Відкрити головне меню
Лакз
Кавказька Албанія Flag
VI ст. – XIII ст. Цахурське ханство Flag
Розташування Лакз
Лекія (Лакз) у IX ст.
Столиця Білісан
Цахур
Мови лакзанська
арабська
фарсі
Релігії Християнство
Поганство
Іслам
Форма правління монархія
Історія
 - Засноване VI ст.
 - Розпад XIII ст.
 Історія Дагестану
Герб Дагестану
Кавказькі албани
Кавказька Албанія
Дагестан в середніх віках
Цахурське ханство
Рутульське бекство
Лакз
Хозарський каганат
Дербентський емірат
Сарір
Зіріхгеран
Газікумухське шамхальство
Кайтазьке уцмійство
Табасаранське майсумство
Емірство Ільчі-Ахмада
Дагестан в новий час
Аварське ханство
Ілісуйський султанат
Мехтулінське ханство
Тарковське шамхальство
Газікумухське ханство
Кубинське ханство
Кюринське ханство
Велика Кавказька війна
Північно-Кавказький імамат
Дагестанська область
Республіка Горців Кавказу
Північно-Кавказький емірат
Північно-Кавказький край
Дагестанська АРСР
Дагестан після розпаду СРСР
Республіка Дагестан
Дагестанська війна
Окрема ісламська територія
Імарат Кавказ

Народи Дагестану
Портал «Дагестан»

Лакз (Лекія, ал-Лакз) — феодальна державне об'єднання часів раннього Середньовіччя. Була утворена у VI ст. з занепадом Кавказької Албанії. У XIII ст. внаслідок зовнішніх загроз та внутрішніх негараздів розпалося на декілька держав, найпотужнішим з яким було Цахурське ханство. Столицями царства були спочатку Білісан, а потім Цахур.

ІсторіяРедагувати

Територія була відома в період Кавказької Албанії, однією з частин якої вона була, як область «Лак». Найраніше згадування про державу Лакз відноситься до VI ст. і пов'язане з ім'ям перського шаха Хосрова I Ануширвана, який затвердив правителя Лакза. В цей час держава сплачувала данину, проте вже на початку VII ст. Лакз повалив ярмо Сасанідської Персії.

У 722—735 роках війська Лакзу відчайдушно протидіяли арабським військам У 722 та 726 роках лакзькі війська зуміли завдати поразки арабам на чолі із Харісом ібн Амром та Джаррахом. У 731—735 роках з успіхом діяв Лакз проти арабів під орудою Маслами. Лише у 735 році були переможені військовиком Марваном. Проте у 736 році населення Лакзу на чолі з володарем Авізом повстало в тилу арабського війська, що рушило проти Саріра, Кайдака та Зіріхгерана. Мешканці повинні були сплачувати данину у 20 тис. мір пшениці. Лакз став підкорятися Дербентському еміру.

З цього моменту Лакз постійно перебував під впливом сусідніх держав. У 762 році араби відступили звідси під тиском Хазарського каганату. У 770-х роках Марван повернув тут владу арабів та розселив у Лакзі полонених хозар. Лакз, як і майже вся територія Закавказзя, був включений до складу новоствореної арабами провінції під назвою Армінія, керованої намісниками, що сиділи спочатку у вірменському Двіні, а потім в алупанській Партаві.

Лише у IX ст. володарі Лакзу зуміли звільнитися з-під влади Арабського халіфату. Але вимушені були боротися проти зазіхань Дербентського емірату та Шарвану (Ширвану). Зрештою у X ст. було укладено союз з ширваншахами, який тривав до XIII ст.. У 953 цар Лакза Хашрам Ахмад ібн Мунаббі захопив Дербент, але вже у 954 році зазнав поразки. У середині XI ст. тиск з боку південних мусульманських держав на Лакз було послаблено наступом держави Сельджуків.

У XII ст. єдина держава Лакз фактично розпалася на Західний та Східний Лакз. Ймовірно це пов'язано з розподілом царства між двох представників династії. Столицею Західного Лакзу залишився Цахур, а Східного — став Білісан (перша столиця єдиної держави). Згодом південні землі увійшли до складу Ширвана.

Похід монголів 1221—1222 роках остаточно завдав удару по державності Лакза, який в цей час являв собою своєрідну конфедерацію. У 1223 році війська Лакзу в союзі з іншими дагестанцями завдали поразки половецьких ханам, які мали намір захопити Дербент. До 1253 року, чергового походу монгольських військ з Золотої орди Лакз фактично розпався на окремі феодальні володіння та вільні сільські громади чи їх об'єднання. Вже у 1319 році війська Узбека, хана Золотої орди, зустріли тут лише ханства, найпотужнішим з яких було Цахурське, невеликі бекства, вільні громади.

ГеографіяРедагувати

Держава розташовувалася по обох сторонам річки Самур — між Табасаранським майсумством та Ширваном. На сході мало кордон з Дербентським еміратом. Поєднувала гірські та низинні землі.

Державне управління. СтаниРедагувати

Певний вплив на організацію держави справили Сасанідська Персія та Кавказька Албанія. З X ст. володаря держави Лакз називали «мамлак» та джуршаншах. Знать звалася хамашира. Нижче стояли князі (араби називали їх маліками). ще нижче розташовувалися ал-мишакі (військова шляхта). Найбільшу частину складали вільні мешканці (ал-хамашіра), окрему частину складали орачі (акара). Нижче розташовувалися слуги та ремісники (муххан). На найнижчому шаблі стояли раби.

ЕкономікаРедагувати

Основу господарства переважно складало відгонне скотарство, особливо вівчарство. Також частково було поширено землеробство та садівництво. Значна увага приділялась вирощуванню льону (турта), з якого виготовлялося полотно (чатан). Ним торгували через Дербент та Ширван. З часом у державі посилюється землеробство — з XI ст. населення Лакзу повністю забезпечувала себе зерном. Поширюється пшениця, ячмінь, яриця, рис.

НаселенняРедагувати

В етнічному плані були представлені лезгінськими народами, рутулами, агульцями, цахурами, будугами, кризцями, джеками, хапутами, хіналугцями. Згідно арабських істориків, Лакз мав доволі значну щільність населення.

РелігіяРедагувати

Тривале перебування у складі Кавказької Албанії позначилося на поширені тут християнства. Водночас під впливом Сасанідської Персії в цих місцях облаштувалися громади зороастрійців.

У 730-х років, після поразки від арабів, починає розповсюджуватися іслам. Особливо посилюється з X ст. Проте християнські та зороастрійські громади тривалий час чинили опір насильницькій ісламізації. Вона тривала до самого розпаду та занепаду Лакзу.

Наука та освітаРедагувати

У XI-початку XII ст. творив у Лакзі видатний вчений-історик Маммус ад-Дарбанді ал-Лекзі, що склав твір «Таріх Баб аль-Абваб» («Історія Дербента»).

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • А. Р. Шихсаидов. Вопросы исторической географии Дагестана X—XIV вв. (Лакз, Гумик)/ Восточные источники по истории Дагестана. Махачкала, 1980.
  • Минорский В. Ф. История Ширвана и Дербенда X—XI веков. М., 1963, с. 112.
  • История Дагестана с древнейших времен до наших дней/ Ин-т истории, архелогии и этнографии. -М.:Наука, 2004. Т.1. С.187-188