Ладига Іван Федорович

військовик

Іван Федорович Ладига (17 жовтня 1920(19201017), Мануйлівка — 11 січня 2010, Санкт-Петербург) — Радянський, російський учений, педагог, полковник артилерії, кандидат військових наук, професор, член-кореспондент Академії військових наук, заслужений працівник вищої школи Російської Федерації, ветеран Німецько-радянської війни[1][2].

Ладига Іван Федорович
Народження 17 жовтня 1920(1920-10-17)
Мануйлівка, Маловисківський район, Україна
Смерть 11 січня 2010(2010-01-11) (89 років)
Санкт-Петербург, Росія
Поховання Богословське кладовище
Країна  Росія
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Звання полковник
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Пошани (Російська Федерація) орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «У пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» медаль «За оборону Києва» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Будапешта» медаль «За взяття Відня» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «Захиснику Вітчизни»
заслужений працівник вищої школи Російської Федерації

Біографія ред.

Народився 1920 року в селі Мануйлівка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії Української РСР (нині Новоукраїнський район Кіровоградської області України). 1941 року закінчив Харківське артилерійське училище. Брав участь у боях Другої світової війни з 22 червня 1941 року. У перші дні війни — командир взводу в звані лейтенант, 45-мм протитанкових гармат (у складі 173-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону 27-го стрілецького корпусу), відбивав атаки танкової армії Клейста біля міста Луцька та селища Торчин 24 і 25 липня було знищено 5 німецьких танків. Протягом липня 1941 року І. Ф. Ладига брав участь в оборонних боях 5-ї армії при відступі стрілецьких військ у напрямку міст Рівне, Коростень, Київ. У боях під Києвом отримав осколкове поранення та був госпіталізований у місті Полтава[3][4].

Після виписки призначено командиром вогневого взводу 45-мм протитанкових гармат 1049-го, стрілецького полку 300-ї стрілецької дивізії. У вересні — жовтні 1941 року брав участь у боях за місто Харків. В районі хутора Ланцюжки на захід від Харкова був важко поранений, і відправлено до шпиталю в Сталінграда.

1942 року в Казані, куди було евакуйовано Вищу Академію Генштабу, закінчив короткострокові курси розвідників. У квітні 1943 року на посаді старшого помічника начальника розвідувального відділу[5][6] 18-го гвардійського стрілецького корпусу 13-ї армії центрального фронту брав участь у Курській битві, в оборонних боях в районі залізничної станції Понирі, у контрнаступі через міста Севськ, Конотоп, Прилуки. У жовтні-листопаді 1943 року бере участь у форсуванні річки Дніпро, битві за Київ. У листопаді 1943 року капітан І. Ф. Ладига, на посаді помічника начальника оперативного відділу штабу стрілецького корпусу, на чолі групи розвідників бере активну участь у забезпеченні виведення 8-ї стрілецької дивізії з оточення в районі населеного пункту Товстий ліс на захід від Чорнобиля. Командуючи цією групою розвідників, разом із поліськими партизанами генерала Олександра Сабурова, 18-м гвардійським стрілецьким корпусом, під командуванням І. М. Афоніна брав участь у штурмі та звільненні міста Єльськ.

У лютому 1944 року в районі міста Шепетівка група розвідників під командуванням І. Ф. Ладиги в тилу противника захопила в полон шістьох німців, які дали цінну інформацію. У 1984 році за мужність і героїзм, виявлені в тому бою, Івану Федоровичу було надано звання «Почесний громадянин міста Шепетівки»[4].

У 1944—1945 роках у складі 18-го гвардійського стрілецького корпусу І. Ф. Ладиги, призначений на посаду начальника оперативного відділення штабу стрілецької дивізії, бере участь у визволенні міст Ізяслав, Тернопіль, Станіслав, Старий Самбір, Ужгород, Бухарест, у важких боях при штурмі Будапешта, відображенні танкових атак в районі Секешфегервара, взяття Відня[4].

1949 року із золотою медаллю закінчив військову академію імені Фрунзе в Москві. У 1949—1953 роках — викладач військової академії імені Ф. Е. Дзержинського. З 1954 р. — Викладач, старший викладач, заступник начальника кафедри, доцент, старший науковий співробітник Військової артилерійської академії імені М. І. Калініна.

З 1980 і до кінця життя — вчений секретар спеціалізованої вченої ради Михайлівської військової артилерійської академії[4].

Нагороди ред.

За виявлений героїзм під час визволення міста Шепетівки (Україна) від фашистських загарбників (1943), 1984 року І. Ф. Ладизі надали звання почесного громадянина цього міста[4][5]. Також має нагороди:

Примітки ред.

  1. Сайт «Некрополь Санкт-Петербурга и окрестностей». Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 28 листопада 2021.
  2. Никто не забыт, ничто не забыто — Воспоминания жителей Финляндского округа о Великой Отечественной войне Ч. 1, стр. 94—96 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2021.
  3. Газета «Финляндский округ», №6 (86), май 2007 года (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 грудня 2013. Процитовано 4 липня 2011.
  4. а б в г д Запись передачи на Петербургском радио (ведущий Кирилл Страхов), Радиоканал День Победы в Петербурге. Гости фронтовики Иван Федорович Ладыга и Игорь Сергеевич Любимов. 9 мая 2007 г. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 7 липня 2011.
  5. а б ЦНИИ РТК - Энциклопедия космонавтики. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 4 липня 2011.
  6. «Петербургский парадный портрет», Санкт-Петербург, 2009 г., «Аврора-Дизайн» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 серпня 2012. Процитовано 4 липня 2011.

Посилання ред.