Відкрити головне меню

Кінезітерапія (варіанти назви -кінезитерапія, кінезіотерапія, кінезотерапія) (англ. Kinesiotherapy) або лікування рухом  — напрямок фізичної терапії, який передбачає виконання активних і пасивних рухів, певних вправ лікувальної гімнастики та роботи на тренажерах для досягнення конкретного терапевтичного результату.

Зміст

ВизначенняРедагувати

Назва кінезітерапія походить від давньогрецького «кінезис» — рух + «терапія» — лікування.

Це — самостійна реабілітаційна дисципліна, яка спирається на досвід і ґрунтується на всіх інших суміжних дисциплінах і включає в себе як теорію, так і методику фізичної терапії. Кінезитерапія здійснюється у взяємодії між пацієнтом і терапевтом з метою лікування, поліпшення і підтримки в здоровому стані, профілактики рецидивів і сприяє досягненню психофізичного комфорту особи. Це активний метод лікування, при якому хворий бере активну участь у реабілітаційному процесі.

Кінезітерапія також являє собою науково-прикладну діяльність, в якій поєднуються знання: медицини, педагогіки, анатомії, фізіології, біохімії і т. д..

МеханізмРедагувати

В основу кінезітерапії покладені реальні клінічні досягнення, а також результати наукових досліджень м'язової системи людини, її фізіології і біохімії процесу скорочення м'язових волокон і впливів на опорно-руховий апарат людини.

Лікування правильними рухами передбачає адаптовані, поступово зростаючі силові дії, визначені строго індивідуально для кожного пацієнта, з урахуванням його анамнезу, вікових, фізіологічних та інших особливостей та інших захворювань, супутніх основному. Поступове навчання правильним (простим і складним) рухам призводить до їх нейрорефлекторного закріплення. Відновлення рухливості, в свою чергу, веде до відновлення трофіки та обміну речовин у кістково-м'язовій системи людини. Лікування здійснюється за допомогою спеціальних лікувально-реабілітаційних тренажерів, еспандерів, гантель, м'ячів та іншого приладдя, а також без нього, за допомогою, наприклад, партерної гімнастики.

Однією з основних вимог при проходженні лікувального або реабілітаційного кінезітерапевтичного курсу на тренажерах є правильне дихання, інакше рухи, що виконуються в рамках програми занять, матимуть менший ефект.

МетодикиРедагувати

Активна кінезітерапія (коли пацієнт рухається сам):

Пасивні методи:

  • Масаж
  • Механотерапія (лікування фізичними вправами за допомогою спеціальних апаратів)
  • Метод витягування

Рухові розлади мають величезну різноманітність клінічних відтінків, тому фахівець-кінезітерапевт повинен володіти як можна більш широким спектром методів і вміти застосовувати їх на практиці, безпосередньо у відновному лікуванні. При кінезітерапевтичному впливі використовується велике розмаїття рухів, що класифікуються як активно-пасивні, довільно-мимовільні, синергічні, асистовані, трюкові, виконувані активно і пасивно, за допомогою кінезітерапевта або механотерапії.

Деякі методи кінезітерапії припускають проведення хворого через больові фізіологічні адаптаційні реакції, що виникають при неминучому силовому впливі на м'язи опорно-рухового апарату, уражені хворобою. Обов'язком пацієнта, що використовує дані методики, є активне подолання виникаючого болю. Передбачається, що таким чином формується новий поведінковий стереотип, властивий здоровій людині, яка не боїться і не залежить від проявів хвороби.

ПоказанняРедагувати

Курс кінезітерапії, як правило, призначається людям, що страждають тим чи іншим захворюванням опорно-рухового апарату:

або функціональними порушеннями опорно-рухового апарату:

ПротипоказанняРедагувати

ВідносніРедагувати

Гострі травми з розривом сухожиль і м'язів;

АбсолютніРедагувати

Тромбофлебіт із наявністю внутрішньосудинних утворень.

Маловідомі фактиРедагувати

  • У міжнародному понятті кінезітерапевт це фізичний реабілітолог, який у власній клінічній діяльності використовує лише фізичні вправи без додаткових «апаратних» методів.
  • В Україні співіснують терміни лікувальна фізична культура (ЛФК), фізична реабілітація, кінезітерапія, що мають схожий, а часом, і тотожний підхід: вони передбачають цілеспрямоване застосування фізичних вправ для покращення функціонального стану організму пацієнта. Справа в тім, що стара ЛФК радянського зразка себе вичерпала, існуючи багато десятиліть без будь-якого розвитку[1]. Але необхідність фізичних вправ для реабілітації очевидна. І тому представники нових течій намагаються відмежуватися від самої абревіатури «ЛФК», щоб уникнути хибних асоціацій. Концепція фізичної реабілітації все більше наближається до міжнародно прийнятої фізичної терапії, що знайшло вираз, наприклад, у перейменуванні Української асоціації фізичних реабілітологів на асоціацію фізичних терапевтів та її вступ до Світової конфедерації фізичної терапії[2] За кордоном іще більше розмаїття методик, зокрема рольфінг, кінезіологія тощо.
  • Останнім часом популярності серед представників усіх цих методик а також мануальних терапевтів, хіропракторів та масажистів набула концепція «м'язових важелів», «анатомічних поїздів», або «міофасціальних меридіанів»[3][4]. Цікаво, що підґрунтя цього підходу базується на роботах радянського нейрофізіолога М. О. Бернштейна[5][6][7], опонента академіка I.П. Павлова. Підхід Бернштейна після смерті Павлова був підданий остракізму (хоча ці два видатні фізіологи не мали особистих сварок, публічно висловлювали повагу один до одного).

ЛітератураРедагувати

  1. Бубновский С. М. Практическое руководство по кинезитерапии. — М, 1998.
  2. Бубновская, Лукъянычев. Адаптивная физкультура с основами кинезитерапии. — М. : Астрея-центр, 2008. — 96 с. — ISBN 978-5-903-311-04-0.
  3. Бубновский С. М. Секреты суставов или 20 незаменимых упражнений. — М., 2004. — 80 с. — ISBN 5-98113-003-2.
  4. Бубновский С. М. Теория и методика кинезитерапии. Методическое пособие / под редакцией д.м.н. Бубновского С.М. — М., 2011. — 56 с. — ISBN 978-5-903311-09-5.
  5. Бубновский С. М. Практическое руководство по кинезитерапии. — М, 1998.
  6. Бубновская, Лукъянычев. Адаптивная физкультура с основами кинезитерапии. — М. : Астрея-центр, 2008. — 96 с. — ISBN 978-5-903-311-04-0.
  1. Бубновский С. М. Секреты суставов или 20 незаменимых упражнений. — М., 2004. — 80 с. — ISBN 5-98113-003-2.
  2. Бубновский С. М . Теория и методика кинезитерапии. Методическое пособие. — М., 2011. — 56 с. — ISBN 978-5-903311-09-5.
  3. П.Л. Жарков, Э.Г. Мартиросов, А.П. Жарков; Под общ. ред. П.Л. Жаркова. Лечение движением (кинезитерапия) в домашних условиях и в лечебном учреждении при болях в опорно-двигательной системе / П.Л. Жарков. — М. : Элит-2000, 2002. — ISBN 5-94126-030-X.
  4. Thomas W. Myers (LMT.) (19 September 2001). Anatomy Trains: Myofascial Meridians for Manual and Movement Therapists. Elsevier Health Sciences. с. 3. с. 280. ISBN 978-0-443-06351-0. 

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Руководство по кинезитерапии/Под ред. проф. П.Слынчева, Л.Бонева, С. Банкова. — София: Гос. изд-во «Медицина и физкультура», 1978. — 357 с.
  2. Історія УАФТ. Архів оригіналу за 22 березень 2011. Процитовано 23 грудень 2014. 
  3. Anatomy Trains[en] Про Міофасціальні меридіани в англомовному розділі Вікіпедії
  4. Томас В. Майерс. Анатомические поезда. — СПб., 2007
  5. Стаття про М. О. Бернштейна в англомовній Вікіпедії
  6. Бернштейн Н.А О ловкости и ее развитии. — М.: Физкультура и спорт, 1991. — 288 с. с ил. — ISBN 5-278-00339-1
  7. Бернштейн Н.А О построении движений, — М.: Медгиз, 1947.