Лазаревські

Лазаревські (рос. Лазаревские) — український старшинський, пізніше дворянський рід.

Лазаревські
Лескі зм.
Опис герба: див. текст
Родоначальник:	Ананій Лазаренко

Походження

Походить від козаків Лазоренків, які за реєстрами 1711 і 1736 були приписані до Конотопської сотні Ніжинського полку. Одна з відомих гілок цього роду була заснована знатним військовим товаришем Ананієм Лазоренко, жителем міста Конотоп (XVII ст.). Його онук Степан Леонтійович Лазоренко (?—1803) — став конотопським кушніром, пізніше повернувся в стан козаків і змінив прізвище на Лазаревський. Після ліквідації автономії Гетьманщини, і видання 21 квітня 1785 року імператрицею Катериною II «Грамоти на права, вольности и преимущества российского дворянства», Степан Леонтійович 10 жовтня 1786 за рішенням дворянських зборів Новгород-Сіверського намісництва отримав спадкове дворянство за військову службу предків, і з нащадками був внесений в ІІ частину дворянської родовідної книги Новгород-Сіверського намісництва. Але вже в 1790-х рр., із запровадженням у Російській імперії значних обмежень щодо зарахування до дворянського стану, насамперед через обов'язкове затвердження прав на дворянство Правительствуючим Сенатом, Лазаревський та його діти втратили права на дворянство.

Груповий портрет родини Лазаревських

Опис герба

В блакитному полі дві сидячі обернені одна від одної борзі собаки; зверху червона стіна (Лескі зм).

Нашоломник: виникаюча вліво борза.

Представники роду

Ілля Степанович Лазаревський (1758—1806) — колезький реєстратор, канцелярист Конотопського сотенного правління та Ніжинської полкової канцелярії (1770–1780), значковий товариш Ніжинського полку (1780), суддя м. Конотоп (1782), чиновник Конотопського повітового казначейства (1783—91), возний та коморник Конотопського повіту (1797–1806).

• Матвій Ілліч Лазаревський (1778—1856) — титулярний радник. Отримав домашню освіту. Служив у конотопських підкоморському та повітовому судах (1797–1832). Під час служби змінив прізвище на Лазаревський. 1832 року вийшов у відставку, і того ж року був обраний засідателем Конотопського повітового суду. За організацію виборів дворянства (1836) нагороджений орденом св. Володимира IV ст., завдяки чому 20 травня 1836 року на підставі рішення Чернігівських дворянських зборів рід Лазаревських було внесено в ІІІ частину дворянської родовідної книги Чернігівської губернії. Автор мемуарів про Чернігівщину першої половини XIX ст. «Памяти мои [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]».
  • Василь Матвійович Лазаревський (1817—1890) — белетрист, письменник і перекладач. Закінчив Харківський університет. Чиновник Оренбурзької прикордонної комісії (1847–1848). З 1848 року жив у Петербурзі. Був знайомий з Тарасом Шевченком, листувався з ним і матеріально допомагав поетові на засланні. Переклав російською мовою твори Вільяма Шекспіра — «Отелло», «Король Лір», «Макбет», збирав матеріали для «Полного малоросійського словаря» (залишився в рукописі);
  • Михайло Матвійович Лазаревський (1818—1867) — закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Службу почав у Чернігівській палаті цивільного суду (1838–40). У 1841–46 роках жив у Тобольську, з 1846 році переїхав до Оренбурга. Там в 1847 році познайомився з Т. Шевченком, який на той час був туди засланий (згодом був переведений в Орську фортецю). Знайомство перейшло в дружбу, яка тривала до смерті поета. З 1850 року служив чиновником з особливих доручень при петербурзькому цивільному губернаторові та радником Петербурзького губернського правління. З кінця 1850-х і до смерті працював управителем справами й маєтками графа Олексія Уварова.
  • Олександр Матвійович Лазаревський (1834—1902) — український історик і генеалог;
    • Борис Олександрович Лазаревський (1871—1936) — український та російський письменник, співробітник військового міністерства УНР. З 1921 на еміграції у Франції;
    • Гліб Олександрович Лазаревський (1879—1949) — український літературознавць;
      • Олександр Глібович Лазаревський (1910—2003) — в 1935 році разом з матір'ю був репресований, засуджений на 5 років позбавлення волі і засланий до Сибіру. Під час Другої світової воював на Ленінградсьому фронті. За фахом — будівельник. Після війни працював у Міністерстві комунального господарства УРСР начальником відділу зовнішнього благоустрою Управління благоустрою і зелених зон. Від 1976 — на пенсії. Почав займатися літературною діяльністю. Автор спогадів «Настоящему с памятью о прошлом»;
        • Олександр Олександрович Лазаревський (1948—2009) — український культурний діяч;
    • Катерина Олександрівна Лазаревська (1879–1940) — український археограф та палеограф;
    • Ганна Олександрівна Лазаревська (1868—1948) — дружина Тихіна Осадчого;
  • Федір Матвійович Лазаревський (1820–1890) — закінчив Чернігівську гімназію та Харківський університет. Розпочав службу в канцелярії Чернігівської губернської управи, потім в Оренбурзькій прикордонній комісії. Від 1860 року управляючий удільної контори в м. Орел. В 1870–83 рр. управляючий Ставропольськими удільними маєтностями.
  • Яків Матвійович Лазаревський (1829–1880) — навчався в Конотопському повітовому училищі, потім у Полтавському кадетському корпусі, звідки переведений у Дворянський полк. В 1851 р. залишив військову службу, жив у Санкт-Петербурзі, пізніше м. Керч. Працював у Керченському археологічному музеї, брав участь в археологічних розкопках біля міст Керч та Новомосковськ. Від 1862 р. управляючий Лівадією;
  • Іван Матвійович Лазаревський (1836—1867) — дійсний статський радник. Навчався в Конотопському повітовому училищі, пізніше Ніжинській гімназії. Закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Секретар у Орловському губернському по селянським справам присутствії (1861–65), а з 1869 — в присутствії по селянських справах губерній Царства Польського у Варшаві (1874 переведене до С.-Петербурга). Був одним з упорядників збірника «Собрание важнейших памятников по истории Русского права».
    • Микола Іванович Лазаревський (1868—1921) — відомий російський правознавець, діяч партії кадетів. Після Революції брав активну участь в органі Юридичної наради Тимчасового уряду. Розстріляний за рішенням ВЧК в 1921 році по т.з. «Справі Таганцева».

Див. також

• Малоросійський гербовник

Джерела та література

• Н. О. Герасименко. Лазаревські [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 30. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Література

• Лазаревский О. Сведения о старейших членах рода Лазаревских [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]. В кн.: Український археографічний збірник, т. 2. К., 1927;
• Лазаревський О. Короткі біографії братів Лазаревських [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]. В кн.: Український археографічний збірник, т. 2. К., 1927;
• Лазаревский М. Памяти мои [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]. В кн.: Український археографічний збірник, т. 2. К., 1927;
• Лазаревський Г. О. Київська старовина. Спогади. «Українська література», 1943, № 7, 8/9, 10/11, 12; 1944, № 1, 2, 3/4, 5/6, 7/8, 9/10, 11;
• Хорунжий Ю. Півтораста літ родини Лазаревських. «Дніпро», 1991, № 6; Історія Національної академії наук України. 1918—1923: Документи і матеріали. К., 1993;
• Русские писатели. 1800—1917: Биографический словарь, т. 3. М., 1994;
• Забіяка І. М. Мемуари чотирьох поколінь роду Лазаревських як історичне джерело. В кн.: Матеріали Всеукраїнської науково-освітньої конференції «Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця ХХ ст.)». Глухів, 1996;
• Лазаревський А. А. Pro domo sua. Про мой дом. Мегион, 1999;
• Воронов В. І. Родина Лазаревських у контексті вітчизняного історико-культурного процесу. В кн.: Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Образи науки: Міжвузівський збірник наукових праць. Дніпропетровськ, 2000;
• Лазаревский А. Г. Настоящему — с памятью о прошлом. К., 2001;
• Лисий І. Нащадки великого історика. В кн.: Лазаревський Олександр Матвійович. 1834—1902: Матеріали та доповіді науково-практичної конференції «Українська археографія: проблеми і перспективи», присвяченої 160-річчю від дня народження О. М. Лазаревського, 20—22 жовтня 1994 р. Київ—Чернігів, вип. 1. К., 2003;
• Юркова О. Лазаревська Катерина Олександрівна. В кн.: Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. К.—Львів, 2003;
• Герасименко Н. О. Подвижник історичної науки О. М. Лазаревський. «УІЖ», 2004, № 4, 5; Її ж. До історії дворянства роду Лазаревських. «УІЖ», 2006, № 5.
• Листування родини Лазаревських та деякі родинні документи [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Український археографічний збірник. Том 2. К., 1927

Посилання

• Лазаревські [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.