Скорик Лариса Павлівна
Ско́рик Лари́са Па́влівна (у дівоцтві — Ку́зма; нар. 4 жовтня 1939, Любачів) — український архітектор та громадсько-політичний діяч, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, Народний депутат України І скликання.
| Лариса Павлівна Скорик | |
|---|---|
Лариса Павлівна Кузма | |
 | |
| Народження | 4 жовтня 1939 (79 років)Любачів |
| Національність | українка |
| Громадянство |
 СРСР →  Україна |
| Навчання | Львівський політехнічний інститут |
| Діяльність | архітекторка, політик, викладачка університету |
| Праця в містах | Львів, Хмельницький, Вінниця, Івано-Франківськ |
| Нагороди |
 |
| Сайт | skoryk.in.ua |
| Скорик Лариса Павлівна у Вікісховищі? | |
| Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 1-го скликання | |||
| Народний рух України | 15 травня 1990 | — | 12 травня 1994 |
Зміст
БіографіяРедагувати
Народилася 4 жовтня 1939 року, в м. Любачів, (нині — Польща) у сім'ї вчителів. Закінчила Львівський політехнічний інститут.
- 1960 рік — архітектор Донецького філіалу Інституту «Діпромісто»
- 1961 рік — архітектор Львівського філіалу «Львівтеплоелектропроект».
- 1963 рік — ст. архітектор проектного інституту «Діпромісто» м. Львів.
- 1967 рік — аспірантка Київського інженерно-будівельного інституту.
- 1971 рік — ст. викладач, керівник творчої майстерні кафедри архітектурного проектування, доцент Київського державного художнього інституту.
- 1990 рік — професор кафедри архітектури Української академії мистецтв.
Особисте життяРедагувати
Перший чоловік — напівшвед, з яким познайомилася і миттєво розписалася в Талліні під час студентських канікул. Через півтора роки шлюб розпався.[1]
Другий чоловік — композитор Мирослав Скорик, який на час знайомства навчався в аспірантурі у Дмитра Кабалевського у Москві. Лариса познайомилася з Мирославом після того, як стала першою виконавицею його пісні «Не топчiть конвалiй» на союзному телебаченні у передачі «Голубой огонек».[1]
Громадська та політична діяльністьРедагувати
Член НРУ, делегат Установчих зборів НРУ, член Центрального проводу; голова Всенародного руху України.
Висунута кандидатом у народні депутати трудовим колективом Київського державного художнього інституту. 18 березня 1990 року обрана Народним депутатом України, 2-й тур 45.04% голосів, 26 претендентів.
Входила до Народної Ради, фракції Конгресу національно-демократичних сил.
Голова підкомісії Комісії ВР України з питань культури та духовного відродження.
Президент Міжнародного товариства «Україна-Ізраїль» (з 1995)[2]. 27.01.2014 р. на круглому столі, організованому президентом Л. М. Кравчуком, назвала галичан, які беруть участь в протестних діях, неосвіченою ордою.[3][4]
ПроектиРедагувати
Серед проектів Л. Скорик[2][5]:
- парк-скансен «Шевченківський гай» у Львові (1966)
- станція метро «Мінська» (1980)
- проекти реконструкції центральної частини Львова (1970), Хмельницького (1973), Вінниці (1974), Івано-Франківська (1983)
- храм Богородиці у Борисполі (1989–1992)
- храм Св. Миколи у с. Світанок Переяслав-Хмельницького району (1999)
- скансен «Мамаєва Слобода» у Києві (1992–2006)
- Храм Василія Великого у Києві (будівництво завершене у 2000)
- стадіон «Дружба» (тепер «Україна»), Львів[джерело?]
- реконструкція Центрального універмагу в Києві (2012–2016)
Заповідник «Бабин Яр»Редагувати
У 2012 році Лариса Скорик презентувала розроблену власною архітектурною майстернею Концепцію розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Згідно з цією концепцією Музей пам'яті жертв «Бабиного Яру» у плані має вигляд шестикутної «Зірки Давида». Передпроектна документація будівництва музею за проектом Скорик була схвалена Науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України[6]. Також концепція розвитку заповідника «Бабин Яр» Лариси Скорик отримала схвалення Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища[7].
НагородиРедагувати
- Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010),
- Почесна Грамота Президії Верховної Ради України (1991),
- Відзнака Київського міського голови «Знак Пошани» (2004)[5].
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б Лариса Скорик: «однажды композитор Кабалевский… Объелся моими пончиками с вишнями и розовым вареньем» // Ирина ЛИСНИЧЕНКО, «ФАКТЫ», 14.10.2009
- ↑ а б Довідка: Скорик Лариса Павлівна // Офіційна Україна сьогодні
- ↑ Львівська інтелігенція вимагає вибачень від Лариси Скорик // — Ірина Пакош, zaxid.net, 7 лютого 2014
- ↑ Львівська інтелігенція вимагає вибачень від Лариси Скорик // 13:11 8 Лютого 2014 - головні новини Львова та Західної України
- ↑ а б Скорик Лариса Павлівна // сайт Національної академії мистецтв України
- ↑ Науково- методична рада з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України // 6 квітня 2012 року
- ↑ Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища розглянуло та погодило концепцію розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» // 12 квітня 2012
ПосиланняРедагувати
- Поліна Харченка. Лариса Скорик (до дня народження) // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки: Мистецькі обрії '2009. — Вип. 2 (11) / Ін-т пробл. сучасн. мист-ва Акад. мис-тв України / Наук. керівник теми і головн. наук. ред. І.Д. Безгін. — К.:ІПСМ АМУ; КЖД «Софія», 2009. — 440 с.: іл. (стор. 97-99)
- Офіційний сайт Майстерні Лариси Скорик
- Музей Голокосту чи всіх жертв Бабиного Яру? // Історична правда, 9 квітня 2012
- Еліта Львова жорстко відповіла Ларисі Скорик
ДжерелаРедагувати
- Офіційний сайт КП ТАМ Л. Скорик
- Офіційний сайт ВРУ
- Архітектор «системи координат». Лариса Скорик про війну, містику і справедливість // Газета «День». — 2003. — 16 травня.
- Гарицька О. Лариса Скорик: мій вівтар — моя Україна // Київ. — № 7, 1991. — С. 3—6.