Вікіпедія

Кшиштоф Шидловєцький

(Перенаправлено з Кшиштоф Шидловецький)

Кшиштоф Шидловєцький гербу Одровонж (нар. 15 листопада 1466, за ін. даними 1467, Шидловець — пом. 30 грудня 1532, Краків) — польський державний діяч, дипломат; підскарбій надвірний коронний (1507–1510), підканцлер (1511–1515), канцлер великий коронний (1515–1532); каштелян сандомирський (1509-1515), краківський воєвода (1515–1527) і каштелян (1527–1532); староста генеральний краківський (1515), староста сєрадзький (1507), новокорчинський (1515), гостинінський, сохачевський, луківський[3] і лежайський[4]; граф на Шидловцю (1532).

Кшиштоф Шидловєцький
пол. Krzysztof Szydłowiecki
Szydlowiecki przywilej opat
Szydlowiecki przywilej opat
Хромолітографія Войцеха Ґерсона на основі опатовського привілею роботи Станіслава Самострільника; у правому нижньому куті — герб Кшиштофа Шидловєцького
Підскарбій надвірний коронний
1507 — 1510
Монарх Сигізмунд I Старий
Попередник Станіслав Мілановський[pl]
Наступник Марцін Вольський
Підканцлер коронний
1511 — 1515
Попередник Мацей Джевіцький
Наступник Петро Томіцький
Великий канцлер коронний
1515 — 1532
Попередник Мацей Джевіцький
Наступник Ян Хоєньський
Каштелян сандомирський
1509 — 1515
Попередник Якуб Шидловєцький[pl]
Наступник Миколай Шидловєцький[pl]
Краківський воєвода
1515 — 1527
Попередник Миколай Каменецький
Наступник Анджей Тенчинський
Краківський каштелян
1527 — 1532
Попередник Миколай Фірлей
Наступник Анджей Тенчинський
Народився 1467 або 15 листопада 1466[1]
Шидловець, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща або Краків, Королівство Польське
Помер 30 грудня 1532(1532-12-30)[2]
Краків, Королівство Польське
Похований Колегіальний костел святого Мартина (Опатів)d
Відомий як політик
Країна Королівство Польське
Батько Станіслав Шидловєцькийd
Мати Зофія Ґождзиковськаd
У шлюбі з Зофія Тарґовіцькаd
Діти Ельжбета Шидловєцькаd і Зофія Шидловєцькаd
 Медіафайли у Вікісховищі
Надгробок Кшиштофа Шидловєцького у колегіаті Святого Мартина в Опатові

Життєпис ред.

Народився Кшиштоф, за різними даними, 15 листопада 1466[5], чи 1467 року[6][7] у сім'ї Станіслава Шидловєцького[pl], на той час, каштеляна жарнувського, маршалка двору й охмістра королівських синів, та Зофії Ґождзіковської гербу Лебідь. Мав рідних 6 братів і 4 сестри, а також 3 братів і сестру від інших шлюбів батька.

У дитинстві батько забрав Кшиштофа до Вавельського замку, де він виховувався як товариш по іграм майбутнього короля Сигізмунда I. Імовірно, також навчався у відомого на той час італійського гуманіста, публіциста і дипломата Філіпа Буонакорсі Калімаха, який був учителем синів Казимира Ягеллончика[7].

З 1496 року був придворним королевича Сигізмунда, з 1497 — підстолієм краківським, охмістром[8], з 2 жовтня 1504 року отримав посаду бургграфа краківського замку[9], 1505 — маршалка двору королевича у Ґлоґувському князівстві.

З моменту коронації Сигізмунда I, Кшиштоф займає різні центральні уряди: підскарбія надвірного коронного (1507–1510), підканцлера (1511–1515)[10] і канцлера великого коронного (1515–1532). Також, паралельно він продовжував посідати важливі земські уряди: підкоморія краківського (1508)[11], каштеляна сандомирського (1509-1515), краківських воєводи (1515-1527) і каштеляна (1527-1532).

Кшиштоф Шидловєцький керував польською закордонною політикою під час правління Сигізмунда I. Був послідовним прихильником Габсбургів, противником Османської імперії і прибічником створення антитурецької ліги. 1515 року разом із єпископом Петром Томіцьким розробили угоду з Габсбургами, яка була підписана під час Віденського конгресу у липні того ж року. 2 серпня імператор Максиміліан I на знак поваги і вдячності надав Кшиштофові титул барона Священної Римської імперії, також додав до його фамільного гербу Одровонж орден «перевернутого дракона», пов'язаного з ім'ям імператора Сигізмунда Люксембурзького, якого лише у рідкісних випадках пов'язували з родовим гербом як свідчення особливої ​​прихильності. Даний факт надання титулу імператором був чи не першим в польській історії[12].

Шидловєцький був політичним супротивником королеви Бони. Ініціював чотирирічне перемир'я із великим магістром Тевтонського ордену Альбрехтом Гогенцоллерном, що було підписане 5 квітня 1521 року. Був підписантом Краківського миру 1525[13], який формально поклав край польсько-тевтонській війні 1519—1521 років.

1514 року Шидловєцькийй придбав у любуського єпископства за 10 000 флоринів земельний маєток із містом Опатовом і селом Біскупиці. Він розбудував місто, відбудував спалений колегіальний костел (колегіату) святого Мартина і приготував там склеп для своєї родини. 1519 року Шидловецький надав «Привілей Опатовський» у якому зрікся десятини зі своїх 17 сіл на користь опатівської церкви. Розбудував замок у Цмелюві протягом 1519-1531 років[14]; придбав замок у Тудоруві, якого перебудував і переобладнав[15].

Завдяки численним наданням, а також хабарам (лише від імператора Максиміліана Шидловєцький прийняв 80 тис. дукатів за підтримку Австрії на з'їзді монархів у Відні, а також взяв гроші від монархів угорського Яноша Заполья та французького Франциска I; місто Ґданськ також заплатило за протекцію канцлера) нажив величезні статки. Окрім розкішного способу життя, за який він заслужив у сучасників назву польського Лукулла, він підтримував науку й мистецтво, збирав ілюміновані кодекси. Був меценатом і покровителем гуманістів у європейському масштабі. 1526 року Еразм Роттердамський присвятив йому свою роботу «Lingua», у Польщі його протекцією користувався його надвірний художник Станіслав Самострільник, автор мініатюр на Опатівському привілеї[16]. Серед інших, Кшиштоф Шидловєцький зображений на картині Яна Матейка «Прусський омаж».

Помер 30 грудня 1532 року у Кракові, був похований у колегіаті в Опатові[17]. Надгробок виконаний у майстерні Бартоломео Береччі за участі Джованні Чіні, оздоблений бронзовим барельєфом.

Сім'я ред.

1512 року одружився із Зофією Тарґовіцькою з Тарґовіська. Мали 9 дітей, які в більшості померли в ранньому дитинстві:

Примітки ред.

  1. ↑ Українська Вікіпедія — 2004.
  2. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 54. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. ↑ Urzędnicy województwa krakowskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. St. Cynarski, A. Falniowska-Gradowska, Kórnik: BK, 1990, s. 97, 263.
  4. ↑ Zarchiwizowana kopia. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 13 вересня 2016.
  5. ↑ Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas: Szydłowiecki Krzysztof. W: Polski Słownik Biograficzny. T. 49. Warszawa — Kraków: Instytut Historii PAN im. Tadeusza Manteuffla, 2014, s. 551.)
  6. ↑ J. Wijaczka, Kanclerz wielki koronny Krzysztof Szydłowiecki a książę Albrecht pruski, [w:] Hrabstwo szydłowieckie Radziwiłłów. Materiały sesji popularnonaukowej 19 lutego 1994 r., red. Zenon Guldon, Szydłowiec: Burmistrz m. Szydłowca, MLIM, SRS; 1994, s. 23. [b. nr ISBN].
  7. ↑ а б Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1., Poznań 1912., s. 163.
  8. ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1., Poznań 1912., s. 168.
  9. ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1., Poznań 1912., s. 172.
  10. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 108.
  11. ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1., Poznań 1912., ss. 174—175.
  12. ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1., Poznań 1912., s. 200.
  13. ↑ Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dodgiel, t. 4, Wilno 1764, s. 255.
  14. ↑ Józef Myjak: Ćmielów i okolice. Informator turystyczny. Sandomierz: PAIR «Myjakpress», 1993.
  15. ↑ Krzysztof Szydłowiecki. Olesnica. dr Marek Nienałtowski.
  16. ↑ Krzysztof Szydłowiecki. Dzieje kolegiaty pw. św. Marcina w Opatowie.
  17. ↑ Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, T. 1., Poznań 1912., ss. 300—301.

Література ред.

  • Jerzy Kieszkowski, Kanclerz Krzysztof Szydłowiecki. Z dziejów kultury i sztuki zygmuntowskich czasów, Poznań 1912.
  • Jacek Wijaczka, Kanclerz wielki koronny Krzysztof Szydłowiecki a książę Albrecht pruski, [w:] Hrabstwo szydłowieckie Radziwiłłów. Materiały sesji popularnonaukowej 19 lutego 1994 r., red. Zenon Guldon, Szydłowiec: Burmistrz m. Szydłowca, MLIM, SRS; 1994, s. 23-38.
  • Mariusz Lubczyński i Jacek Pielas: Szydłowiecki Krzysztof. W: Polski Słownik Biograficzny. T. 49. Warszawa — Kraków: Instytut Historii PAN im. Tadeusza Manteuffla, 2014, s. 551—566. ISBN 978-83-63352-26-4.
  • Słownik biograficzny historii powszechnej do XVII stulecia, red. Kazimierz Lepszy, Warszawa: WP, 1968.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кшиштоф_Шидловєцький&oldid=42184973