Кучер Василь Степанович

Васи́ль Степа́нович Ку́чер (7 (20) липня 1911(19110720), Війтівці — 17 квітня 1967, Київ) — український радянський письменник, член Правління Спілки радянських письменників УРСР.

Василь Степанович Кучер
Народився	7 (20) липня 1911(1911-07-20) село Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині
Помер	17 квітня 1967(1967-04-17) (55 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	український радянський письменник
Alma mater	ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ імені В. Н. Каразіна
Партія	КПРС

Біографія

Народився 7 (20 липня) 1911 року в селі Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині. Батько був сільським вчителем, мати — простою селянкою. Після закінчення семирічної школи в селі Ставище Попільнянського району, деякий час працював на Кожанському цукровому заводі. 1926 року був направлений комсомолом на навчання до Білоцерківського педагогічного технікуму, який він і скінчив у 1930 році. В цей час він вже починає виступати в пресі, ставши сількором окружної газети «Радянська нива» в Білій Церкві, а згодом і «Радянського села» в Харкові.

У 1930—1934 роках навчається в Харківському університеті і працює спершу в газеті «Сільськогосподарський пролетар», а потім у редакції журналу «Трактор». Перше оповідання В.Кучера «Ініціатива» було опубліковано 1931 року в журналі «Молодий більшовик». На початку 1930-х років він став членом літературного об'єднання «Трактор» (входило до спілки селянських письменників «Плуг») а з 1934 року — член Спілки радянських письменників. В. Кучер відслужив у Червоній армії (закінчив військову авіаційну школу в Харкові), працював на редакційній роботі в журналі «Молодняк» (пізніше «Молодий більшовик») та у видавництвах, публікував статті та нариси в періодичній пресі, та багато і плідно працював на літературній ниві. В 1940 році вступив в ВКП(б).

З початку німецько-радянської війни В. Кучер — фронтовий кореспондент армійської газети «За Родину», очолює воєнний відділ газети «За Радянську Україну», керує радіостанцією. Брав участь у боях при обороні Одеси, Севастополя, Сталінграда, нагороджений бойовими орденами і медалями, війну закінчив у званні капітана третього рангу. Після війни повністю присвятив себе літературній роботі, займаючись цією справою до останнього дня свого життя.

Могила Василя Кучера

Помер 17 квітня 1967 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Твори

• «Дві новели», збірка (1932)
• «Марта», збірка (1932)
• «Cuscuta», збірка (1932)
• «Мої друзі», збірка (1934)
• «Все вище і вище», збірка (1936)
• «Квітує жито», збірка (1938)
• «Дорога веде на заставу», збірка (1939)
• «Кармалюк», повість (1940)
• «Морський характер», збірка (1942)
• «Людмила Павлюченко», нарис (1943)
• «Засвітились вогні», збірка (1947)
• «Золоті руки», збірка (1948)
• «Полтавка», збірка (1949)
• «Зорі в степу», збірка (1951)
• «Вогник», збірка (1952)
• «Чорноморці», роман (1952)
• «Дружба», збірка (1954)
• «Устим Кармалюк», роман (1954) — гостросюжетний роман про відомого ватажка українського селянського визвольного руху проти російського кріпосництва на Поділлі Устима Кармалюка. Автор торкається подій повстання декабристів, побуту засуджених українців у таборах Сибіру. Персонажем роману є також відомий російський художник Тропінін Василь Андрійович.
• Кучер В. Повісті та оповідання / Василь Кучер. — Київ: Рад. письменник, 1949. — 276 с.
• «Криниця», збірка (1955)
• «Секрет», збірка (1956)
• «Прощай, море», роман (1957)
• «Дорога до людей», збірка (1958)
• «Шовкові струни», збірка (1958)
• «Шумлять верби», збірка (1959)
• «Червоний вогонь», збірка (1959)
• «Трудна любов», роман (1960)
• «Чарівна ткаля», збірка (1960)
• «Голод», роман (1961)
• «Намисто», роман (1964)
• «Орли воду п'ють», роман (1966)
• «Ми не спимо на трояндах», роман (1967)
• Кучер В. Кармалюк: роман / Василь Кучер. — Київ: Мол. більшовик, 1940. — 151, 1 с.

Кінематографічні роботи

Автор сценарію художнього фільму «Вітер зі Сходу» (1941, у співавт.), документальних кінокартин: «Село відроджується» (1946), «їх приголубила Вітчизна» (1949), «Книга — народу» (1951), «Свято достатку» (1952), «Львів» (1953), «На ювілейній виставці образотворчого мистецтва» (1954), «Земля Київська» (1958), дикторського тексту до стрічки «Свято на Тарасовій землі» (1964).

Пам'ять

Василю Кучеру на вулиці М. Коцюбинського, 2 у Києві

• На будинку в Києві по вулиці вул. М. Коцюбинського, 2, де у 1957—1967 роках мешкав та працював письменник, встановлено меморіальну таблицю. На його честь названі вулиці у Києві і Севастополі.
• В липні 2011 року в селі Любимівка відкрито музей імені Василя Кучера.
• Бібліотека імені Василя Кучера на Лісовому масиві в Києві — філія центральної бібліотеки Деснянського району, носить його ім'я з моменту свого заснування на початку 1970-х років.

Література

• Письменники Радянської України: 1917—1987: біобібліогр. довід. / упоряд. В. Коваль, В. Павловська. — Київ: Радянський письменник, 1988. — С. 340.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1962. — Кн. 2, [т. 4] : Крушельницький — Місто (початок). — С. 1247. — ISBN 5-7707-4049-3.