Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

У 1340—1772 рр. село входило до Перемишльської землі Руське воєводства.

У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. У 1883 році село нараховувало 1195 греко-католиків і 100 римо-католиків, місцева греко-католицька парафія також включала села Корабники, Мудре, Лощани, Дунковичі Великі, Михайлівка і Ямки, належала до Ярославського деканату Перемишльської єпархії.

У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ярославського повіту Львівського воєводства. На 1 січня 1939-го в селі з 1680 жителів було 1515 українців-грекокатоликів, 40 українців-римокатоликів, 80 поляків і 15 євреїв[2].

Друга світова війнаРедагувати

З початком Другої світової війни чоловіків села мобілізовано до польської армії, троє з них згинули безвісти. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережжя Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова воно належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР село включене до Любачівського повіту[3]. 17 січня 1940 року територія ввійшла до Ляшківського району Львівської області. Нові окупанти також мобілізували чоловіків, з мобілізованих у 1940—1941 рр. п'ятеро згинули безвісти. Заарештовано НКВС і зникли безслідно восьмеро жителів села. В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. За три роки німецької окупації замучені четверо селян, троє безвісно загинуло в похідних групах ОУН, п'ятеро зникли безвісти в рядах німецької поліції, така ж доля п'ятьох мобілізованих у Дивізію «Галичина». В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. Радянські окупанти знову мобілізували чоловіків, з мобілізованих у 1944—1945 рр. 10 згинули безвісти.

У жовтні 1944 року західні райони Львівської області віддані Польщі. Польським військом і бандами цивільних поляків почались пограбування і вбивства, селяни гуртувались в загони УПА і відділи самооборони, у складі яких загинув 21 житель села. Також загинули 6 учасників українського підпільного руху опору ОУН. Четверо цивільних замучені польськими військовими і міліцією, іще четверо замучені в польських в'язницях (поза концтабором Явожно).

Післявоєнний періодРедагувати

Українське населення було піддане етноциду. 202 родини (802 особи) виселені в СРСР в 1945—1946 рр. В березні 1946 р. відділ УПА спалив міст через річку Шкло і порожні хати — задля недопущення поселення поляків.

1-20 червня 1947 р. під час Операції Вісла Військом польським були депортовані[4] 111 родин  — 402 особи на понімецькі землі, 24 жителі села ув'язнені в концтаборі Явожно, четверо з них там загинули. В хати виселених українців поселені поляки.

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 449 104 310 35
Жінки 598 100 342 156
Разом 1047 204 652 191

ЦеркваРедагувати

Збереглась інформація про наявність церкви в селі в 1225 р.

У 1894 р. була збудована мурована церква св. Миколая на місці згорілої в 1889 р. дерев'яної. Зруйнована на початку 1960-х років поляками з дозволу влади попри спроби кількох українських родин врятувати святиню.

Пам'яткиРедагувати

В селі вціліла мурована капличка (так звана фіґура), встановлена з нагоди знесення панщини в 1848 р.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати