Вікіпедія

Лайош Яноші

угорський фізик, астрофізик і математик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яноші.

Лайош Яноші (Яношші, угор. Jánossy Lajos; 2 березня 1912, Будапешт — 2 березня 1978, Будапешт) — угорський фізик, астрофізик і математик, член Угорської Академії наук і її віце-президент в 1958—1973 роках. Автор праць у галузях астрофізики, ядерної фізики, теорії відносності, квантової механіки, математичної фізики та статистики, а також електродинаміки і оптики.

Лайош Яноші
Народився 2 березня 1912(1912-03-02)[1][2]
Будапешт, Австро-Угорщина[3]
Помер 2 березня 1978(1978-03-02)[1][2] (66 років)
Будапешт, Угорська Народна Республіка[3]
Поховання Керепеші
Країна  Угорщина
Діяльність фізик, математик, астрофізик, викладач університету, політик
Галузь фізика[4], астрофізика[4], математика[4], ядерна фізика[4] і математична фізика[4]
Заклад Будапештський університет
Біркбекd
University of Manchester Institute of Science and Technologyd
Dublin Institute for Advanced Studiesd
Wigner Research Centre for Physicsd
Посада member of Central Committee of the Hungarian Socialist Workers' Partyd[5]
Науковий керівник Werner Kolhörsterd
Аспіранти, докторанти Phyllis Nicolsond[6]
Членство Угорська академія наук
Партія Угорська соціалістична робоча партія[5]
Брати, сестри Ferenc Jánossyd
Діти András Jánossyd
Іштван Яношіd
Міхай Яношіd
Анна Яношіd
Нагороди
CMNS: Лайош Яноші у Вікісховищі

Біографія ред.

Яноші був пасинком (старшим сином дружини) відомого марксистського філософа і політичного діяча Дьордя Лукача (1885—1971). Його рідним братом був економіст і інженер Ференц Яноші (1914—1997). Він одружився з колегою-фізиком Леоні Кан (1913—1966), з якою познайомився під час навчання в Берліні: вони стали батьками фізиків Міхая (1942—2004), Андраша[fr] (нар. 1944, член Угорської Академії наук) та Іштвана Яноші (нар. 1945), а також Ганни Яноші (1938—1999), дослідниці в галузі медицини.

Після падіння в 1919 році Угорської Радянської республіки, його мати і вітчим, Гертруда Бортштибер і Дьордь Лукач покинули країну, де панував білий терор, і переїхали до Відня. Таким чином, з 6-річного віку Яноші жив за кордоном: він навчався в університеті у Відні, а пізніше в Берліні. Працював у лабораторії Вернера Кольхерстера[en] в Берліні (1934—1936), займаючись астрофізикою, поки йому з дружиною знову не довелося емігрувати, цього разу від нацистського режиму. Він почав співпрацювати з П. М. С. Блекеттом, майбутнім лауреатом Нобелівської премії 1948 року, у галузі вивчення космічного випромінювання в Біркбек-коледжі[ru] Лондонського університету, а потім в Манчестерському університеті. У 1940 році спільно з англійським фізиком Джорджем Рочестером[ru] відкрив проникливі зливи в космічних променях. У 1947 році на запрошення Вальтера Гайтлера і Ервіна Шредінгера перейшов у Дублінський інститут перспективних досліджень[en] в якості професора і керівника науково-дослідної лабораторії космічних променів.

У 1950 році запрошений угорським урядом повернутися на батьківщину в Будапешт — не тільки з міркувань обіцяних широких наукових можливостей, але і за сімейними обставинами: його мати і вітчим вже повернулися туди з еміграції з Москви.

Яноші став професором університету в Будапешті, він був першим завідувачем кафедри ядерної фізики Університету імені Лоранда Етвеша (1957—1970). Крім того, йому доручили посаду завідувача кафедри космічного випромінювання в Центральному інституті фізичних досліджень (Центральному науково-дослідному інституті фізики, KFKI) Угорської АН, заснованому в тому ж 1950 році. Був призначений заступником директора інституту (1950—1956), а потім його директором (1956—1970). Він залишався дуже активним у науці, освіті та суспільному житті, був головою Комітету з атомної енергії Угорщини. Член Наукової ради Об'єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна).

Його політична заангажованість визначалася членством в Угорській соціалістичній робітничій партії, членом Центрального комітету якої він був з 1962 року до своєї смерті. Після придушення Угорського повстання 1956 року він використовував свій вплив, щоб захистити від репресій вітчима — Дьордя Лукача, який входив до уряду Імре Надя і сховався з ним у югославському посольстві під час вторгнення радянських військ. Яноші клопотав про його безпечне повернення в Угорщину з Румунії і навіть пропонував обрати того президентом Академії наук, щоб повернути угорським вченим довіру до партії і Революційного робітничо-селянського уряду Яноша Кадара.

Наукові досягнення ред.

На початку своєї кар'єри в Німеччині, Англії і Ірландії, Яноші був зосереджений на вивченні космічних променів[7]. З його ім'ям пов'язаний розвиток детектора збігу Гейгера-Мюллера, застосованого до вторинних компонентів космічних променів, породжуваних у верхніх шарах атмосфери (мезонів, таких як каони, мюони, гамма-промені). Він продемонстрував, як первинні космічні промені, стикаючись з атмосферою Землі, створюють вторинні проникливі зливи, що збігають до поверхні Землі (1940—1941).

З раннього віку його цікавили математичні та статистичні аспекти фізичного аналізу, зокрема, що стосувалися застосування теорії ймовірності і матаналізу до результатів експериментальних досліджень в ядерній фізиці та фізиці елементарних частинок. Розробляючи статистичні методи обробки результатів вимірювань, під час свого перебування в Дубліні він завершив свою класичну монографію про космічні промені (1948)[8] і опублікував важливі монографії про проникливі зливи частинок (1950), в яких представив для теорії випадкових точкових процесів густину ймовірності, названу на його честь густиною Яноші[9]

До 1950-х років найважливішою галуззю у фізиці високоенергетичних частинок було дослідження космічного випромінювання. Але з появою великих прискорювачів частинок Яноші переорієнтувався на теоретичні проблеми квантової механіки, корпускулярно-хвильового дуалізму і теорії відносності.

В останні півтора десятиліття своєї теоретичної діяльності займався гідродинамічною моделлю квантової механіки і проблемами інтерпретації теорії відносності. Виходячи з перетворень Лоренца і марксистської філософії діалектичного матеріалізму, він намагався дати відмінну від ейнштейнівської основу спеціальної теорії відносності, що викликала дискусії в наукових колах. З 1953 року і до смерті був співредактором Угорського фізичного журналу (Magyar Fizikai Folyóirat). Також входив до редколегії Acta Physica Hungarica[ru], Magyar Tudomány і Foundations of Physics.

Членство і нагороди ред.

Член (1950) і віце-президент (1961—1973) Угорської Академії наук, член Болгарської академії наук (1961), Ірландської королівської академії (1949), Монгольської академії наук[ru] і Академії наук Німецької Демократичної Республіки (1954).

Відзначений премією Кошута (1951); академічною золотою медаллю (1972). Заступник голови Фізичного товариства імені Етвеша (1950—1969). З 1966 до своєї смерті — президент Асоціації угорських філателістів.

Фізичне товариство імені Етвеша в 1994 році заснувало премію Лайоша Яноші за визначні дослідження в галузі теоретичної та експериментальної фізики.

Примітки ред.

  1. ↑ а б http://mek.oszk.hu/00300/00355/html/ABC06879/06985.htm
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б ідентифікатор PIM
  4. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  5. ↑ а б https://www-kommunizmuskutato-hu/kommunista-vezetok#html-4
  6. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  7. ↑ Király, P. T. (2013). Two centenaries: The discovery of cosmic rays and the birth of Lajos Jánossy. Journal of Physics: Conference Series. 409: 012001. Bibcode:2013JPhCS.409a2001K. doi:10.1088/1742-6596/409/1/012001.
  8. ↑ Janossy, L. (1948): Cosmic Rays, Oxford, Clarendon Press, p. 424 Online copy
  9. ↑ Janossy, L. (1950): «On the absorption of a nucleon cascade», Proc. Roy. Irish Acad. Sci., A53, 181—188; Janossy, L. (1952): "Studies on the Theory of Cascades, " Acta phys. Acad. sci. Hung., 2 289—333; Janossy, L. and Messel, H. (1950): «Fluctuations of the electron — photon cascade — moments of the distribution», Proc. Phys. Soc. (London)., A63, 1101—1115. Soshnikov, A. (2004). Janossy Densities of Coupled Random Matrices. Communications in Mathematical Physics. 251 (3): 447—471. arXiv:math-ph/0309019. Bibcode:2004CMaPh.251..447S. doi:10.1007/s00220-004-1177-5.

Література ред.

  • Яносси Л. Космические лучи, пер. с англ. — М.: Иностранная литература, 1949.(рос.)
  • Яноши Л. Теория и практика обработки результатов измерений, пер. с англ. — М.: Мир, 1965.(рос.)
  • Яноши Л. Значение философии для физических исследований [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.] // «Вопросы философии» (1958. — № 4. — С.98-110).(рос.)
  • Радунская И. Л. Три звезды Лайоша Яноши [Архівовано 7 квітня 2019 у Wayback Machine.] // В кн.: Кванты и музы. — М.: «Советская Россия», 1980.(рос.)
  • Hajduska István: Jánossy Lajos, in: Fizikai Szemle 1968. 9. sz. 273—275.
  • Pál Lénárd: Jánossy Lajos, in: Acta Physica 1977.
  • Tétényi Pál & Szabó Ferenc: Búcsú Jánossy Lajostól, in: Fizikai Szemle 1978. 3. sz. 82-88. (bibliográfiával)
  • Nagy Károly: Jánossy Lajos, in: Magyar Tudomány 1978. 9. sz. 706—708.
  • Somogyi Antal: Gondolatok Jánossy Lajos születésének hetvenedik évfordulóján, in: Magyar Tudomány 1982. 5. sz. 391—396.
  • In memoriam Lajos Jánossy — 75, Erwin Schrödinger — 100, Budapest, Központi Fizikai Kutatóintézet, 1987, 148 o.
  • Tarján Imre: Emlékezés Jánossy Lajosra, in: Fizikai Szemle 1987. 4. sz. 121—122.
  • Varga Péter: Jánossy Lajos, az igényes fizikus [Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лайош_Яноші&oldid=40074923