Ланкаран (судно)
Ланкаран — тип вітрильно-весельного судна, який широко використовувався на островах Південно-Східної Азії. Хоча ланкаран схожий за формою на середземноморські галери, цей тип судна був основою регіонального флоту ще до того, як до регіону потрапили перші європейські кораблі[1].
Етимологія ред.
Термін ланкаран походить від малайського слова lancar, що означає «швидкий», «моторний» і «швидкість без зусиль». Таким чином, слово ланкаран можна інтерпретувати як «швидке судно»[2].
Опис ред.
Ланкаран був швидким судном, яке приводилось в рух за допомогою весел та вітрил, а управлялось двома кормовими веслами, по одному з обох боків корми. Ланкарани приблизно дорівнювали за довжиною сучасним їм галерам, але були вищі за них[3]. Вони мали одну, дві або три щогли і були озброєні вітрилами типу танджа (косі прямокутні вітрила) або джонковими вітрилами. Екіпаж ланкарана складав від 150 до 200 чоловік. Ланкаран міг бути оснащений кількома гарматами малайського типу «лела» (середня гармата еквівалентна фальконету) і вертлюжними гарматами типу «сетбанг» і «ретака». Відмінною рисою від галери є наявність у ланкарана піднятої бойової платформи (званої балай), на якій зазвичай розміщувались воїни для ведення абордажного бою[1]. Вантажний ланкаран міг перевозити 150 тонн вантажу. Ланкаран з королівства Зунда мав унікальні щогли у формі журавля зі сходинками між ними для полегшення управління[4].
Використання ред.
Ланкарани використовувалися як для військової справи, так і для торгівлі. У XIV—XV ст. в королівствах Сінгапур і Сунгай-Рая було по 100 трищоглових ланкаранів[5][6]. Під час нападу султанату Демак на португальську Малакку в 1513 році, ланкарани використовувалися як транспортні засоби для транспортування і висадки військ поряд із кораблями типу пенджаджап і келулус, оскільки яванські джонги були занадто великими, щоб підійти близько до берега[7]. Разом з джонками та пенджажапом, ланкаран був одним з типів судів, яких описав Томе Піріш після свого першого відвідання Малакки[4].
Є згадки про те, що королівський ланкаран з островів Лінґа міг перевозити 200 чоловік і був розміром з галеас (тобто більшим за звичайні галери). Звичайні ланкарани з Пасая під командуванням яванских капітанів могли перевозити 150 чоловік. Є згадки про великі яванські кораблі з екіпажами в 300 осіб. У 1520 році менші ланкарани з Бінтану і Пахангу були озброєні тільки однією гарматою (вертлюжна гармата, що, швидше за все, відносилась до типу cetbang), але також мали на озброєнні стріли і списи. Згідно звіту Ніколау Перейра про облогу Малакки султанатом Ачех в 1568 році, ачехський флот складався переважно з ланкаранів. Ці судна мали два ряди весел і дорівнювали по довжині галерам[8]. Анонімна робота, що описує облогу 1568 року, згадує про корабель з подвійними кермовими веслами і трьома щоглами, що схожий на трищогловий ланкаран («ланкаран бертіанг тига»), який згадується в малайських текстах[1].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в Reid, Anthony (2012). Anthony Reid and the Study of the Southeast Asian Past. Institute of Southeast Asian Studies. с. 150—151. ISBN 978-981-4311-96-0.
- ↑ Collins English Dictionary, Second Edition, Collins (London & Glasgow), 1986, p. 868, ISBN 0 00 433135-4.
- ↑ Roy, Kaushik (2014). Military Transition in Early Modern Asia, 1400-1750: Cavalry, Guns, Government and Ships. A&C Black. с. 156. ISBN 1780938136.
- ↑ а б Pires, Tome (1944). Suma Oriental. The Hakluyt Society. ISBN 9784000085052.
- ↑ Nugroho, Irawan Djoko. Majapahit Peradaban Maritim. Suluh Nuswantara Bakti. ISBN 6029346008
- ↑ Sejarah Melayu, 14.9: 126—127. Quote: Because in that era the equipment of Singapura also one hundred three-masted lancaran, and Sungai Raya too (with the same equipment).
- ↑ Winstedt, Sir Richard (1962). A History of Malaya. Marican.
- ↑ Wicki, Joseph (1971). Lista de moedas, pesos e embarcacoes do Oriente, composta por Nicolau Pereira S.J por 1582. с. 137.