Відкрити головне меню

Лабіринтовий орган

додатковий орган дихання лабіринтових риб (Anabantoidei)
Органи дихання риби-повзуна: a — зябра, b — лабіринтовий орган

Лабіри́нтовий о́рган або лабіри́нтовий апара́т — спеціалізований додатковий орган дихання костистих риб підряду лабіринтових (Anabantoidei), який дозволяє їм дихати атмосферним повітрям.

БудоваРедагувати

Розташований у верхній частині зябрової порожнини, лабіринтовий орган утворений з трансформованих зябрових дуг. Звивиста система численних складок, що підтримується кістковими пластинками, утворює справжній лабіринт, стінки якого пронизані величезною кількістю дрібних кровоносних судин.

ФункціонуванняРедагувати

Певною мірою лабіринтовий апарат виконує роль легенів. Періодично риби спливають до поверхні води й хапають ротом чергову порцію повітря. Атмосферне повітря наповнює лабіринт й насичує кров киснем. Далі кров спрямовується до спинної аорти й розноситься по всьому тілу.

Лабіринтовий орган виник як засіб пристосування до життя у бідних на кисень водоймах. Це можуть бути мілкі водойми з розігрітою на сонці водою, заболочені ями, заливні рисові поля, навіть смердючі канави на узбіччі доріг. Деякі риби за рахунок цього органу на 50-70 % забезпечують свої потреби в кисні.

Додаткове дихання є для лабіринтових риб життєво необхідним. Якщо вони не матимуть доступу до поверхні води, то можуть загинути навіть у добре насиченій киснем воді, де їм цілком вистачило б і зябрового дихання.

Лабіринт розвивається з віком. Мальки лабіринтових риб не мають від народження лабіринтового органу. Він формується у них лише через 2-5 тижнів після народження.

Лабіринтовий орган у різних видівРедагувати

Відповідно до конкретних умов життя, у різних видів сформувалися різні лабіринтові органи. Найбільшим за розмірами й найбільш розвиненим цей орган є у риби-повзуна (Anabas testudineus), поширеної по всій Південній Азії. Ці унікальні риби можуть доволі тривалий час взагалі обходитись без води. Коли водойма, в якій мешкали повзуни, пересихає, риби по ранках переповзають вологою від роси травою до іншої водойми. Подорож може тривати декілька днів, а швидкість пересування становить близько 100 м/год. Риби-повзуни можуть також закопуватись в мул водойми і впадати в сплячку до настання сезону дощів.

У цейлонського макропода (Belontia signata), що мешкає у гірських річках Шрі-Ланки, лабіринтовий орган навпаки є відносно невеликим.

ДжерелаРедагувати