Курбангалієв Мухаммед-Габдулхай

Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв (Курбангалі, Курбангалеєв, Курмангалієв; башк. Мөхәммәт-Ғәбделхәй Ҡорбанғәлиев, 18891972) — башкирський громадський та релігійний діяч. Учасник визвольних змагань Башкурдистану, разом з білими військами відійшов до Китаю, став одним з лідерів башкирської діаспори. Емігрував до Японії, став її першим муфтієм. У 1945 затриманий радянською окупаційною владою у Маньчжурії, засуджений до 10 років позбавлення волі. Після звільнення — імам центральної мечеті у Челябінську.

Курбангалієв Мухаммед-Габдулхай
Мухаммед-Габдулхай Курбангалиев.png
Народився 1889
Медіак (Аргаяшський район), Челябінський повітd, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Помер 22 серпня 1978(1978-08-22)
Челябінськ, Челябінська область, РРФСР, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність політик
Alma mater Q4287673?
Конфесія іслам
Батько Kurbangaliev Gabidullad

Походження та ранні рокиРедагувати

 
Соборна мечеть у Санкт-Петербурзі

Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв народився у 1889 році у селі Медіак Оренбурзької губернії (зараз — Аргаяський район Челябінської області) у сім'ї, що належала до знаменитого роду спадкових мулл.

Його батьком був імам Габідулла Курбангалієв, відомий серед башкир релігійний діяч та суфійський ішан. У 1910-х роках Габідулла зазнав переслідувань від релігійної влади за надмірне просування суфізму та від світських — за антиросійські висловлювання під час Балканських воєн, у яких Росія підтримувала супротивників мусульманської Османської імперії.

Син Габідулли Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв навчався у Медіакському медресе, де використовувався традиційний метод викладання, та медресе Расулія у м. Троїцьк, яке належало до джадидизму, модерністської течії у ісламі.

Став імамом рідного села Медіак, викладав у місцевому медресе.

Планувалося його призначення муллою Санкт-Петербурзької мечеті за протекції оренбурзького муфтія Мухаммат-Сафи Баязітова, яке не відбулося через Лютневу революцію.

Башкирські визвольні змаганняРедагувати

 
Аргаяський кантон — у верхньому правому куті карти Башкурдистану. Зараз не входить до складу Башкортостану.

Був учасником загальноросійських мусульманських та загальнобашкирських з'їздів. За дорученням Другого загальнобашкирського з'їзду (25-29 серпня 1917) організовує місцеву владу у Аргаяському кантоні Башкурдистану (згодом — Аргаяський національний округ).

У першій половині 1918 року займався торговельними справами у Москві, разом із делегацією башкирського уряду зустрічався з Йосипом Сталіним, який тоді обіймав посаду наркома у справах національностей.

Після Повстання Чехословацького корпусу влітку 1918 року, яке дало можливість сформуватися небільшовицьким урядам та збройним силам у Сибіру та на Уралі, виїхав до Челябінська, брав участь у перетворенні загонів башкирської самооборони на Башкирське військо.

На відміну від більшої частини башкирського національного руху, очолюваної Ахмет-Закі Валіді, Курбангалієви були прихильниками не національно-територіальної, а національно-культурної автономії. Вони зіграли провідну роль у тому, що східні (зауральські) башкири Аграяського та Яланського кантонів восени 1918 року стали підпорядковуватися не уряду Башкурдистану, а Сибірській республіці.

Після поразки білих на Уралі та узурпації влади шовіністично налаштованим оточенням Колчака башкирське правління у березні 1919 року уклало угоду про перехід на бік більшовиків на умовах автономії Башкортостану, однак Курбангалієви, будучи лідерами консервативного крила у башкирському національному русі, не прийняли цього.

Відступ із силами Колчака та СеменоваРедагувати

Мухаммед-Габдулхай Курбагалієв планував проведення нового загальнобашкирського з'їзду у Челябінську, однак втрата цього міста білими завадила цим планам.

Разом з башкирською ротою Східного фронту Російської армії, яку очолював його брат Арун, Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв брав участь у Великому сибірському льодовому поході — відступі білих з Західного Сибіру до Забайкалля.

Служив муллою для мусульманських солдат збройних сил Російської держави та Російської Східної Окраїни.

За згодою Каппеля, а потім — отамана Семенова намагався організувати окрему башкирську бригаду з двох тисяч башкир, які служили під їхнім керівництвом. Однак через нестачу часу у першому випадку та спротив російських офіцерів у другому ці плани не здійснилися. Було створене лише Військово-національне управління башкир у Забайкаллі.

За дорученням очільника Російської Східної Окраїни отамана Семенова Кубангалієв відвідав Харбін, агітував російських емігрантів-мусульман у Китаї брати участь у збройній боротьбі проти більшовиків. Після поразки Семенова у листопаді 1920 емігрував до Харбіну.

У бою під Читою був смертельно поранений його брат Арун (Мухаммед-Харун). Ще до того батько Курбангалієва Габідулла та наймолодший брат Абдулвалі були захоплені більшовиками під Петропавловськом та розстріляні.

Діяльність на еміграціїРедагувати

 
Зустріч японських націоналістів із лідерами мусульманської громади країни. Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв — другий ліворуч у задньому ряді. Другий ліворуч у передньому — прем'єр-міністр Японії Інукай Цуйосі.

На початку еміграції отримав пропозицію переїхати до Саудівської Аравії, однак вирішив залишитися у Китаї. Працює у дослідницькому відділі правління японської Південно-Маньчжурської залізниці, на його замовлення пише роботу про іслам.

У 1924 році переїздить до Японії, наступного року засновує мусульманське товариство «Ісламія». У 1920-1930-х роках відкриває ісламську школу та типографію, займається організаційною діяльністю у середовищі японських, маньчжурських та китайських мусульман, видає журнал «Япон Мөхбире» (Японський вісник), друкує видання Корану.

Познайомившись з пантураністськими ідеями завдяки угорському вченому Балогу Баратоші, робить внесок у розвиток японської доктрини паназіатизму. Співпрацював із Амурським союзом, Геньося[ru], Воєнною місією.

Його діяльність фінансується японськими міністерствами та промисловими корпораціями.

У 1938 році відкривається заснована Курбангалієвим Токійська мечеть.

Конфлікт з Гаязом ІсхакіРедагувати

 
Токійська мечеть, заснована Курбангалієвим

Починаючи з 1934 року лідер татарської еміграції Гаяз Ісхакі здійснює азійське турне. За сприяння української громади в Китаї він працює над об'єднанням тюркської еміграції з Росії під гаслами створення незалежної держави Ідель-Урал, яка мала би об'єднати і татарські, і башкирські землі.

У тому ж році він відвідує Японію. Значна частина тюркської діаспори пристає на його позиції, однак Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв входить у конфлікт із Ісхакі.

Пізніше на радянських допитах Мухаммед-Габдулхай Курбангалієв розповідав, що вони з Ісхакі розходилися у тому, що той висловлювався за створення держави Ідель-Урал, а сам Курбангалієв стверджував безперспективність такої держави поза рамками ширшого об'єднання азійських народів.

У той же час білоемігрантська газета «Шанхайська зоря» пояснювала конфлікт тим, що Курбангалієв був прихильником незалежності Башкортостану, а об'єднання японських мусульман, на відміну від Ісхакі, він ґрунтував на неполітичній основі. Також повідомлялося про його співпрацю із «сибірською сепаратистською групою Поротікова-Головачова».

Конфлікт у мусульманській громаді Японії не задовольняє її керівництво, і врешті решт Курбангалієва арештовують у 1938-му за кілька днів до урочистого відкриття першої мечеті у Токіо. Він відправляється у «почесне заслання» у місто Далянь (Дальній), а імамом мечеті стає Абдурашит Ібрагімов[ru].

Арешт та повернення до БашкортостануРедагувати

Після зайняття Маньчжурії радянськими військами у 1945 році були проведені арешти діячів російської еміграції. Мухаммед-Габдулхая Курбангалієва було засуджено до 10 років ув'язнення за «контрреволюційну діяльність», яке він відбував у Владимирському централі.

Після свого звільнення у 1955 році Курбангалієв деякий час жив у столиці Башкортостану Уфі, пізніше переїхав до Челябінська, де служив у центральній мечеті міста. Помер 22 серпня 1978 у віці 82 років.

ДжерелаРедагувати

  • Айслу Юнусова. «Великий имам Дальнего Востока». Мухаммед Габдулхай Курбангалиев.
  • Лариса Черникова. Тюрко-татарская колония в Китае.
  • Рустем Таймасов. К вопросу о размежевании башкирского движения в 1919 году.
  • Д. З. Хайретдинов. Ислам на Урале. Энциклопедический словарь.
  • Айслу Юнусова. Ислам и общность урало-алтайских народов во взглядах Мухамед-Габдулхая Курбангалиева.
  • Радик Багаутдинов. Участие башкир в белом движении: 1917–1920 гг.
  • Адутов Рафаэль. Татары и башкиры в стране самураев.

ПосиланняРедагувати