Кучер Олег Миколайович

радянський футболіст

Олег Миколайович Кучер (нар. 17 листопада 1971) — радянський та український футболіст, півзахисник, згодом — тренер і функціонер[1].

Ф
Олег Кучер
Особисті дані
Повне ім'я Олег Миколайович
Кучер
Народження 17 листопада 1971(1971-11-17) (52 роки)
  Рівне, Українська РСР, СРСР
Зріст 175 см
Вага 70 кг
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1991—1994 СРСР/Україна «Верес» 106 (1)
1995—1997 Україна «Буковина» 97 (4)
1998—2003 Україна «Металіст» (Х) 144 (9)
1998—2002  Україна «Металіст-2» (Х) 14 (1)
2004 Україна «Миколаїв» 25 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
2008—2012 Україна ОДЕК

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Кар'єра гравця ред.

Вихованець рівненського футболу. Перший тренер - Володимир Поліщук[2].

У складі рівненського «Вереса» дебютував у 1991 році у другій лізі чемпіонату СРСР, а вже в наступному році з цією командою завоював місце у вищій лізі чемпіонату України. Олег Кучер був одним з лідерів «Вереса» зразка 1993 року, який у серпні-вересні по черзі переміг в чемпіонаті вищої ліги «Дніпро» (2:1), «Металіст» (4:0) і «Шахтар» (2:0), завершивши перше коло на четвертому місці. Ця ж команда 5 грудня того року вибила за сумою двох матчів з розіграшу Кубка України київське «Динамо», 0:0 у Рівному і 1:1 у Києві[3].

Рік по тому, коли гравці почали залишати «Верес», з команди пішов і Кучер. Спочатку в «Буковину», а потім у «Металіст» Михайла Фоменка[3]. Взяв участь «у витягуванні харківського Металіста з болота першої ліги»[4]. У харківському клубі провів 7 сезонів, з яких 5 - у вищій лізі.

Коли взимку 2004 року стало відомо, що в Харкові на Кучера більше не розраховують, Олег прийняв пропозицію Романа Покори перейти в «Миколаїв»[5], який боровся за збереження місця в першій лізі. У цьому ж дивізіоні виступав і «Металіст». 13 квітня 2004 року в матчі проти своєї колишньої команди Олег був одним з найкращих на полі[6]. Матч завершився внічию 0:0.

Догравши до кінця року в миколаївській команді, Кучер завершив професійну кар'єру. Далі грав у чемпіонаті Рівненської області в командах ОДЕК і «Волинь-Цемент».

Тренерська кар'єра ред.

Під час обласного сезону 2008 року, коли ОДЕК невдало зіграв зі здолбунівских «Волинь-Цементом» і рівненським «Хіміком»[7], керівництво клубу призначило головним тренером гравця ОДЕКа Олега Кучера[8]. В оржівському клубі пропрацював до 2012 року[9].

Кар'єра функціонера ред.

У грудні 2012 року був призначений заступником глави Рівненської обласної федерації футболу[10].

Примітки ред.

  1. Відбулося жеребкування чвертьфіналів Кубку області. Офіційний сайт ФК «ОДЕК». 14 травня 2013. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 24 липня 2017.
  2. Від перших осіб (укр.). Газета «Провінційка». 19 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 24 липня 2017.
  3. а б Непереможний «Верес»: 20 років спогадів. Рівне Вечірнє. 2013-12-5. Архів оригіналу за 3 липня 2017. Процитовано 24 липня 2017.
  4. Олегу Кучеру з Металіста - 32! (рос.). Sport.ua. 17 листопада 2003. Архів оригіналу за 3 лютого 2017. Процитовано 24 липня 2017.
  5. Олег Кучер: «Ще є сили й бажання пограті на високому Рівні» (укр.). UA-футбол. 8 лютого 2004. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 24 липня 2017.
  6. Олег Кучер: «Я не зумів засмутити «Металіст» (укр.). UA-футбол. 16 квітня 2004. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 24 липня 2017.
  7. Зміна тренера. Київщина спортивна. 6 жовтня 2011. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 24 липня 2017.
  8. Олег Кучер очолив «ОДЕК», Григорій Шаламай пішов у директори. Рівне Вечірнє. 25 вересня 2008. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 24 липня 2017.
  9. Олег Кучер: «Команда з Житомира достойний суперник». Житомирська обласна федерація футболу. 7 червня 2012. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 липня 2017.
  10. На Рівненщині футболом керуватиме чиновник з облради та екс-гравець «Металіста». Видавничий дім «ОГО». 28 грудня 2012. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 24 липня 2017.

Посилання ред.