Відкрити головне меню

Лавров Павло Арсентійович

український історик

Павло Арсентійович Лавров
Народився 12 липня 1903(1903-07-12)
Радівці
Помер 1 червня 1973(1973-06-01) (69 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність історик, викладач університету
Alma mater ПДАТУ (1927), Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова (1933) і Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1938)
Сфера інтересів історія
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка і Інститут історії України НАН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Відомі учні Гриценко Аделіна Павлівна
Катренко Андрій Миколайович
Діти Лавров Юрій Павлович
Нагороди Орден «Знак Пошани»

Павло Арсентійович Лавров (12 липня 1903, село Радівці, нині Деражнянського району Хмельницької області — 1 червня 1973, Київ) — український історик. Дослідник історії України початку XX століття. Доктор історичних наук (1957). Професор (1958). Почесний член Хмельницького обласного історико-краєзнавчого товариства (1964).

БіографіяРедагувати

У 1923–1924 роках навчався в Кам'янець-Подільській радпартшколі. У 1924–1926 роках був секретарем сільського осередку у селі Зяньківці, завідувачем відділу пропаганди Деражнянського райкому ЛКСМУ. У 1926–1927 роках навчався на робітничому факультеті Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту, у 1927–1928 роках — на робітничому факультеті Київського інституту народної освіти, у 1929–1933 роках — на факультеті соціально-економічних відносин Київського інституту професійної освіти. У 1933–1938 роках був аспірантом кафедри історії України Київського державного університету. Одночасно у 1934–1938 роках працював викладачем, старшим викладачем, у 1939–1941 роках — деканом історичного факультету, завідувачем кафедри історії УРСР Київського державного університету. 1939 року захистив кандидатську дисертацію «Селянський рух на Поділлі під проводом Устима Кармелюка». У 1941–1946 роках перебував у лавах Червоної Армії, був викладачем соціально-економічного циклу у військових навчальних закладах. У 1946–1949 роках — доцент, у 1949–1973 роках — завідувач кафедри історії України Київського державного університету. У 1946–1947 роках — старший науковий співробітник, у 1947–1951 роках — завідувач відділу історії радянського періоду Інституту історії України АН УРСР (за сумісництвом). 1956 року захистив докторську дисертацію «Робітничий рух в Україні в роки нового революційного піднесення (1910–1914)».

Нагороджений двома орденами «Знак Пошани», медалями.

ПраціРедагувати

Автор понад 150 наукових праць з історії робітничого класу, селянства, більшовицьких організацій в Україні. Серед них:

  • Селянський рух у Подільській губернії в першій третині XIX століття // Наукові записки Київського державного університету. — Т. 5. — Випуск 1. — К., 1946. — С. 131—186.
  • Рабочее движение на Украине в период нового революционного подъема. — К., 1966.
  • Украинская советская историография о рабочем движении на Украине в 1912–1914 гг. — Москва, 1962.
  • Рабочее движение на Украине в 1913–1914 гг. — К., 1957.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати