Відкрити головне меню

Лабіовеляризація — процес, що об'єднує водночас два інші: лабіалізацію та веляризацію. При вимові задня спинка язика наближається до м'якого піднебіння, причому водночас також округлюються губи[1].

Зміст

Зміна [л] на [ў]Редагувати

Сучасній українській, як і білоруській, властивий нескладовий голосний [ў], що історично розвинувся в певних позиціях з давньоруського [л]. Заміна [л] на [ў] пов'язана також із занепадом і вокалізацією зредукованих [ь] і [ъ]. Прикметно, що це явище охопило тільки південно-західний ареал давньоруської мови. Така зміна відбулася лише у двох випадках:

  • У сполуках [ьl] та [ъl] межи шелестівками, тобто в tъlt: жовтий [жоўтий], довбати [доўбати] тощо.
  • Замість суфіксального [л] у дієсловах минулого часу чоловічого роду: зробив [зробиў], [ходиў] тощо.

Зміна [л] на [ў] у дієсловах минулого часу чоловічого роду пов'язана із занепадом зредукованих: далъдаў, зналъ → знаў.

Якщо звук [л] стояв у середині слова після голосівки, що не походила зі зредукованого, чи перед шелестівкою, що йшла за ним, то цей звук на [ў] не змінювався: сопілка, білка, голка тощо. Одначе зараз у західних говорах української мови явище лабіовеляризації відбувається навіть і в цих словах: сопівка [сопіўка], горівка [горіўка], говка [гоўка], ціпивно [ціпиўно] тощо. Причину такому явищу треба вбачати в дуже сильній веляризації, що притаманна певним говорам.

Зміна [в] і [у] на [ў]Редагувати

Як відомо, південно-західному ареалові давньоруської мови був властивий білабіальний [w], на відміну від північного діалекту, де був лабіодентальний [v]. Білабіальний [w] перед [ь] і [ъ] зберігав свою артикуляцію, як і перед будь-якою іншою голосівкою. Але занепад зредукованих спричинив поширення білабіального [w] в українській мові не тільки перед голосівкою, а й перед шелестівкою та в кінці слова. На початку слова злиття [в] ([w]) з наступним складом не відбулося, тому за таких умов [в] змінився на [ў]: вьсівсіўсіусі, вьдовавдоваўдоваудова, вьзятивзятиўзятиузяти тощо. Поява [у] на місці [в] на початку слова спричинило до появи зворотнього процесу — переходу [у] в [ў]: учитиўчити, умертиўмерти, умітиўміти тощо. Схожа ситуація сталася наприкінці складу і слова взагалі, де [в] після зредукування став належати до попереднього складу, але теж повністю з ним не злився, перетворившись на [ў]: правьдаправдапраўда, домовъдомовдомоўдоміў, кровъкровкроў тощо. На основі цього явища в українській мові склалося закономірне чергування [у] на [ў].

Перехід [е] в [о]Редагувати

Виникнення такого фонетичного явища належить іще до давньоруського періоду.

Лабіалізація [а], [ы] та [і]Редагувати

У частині південно-західних говорів наявне явище лабіовеляризації [а] перед [ў], унаслідок чого з'являються звукосполуки [оў], [оаў] та [аоў]. Огублення [а] спостерігається під наголосом, хоча може бути і в ненаголошеній позиції: моў ← мав, парубоў ← парубав, проаўда ← правда, зоаўтра ← завтра, узяов ← узяв, даоў ← дав, сипаоўся ← сипався тощо.

В окремих словах інколи під впливом наступного [ў] або [в] спостерігається лабіалізація [і], тобто відбувається перехід [і] в [ӱ]: дӱвка ← дівка, хлӱб ← хліб, спӱвати ← співати тощо; або навіть повна заміна на [у], як-от у слові цюлувати ← цілувати і похідних.

У деяких карпатських говорах, де зберігся звук [ы], спостерігається перехід його в [ыо] після губних і задньоязикових: мыо ← ми, выо ← ви, хыожа ← хижа, кобыо ← коби, быоў ← був, мыоло ← мило, выосокий ← високий, быокыо ← бики тощо.

ПриміткиРедагувати