Лазарева субота

Лазарева субота — шоста субота передвеликоднього посту. Цього дня християни згадують диво воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря (див. Ів. 11). Святкування Лазаревої суботи випереджає Вхід Господній у Єрусалим.

Євангеліє від Івана

Лише Євангеліє від Івана у 11 главі (Ів. 11) розповідає про хворобу, смерть та воскресіння Лазаря з Витанії.

Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!…(Ів. 11:1-3)

Ісус не поспішив зразу до Витанії, а почекав два дні і сказав «…Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею» (Ів. 11:4). Ісус знав, що Лазар помер і зачекав «Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.» (Ів. 11:14-15). У той час багато юдеїв прийшли у дім Марти та Марії, щоб виразити співчуття за смерть Лазаря. Коли Ісус наблизився до Витанії, Марта, сестра Лазаря, вибігла зустрічати його. Про іншу сестру — Марію каже євангеліст Іван: «Марія ж удома сиділа». Лазар помер і був уже у гробі 4 дні. При зустрічі з Ісусом Марта промовила: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!». Проте вона не розуміє спочатку відповіді Ісуса — «Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!», хоча показує віру у воскресіння останнього дня. Та на кінець діалогу Марта промовляє визнання віри «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. І промовивши це, відійшла та й покликала нишком Марію…». По дорозі до гробниці Лазаря Ісус зустрів Марію та юдеїв, які прийшли оплакувати Лазаря і собі заплакав. Юдеї, що бачили це, казали: «Дивись, як любив його». Коли вони підійшли до печери, в якій був похований Лазар Ісус говорить з юдеями та Мартою: «Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? (Ів. 11:30-40)» і відвалили від неї камінь, Ісус став молитися:

Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!(Ів. 11:41-43)

Після цих слів з печери вийшов воскреслий Лазар, «по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою». Ісус наказав розв'язати його. І тоді, як описує євангеліст Іван, про цю подію донесли фарисеям, а вони разом з первосвящеником змовилися, щоб убити Ісуса.

Після оповідання про воскресіння, Лазар згадується при столі на вечері у Витанії, коли Марія помазала ноги Ісуса миром (Ів. 12:1-3). Як оповідає євангеліст багато з юдеїв того дня прийшли до Витанії «та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.» (Ів. 12:9). Первосвященики хотіли через це вбити і Лазаря (Ів. 12:10). Та очевидно велика кількість народу, та наступний Вхід Господній у Єрусалим завадили це зробити.

Християнська традиція

Святкування Лазаревої суботи встановлено з давніх часів; за деякими даними сягає перших віків християнства. Свою Божу місію на землі Ісус Христос завершив двома величними актами — воскресінням Лазаря й тріумфальним в'їздом до Єрусалиму. Для багатьох воно стало переконливим доказом Христового божества. Тут він виступає як всемогутній Бог. Відомий церковний письменник о. М.Мешлєр писав: «Це вже не був Ісус із Назарету, ані могутній учитель, ані один з давніх пророків, ані якийсь дух з другого світу, — це був сам Живий Бог. Одне Його слово дзвенить через безодню вічності і знову приводить душу з кінця потойбічного світу. Промінь блискавки проходить крізь темноту гробу і засвічує в мертвих костях іскру життя». Святкування воскресіння Лазаря в суботу перед Квітною неділею сягає перших віків християнства. У IV столітті на Сході Лазарева субота вже була урочистим святом. Пролог-книга життєписів святих Східної Церкви, подає перенесення мощей праведного Лазаря на 17 жовтня. Тут сказано, що грецький цісар Лев Філософ (886–912) збудував у Царгороді церкву на честь Лазаря. Він віднайшов його мощі на Кіпрі, що мали бути в мармуровій труні з написом: «Лазар чотириденний, друг Христовий». Велич і слава цього чуда були безпосередньою причиною Христового тріумфального в'їзду до Єрусалима у Квітну неділю. Захоплений народ вітав Христа як свого Месію, свого Царя і Господа.

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лазарева субота

Джерела

Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
(англ.) Albert J. Hebert. Saints Who Raised the Dead. True Stories of 400 Resurrection Miracles. 335 pp. PB. Impr. 77 Illus. ISBN 5484

Це незавершена стаття про свято або пам'ятний день.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.