробив спробу звільнити всіх менеджерів проєктів Google у 2001 році. План Пейджа передбачав, що всі інженери Google підпорядковуються віцепрезиденту з інженерії, який потім підпорядковується безпосередньо йому — Пейдж пояснив, що він не любить неінженерів, які контролюють інженерів через їх обмежені технічні знання.[11] Пейдж навіть задокументував свої принципи управління, щоб його команда використовувала як довідник:

  • Не передавайте повноваження: робіть усе можливе, щоб справи йшли швидше.
  • Не заважайте, якщо ви не додаєте цінності. Нехай люди, які виконують роботу, розмовляють один з одним, а ви йдете робити щось інше.
  • Не будь бюрократом.
  • Ідеї ​​важливіші за вік. Те, що хтось молодший, не означає, що він не заслуговує на повагу та співпрацю.
  • Найгірше, що ви можете зробити, це перешкодити комусь щось зробити, сказавши: «Ні, крапка». Якщо ви скажете ні, ви повинні допомогти їм знайти кращий спосіб зробити це.[11]

Попри те, що нова модель Пейджа була нежиттєздатною і викликала невдоволення серед постраждалих працівників, його проблема з інженерами, якими керує неінженерний персонал, набула популярності.[12] Пейдж також вважав, що чим швидше пошукова система Google повертає відповіді, тим більше вона буде використовуватися. Він пережив над мілісекундами та підштовхував своїх інженерів — від тих, хто розробив алгоритми, до тих, хто будував центри даних, — до роздумів над відставанням. Він також наполягав на тому, щоб домашня сторінка Google була дуже рідкою, розсіяною в дизайні, оскільки це допомогло б швидше завантажувати результати пошуку.[13]

2001—2011 рр.Редагувати

Зміни в управлінні та розширенніРедагувати

До того, як два найвідоміших інвестори Кремнієвої долини, Kleiner Perkins і Sequoia Capital, погодилися інвестувати в Google загальну суму 50 мільйонів доларів, вони чинили тиск на Пейджа, щоб він пішов у відставку з поста генерального директора, щоб більш досвідчений лідер міг створити «команду менеджменту світового класу». Пейдж зрештою піддався цій ідеї після зустрічі з іншими технологічними директорами, включно зі Стівом Джобсом та Ендрю Гроувов з Intel. Ерік Шмідт, який був прийнятий на посаду голови правління Google у березні 2001 року, залишив свою повну посаду генерального директора Novell, щоб зайняти ту ж посаду в Google у серпні того ж року, а Пейдж перейшов на посаду президента з продуктів.[11]

Під керівництвом Шмідта Google пройшов період значного зростання та розширення, який включав його первинне публічне розміщення (IPO) 20 серпня 2004 року. Він завжди діяв у консультації з Пейджем і Бріном, коли він приступив до ініціатив, таких як наймання виконавчої команди та створення системи управління продажем. Пейдж залишався босом в Google в очах працівників, оскільки він давав остаточне схвалення всіх нових наймів, і саме Пейдж поставив підпис на IPO, останній зробив його мільярдером у віці 30 років.[11]

Пейдж очолив придбання Android за 50 мільйонів доларів у 2005 році, щоб реалізувати свої амбіції щодо надання кишенькових комп'ютерів у володіння споживачів, щоб вони могли отримати доступ до Google будь-де. Покупка була здійснена без відома Шмідта, але генерального директора не турбувало відносно невелике придбання. Пейдж захопився Android і проводив багато часу з генеральним директором і співзасновником Android Енді Рубіном. У вересні 2008 року T-Mobile випустила G1, перший телефон із програмним забезпеченням Android, а до 2010 року 17,2 % ринку телефонів складали продажі Android, вперше обігнавши Apple. Незабаром Android став найпопулярнішою мобільною операційною системою у світі.[11]

Заміщення посади генерального директора в GoogleРедагувати

Після оголошення в січні 2011 року Пейдж офіційно став виконавчим директором Google 4 квітня 2011 року,[14] а Шмідт пішов у відставку, щоб стати виконавчим головою.[15] До цього часу ринкова капіталізація Google склала понад 180 мільярдів доларів і понад 24 000 співробітників.[16] Репортер Макс Нісен описав десятиліття до другого призначення Пейджа на посаду генерального директора Google як «втрачене десятиліття», сказавши, що, хоча він справляв значний вплив на Google через розробку продуктів та інші операції, з часом він ставав дедалі більше відключеним і менш чуйним.[11][12]

Шмідт оголосив про завершення свого перебування на посаді генерального директора 20 січня 2011 року, жартома написавши у Twitter: «Нагляд дорослих більше не потрібен».[17]

2011—2013 рр.Редагувати

Як новий генеральний директор Google, двома ключовими цілями Пейджа були розвиток більшої автономії для керівників, які контролюють найважливіші підрозділи, а також вищий рівень співпраці, спілкування та єдності між командами. Потім Пейдж також сформував те, що ЗМІ називали «L-Team», групу старших віцепрезидентів, які підпорядковувалися безпосередньо йому та працювали біля його офісу частину робочого тижня.[18] Крім того, він реорганізував вище керівництво компанії, помістивши керівника, схожого на генерального директора, на вершину найважливіших продуктових підрозділів Google, включаючи YouTube, AdWords і Google Search.[11]

Дотримуючись більш згуртованого командного середовища, Пейдж оголосив про нову політику «нульової терпимості до бою», яка контрастувала з його підходом на початку існування Google, коли він використовував свої жорсткі та інтенсивні суперечки з Бріном як приклад для вищого керівництва. Пейдж змінив своє мислення під час перебування на посаді генерального директора, оскільки врешті-решт дійшов висновку, що для досягнення амбітних цілей потрібна гармонійна динаміка команди. У рамках спільного процесу омолодження Пейджа продукти та програми Google були консолідовані та зазнали естетичного перегляду.[12][19]

Зміни та процес консолідаціїРедагувати

Щонайменше 70 продуктів, функцій і послуг Google були в кінцевому підсумку закриті до березня 2013 року, а зовнішній вигляд і характер решти були уніфіковані.[20][21] Джон Вайлі, провідний дизайнер Пошуку Google на той час, назвав капітальний ремонт Пейджа, який офіційно розпочався 4 квітня 2011 року, «Проєкт Кеннеді», заснований на використанні Пейджем терміну «місячні постріли» для опису амбітних проєктів в інтерв'ю Wired у січні 2013 року.[19][22]  Ініціатива під назвою «Kanna» раніше намагалася створити єдину естетику дизайну для асортименту продуктів Google, але на той момент в історії компанії було надто складно, щоб одна команда здійснила такі зміни. Матіас Дуарте, користувацький досвід, коли «Kennedy» почав працювати, пояснив у 2013 році, що «Google пристрасно піклується про дизайн». Пейдж продовжив консультації з командою дизайнерів Google Creative Lab, що базується в Нью-Йорку, щоб знайти відповідь на своє запитання про те, як може виглядати «згуртоване бачення» Google.[19]

Кінцеві результати «Kennedy», які поступово розгорталися з червня 2011 року по січень 2013 року, були описані технологічною публікацією The Verge як зосереджені на «витонченості, білому просторі, чистоті, еластичності, корисності і, перш за все, простоті». Кінцеві продукти були узгоджені з метою Пейджа щодо послідовного набору продуктів, які можуть «швидко рухатися», а Дуарте назвав «Кеннеді» «революцією дизайну». Команда розробників «UXA» (користувацький/графічний інтерфейс) Пейджа потім виникла з проєкту «Kennedy», якому було поставлено завдання «розробити і розробити справжню структуру інтерфейсу користувача, яка трансформує програмне забезпечення Google у красиву, зрілу, доступну та послідовну платформу для своїх користувачів». Невеличкий підрозділ UXA був створений для того, щоб «Кеннеді» став «інститутом», про який не говорили публічно.[19]

Стратегія придбання та нові продуктиРедагувати

Придбавши продукти та компанії для Google, Пейдж запитав, чи пройшло придбання бізнесу тест на зубну щітку як початковий кваліфікаційний критерій, задавши питання: «Чи це те, чим ви будете користуватися один-два рази на день, і чи покращує це ваше життя?». Цей підхід шукав корисність вище прибутковості, а довгостроковий потенціал — замість короткострокової фінансової вигоди, що було відзначено як рідкість у процесах придбання бізнесу.[23][24][25]

Оскільки вплив Facebook швидко зростав на початку другого перебування Пейджа на посаді, він нарешті відповів на інтенсивну конкуренцію з власною соціальною мережею Google, Google+, у середині 2011 року. Після кількох затримок соціальна мережа була випущена за допомогою дуже обмежених польових випробувань, і її очолив Вік Гундотра, тодішній старший віцепрезидент Google із соціальних мереж.[26]

У серпні 2011 року Пейдж оголосив, що Google витратить 12,5 мільярдів доларів на придбання Motorola Mobility.[27] Покупка була в першу чергу мотивована потребою Google отримати патенти, щоб захистити Android від судових позовів компаній, включно з Apple Inc.[11] Пейдж написав в офіційному блозі Google 15 серпня 2011 року, що «компанії, включно з Microsoft і Apple, об'єднуються в антиконкурентних патентних атаках на Android. Департамент юстиції Сполучених Штатів повинен був втрутитися в результатах одного недавнього патенту, щоб „захистити конкуренцію та інновації у спільноті з відкритим кодом…“. Наше придбання Motorola посилить конкуренцію шляхом посилення патентного портфеля Google, що дозволить нам краще захистити Android від антиконкурентних загроз з боку Microsoft, Apple та інших компаній».[28][29] У 2014 р. Пейдж продав Motorola Mobility за 2,9 мільярда доларів виробнику персональних комп'ютерів Lenovo, що за два роки втратив 9,5 мільярдів доларів.[30]

Пейдж також наважився на апаратне забезпечення, і Google представила Chromebook у травні 2012 року. Апаратним продуктом був ноутбук, який працював на операційній системі Google Chrome OS.[31]

2019Редагувати

3 грудня 2019 року Ларрі Пейдж оголосив, що піде з посади генерального директора Alphabet і його замінить генеральний директор Google Сундар Пічаї. Пічаї також залишиться генеральним директором Google. Співзасновник Пейдж і Google і президент Alphabet Сергій Брін оголосив про зміну в спільному дописі в блозі: «Оскільки Alphabet тепер добре закріплена, а Google та інші ставки працюють ефективно як незалежні компанії, настав природний час спростити нашу структуру управління. Ми ніколи не займали керівні посади, коли думали, що є кращий спосіб керувати компанією. А Alphabet і Google більше не потребують двох генеральних директорів і президента».[32]

Сім'яРедагувати

З 2020 року разом із сім'єю живе на острові Фіджі. Він подарував острову медичне обладнання і привіз його власним літаком. Натомість він продав свою яхту Senses із вертолітним майданчиком, яку купив у 2011 році за 45 млн дол.[33]

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ G is for Google — Google, 2015.
  2. ↑ http://www.businessinsider.fr/us/import/another-google-heir-is-born-2009-11/ — 2009.
  3. ↑ Brezina, Corona (2013). Sergey Brin, Larry Page, Eric Schmidt, and Google (вид. 1st). New York: Rosen Publishing Group. с. 18. ISBN 9781448869114. LCCN 2011039480. 
  4. ↑ Lowe, Janet (2009). Google Speaks: Secrets of the World's Greatest Billionaire Entrepreneurs, Sergey Brin and Larry Page. Hoboken, N.J.: John Wiley & Sons. с. 22. ISBN 978-0-470-50122-1. OCLC 427903805. 
  5. ↑ Сторінка Леррі Пейджа на сайті Форбс. [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  6. ↑ Malseed, Mark (February 2007). The Story of Sergey Brin. Moment Magazine. Архів оригіналу за 21 січня 2013. 
  7. ↑ About. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 9 лютого 2019. 
  8. ↑ Larry Page Profile. Архів оригіналу за 9 жовтня 2015. Процитовано 11 листопада 2016.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  9. ↑ Nicholas Carlson (24 квітня 2014). The Untold Story Of Larry Page's Incredible Comeback. Business Insider. Business Insider, Inc. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015. 
  10. ↑ Google Launches World's Largest Search Engine. News From Google. 26 червня 2000. Архів оригіналу за 22 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015. 
  11. ↑ а б в г д е ж и Nicholas Carlson (24 квітня 2014). The Untold Story Of Larry Page's Incredible Comeback. Business Insider. Business Insider, Inc. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015. 
  12. ↑ а б в Max Nisen (25 квітня 2014). Larry Page's lost decade was the best thing to ever happen to Google. Quartz. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 6 лютого 2015. 
  13. ↑ Helft, Miguel (18 листопада 2014). How music education influenced Google CEO Larry Page. Fortune. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015. 
  14. ↑ Efrati, Amir (21 січня 2011). Google's Page to Replace Schmidt as CEO. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 8 серпня 2017.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  15. ↑ Management team – Company. Архів оригіналу за 30 грудня 2012. Процитовано 28 вересня 2012. 
  16. ↑ American Business BSA Merit Badge Guide [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.], June 22, 2015.
  17. ↑ ericschmidt (20 січня 2011). Day-to-day adult supervision no longer needed! goo.gl/zC89p (Твіт) — через Твіттер. 
  18. ↑ Owen Thomas (14 березня 2013). There's A Pretty Big Tension in How Larry Page Is Running Google. Business Insider. Business Insider Inc. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 1 лютого 2015. 
  19. ↑ а б в г Dieter Bohn, Ellis Hamburger (24 січня 2013). Redesigning Google: how Larry Page engineered a beautiful revolution. The Verge. Vox Media. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015. 
  20. ↑ Urs Hölzle (13 березня 2013). A second spring of cleaning. Official Google Blog. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 3 лютого 2015. 
  21. ↑ Miguel Helft (13 листопада 2014). Google's Larry Page: The most ambitious CEO in the universe. Fortune. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 3 лютого 2015. 
  22. ↑ Steven Levy (17 січня 2013). Google's Larry Page on Why Moon Shots Matter. Wired. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015. 
  23. ↑ Why Google's Larry Page Only Buys Companies That Pass His Crazy Toothbrush Test. Inc.com. 28 серпня 2014. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  24. ↑ David Gelles. In Silicon Valley, Mergers Must Meet the Toothbrush Test. The New York Times. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 5 березня 2017.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  25. ↑ Larry Page Toothbrush Test Google Acquisitions – Business Insider. Business Insider. 18 серпня 2014. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015. 
  26. ↑ Ben Parr (28 червня 2011). Google Launches Google+ To Battle Facebook [PICS]. Mashable. Mashable. Архів оригіналу за 11 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015. 
  27. ↑ Robin Wauters (15 серпня 2011). Google Buys Motorola Mobility For $12.5B, Says "Android Will Stay Open". TechCrunch. AOL Inc. Архів оригіналу за 9 червня 2017. Процитовано 2 лютого 2015. 
  28. ↑ Official Google Blog: Supercharging Android: Google to Acquire Motorola Mobility. Official Google Blog. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  29. ↑ Google CEO Larry Page explains reasoning behind Motorola acquisition (spoiler: patents). BGR. 15 серпня 2011. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015. 
  30. ↑ Roger Cheng (29 січня 2014). Google sells Motorola unit to Lenovo for $2.9B. CNet. CNet. Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 9 листопада 2019. 
  31. ↑ Om Malik (29 травня 2012). Google launches Chromebook, Chromebox & gets it right. Gigaom. Gigaom, Inc. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015. 
  32. ↑ Feiner, Lauren (3 грудня 2019). Larry Page steps down as CEO of Alphabet, Sundar Pichai to take over. CNBC. Архів оригіналу за 24 серпня 2020. Процитовано 9 лютого 2022. 
  33. ↑ Знайдено співзасновника Google, який зник більше як рік тому: на острові та без супер'яхти [Архівовано 4 серпня 2021 у Wayback Machine.], 24ТВ, 3 серпня 2021

Інтернет-ресурсиРедагувати

  Це незавершена стаття про підприємця.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ларрі_Пейдж&oldid=38232806