Відкрити головне меню

Ківшовата — село в Україні, в Таращанському районі Київської області. Населення становить 2400 осіб.

село Ківшовата
Kovshov1 gerb.gif Kovshov prapor.gif
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Таращанський
Рада/громада Ківшоватська сільська рада
Код КОАТУУ 3224481901
Основні дані
Засноване 1571 або 1651[1]
Населення 2400
Площа 6,376 км²
Густота населення 376,41 осіб/км²
Поштовий індекс 09543
Телефонний код +380 4566
Географічні дані
Географічні координати 49°29′03″ пн. ш. 30°37′22″ сх. д. / 49.48417° пн. ш. 30.62278° сх. д. / 49.48417; 30.62278Координати: 49°29′03″ пн. ш. 30°37′22″ сх. д. / 49.48417° пн. ш. 30.62278° сх. д. / 49.48417; 30.62278
Середня висота
над рівнем моря
235 м
Водойми річки: Киндюха, Штинь
Місцева влада
Адреса ради с. Ківшовата
Карта
Ківшовата. Карта розташування: Україна
Ківшовата
Ківшовата
Ківшовата. Карта розташування: Київська область
Ківшовата
Ківшовата
Мапа

CMNS: Ківшовата на Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

У селі беруть початок річки Киндюха і Штинь.

ІсторіяРедагувати

 
Церква Різдва Богородиці (мур.), село Ківшовата

Сучасна Ківшовата іменується селом. Однак, з історичної точки зору це не зовсім справедливо — Ківшовата століття мала статус містечка і ніколи не була Ківшоватою. У десятках історичних документах 18 ст., 19 та на початку 20 ст. вона називається Кошеватою або ж Кошеватим — тобто, назва містечка, ймовірно, пішла від слова «кош» (кіш). Л. Похилевич писав про Ківшовату: «Основание этого местечка должно отнести ко времени татарского владения, когда было в обыкновении давать татарские названия местностям. Слово „кош“ — татарское, означает стан); но могила, стоящая за местечком на поле, а также замковище относятся еще к более отдаленной древности, потому что во времена нашествий татарских с могилы этой подавали жителям сигналы — в которую сторону спасаться. Между жителями также сохраняется предание, что местечко это основано козаками сечевыми, разбитыми в какой-то битве с польскими войсками, а потому скрывавшимися в лесах, окружающих и ныне Кошевату. Недалеко, в 10 верстах, в воспоминание о Запорожской Сечи часть из них основала на реке Роси Росевую сечь.» Очевидно, що обидві версії розповідей про заснування Ківшоватої є вірними — вони просто доповнюють одна одну. Довгий час про ті героїчні часи нашої історії нашим предкам нагадували руїни кошеватського замку, час будівництва якого відносять до середини 16 століття. Місцевому дослідникові Л. Лащенку вдалося розшукати документальні відомості про те, що кошеватський замок мав подвійну структуру — це робилося тому, що "подвійний « замок ворогам взяти важче, ніж звичайний. Цей замок був одним з важливих осередків колонізації нашого краю після татарського погрому. Недарма подвійну замкову споруду зображено на історичному гербі містечка Кошеватої. Зруйновано замок було під час повстання під проводом Семена Палія в 1702—1703 роках. Саме в цьому замку було вбито і тогочасного володаря Кошеватої Йосипа Йосоповича Млодецького. Проте, навіть після цього повстання Млодецькі не перестали бути власниками багатого ленного маєтку. До речі, обширність і багатсво їхніх маєтностей, мали наслідком те, що в деяких документах панове Млодецькі стали титулюватися графами. Цей титул був підтверджений римським папою наприкінці 19 століття.»

 
Містечко Ківшовата. Початок ХХ століття.

Село постраждало від колективізації та Голодомору - геноциду радянського уряду проти української нації. У 1922 р. в селі створено сільськогосподарські кооперативи: «Хвиля» (керівник І.А. Бучинський), «Комашня» (І.М. Івашина), «Рій», «Червоний хутір», «Роща». У 1926 році були створені лісомеліоративне та меліоративне товариства.

У 1929 році почалась колективізація. Організувались колгоспи: ім. Шевченка, ім. Петровського, ТСОЗ. В лютому 1930 р. вони об’єднались в один – ім. Леніна. Очолив його Циганенко І.Л. У 1932 році створена Ківшоватська МТС, що обслуговувала 25 колгоспів.

Під час штучно створеного голодомору у селі Ківшовата лише за офіційними даними, що дійшли до наших днів, померло 388 жителів. Причому якщо у січні-грудні 1932 року померло 104 мешканці, то у 1933 році – 284[2].

У центрі села у 1993 році споруджено меморіал пам’яті безневинно загиблим.

ЛюдиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Мережні ресурсиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Пшонківський О. В. Історичний нарис. — Біла Церква, 2008.