Вікіпедія

Купання на Водохреще

Хрещенські купання — народна традиція, що існує в Україні, як Йордан, Ардан, Водощі, а також Білорусі, Росії та в деяких інших країнах, пов'язана з купанням в ополонці (йордані) або у відкритих водоймах на свято Хрещення Господнього (Богоявлення). Масове поширення традиція набула після розпаду СРСР[1] .

Купання на Водохреще
Зображення
CMNS: Купання на Водохреще у Вікісховищі

Ще в давнину виникли народні обряди очищення водою, які Церква увела до великого свята з нагоди хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, що одержало в Україні назву Водохреще[2][3]. У церковній традиції цей день іменується Богоявлення або Хрещення Господнє.

Купання на Водохреща в Україні

Історія ред.

Ну думку митрополита Іларіона Огієнка, «…обряди купання, обливання, збирання роси й т. ін. дуже старі й різноманітні… Християнство спочатку сильно боролося з цим шануванням води, але не змогло його перемогти, і в кінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками й т. ін., і власне тут часто появляються чудотворні Ікони…»[4].

Один із перших фактів традиції водохреща на українських землях зафіксоване 9 січня 1149 року в Літописі Руському: «У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з Новгорода-Сіверського в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев'ятий день»[5].

Традиція купання на Водохреще стала більш популярною на рубежі XIX—XX ст. Зокрема, за інформацією митрополита Іларіона Огієнка «…в Києві щороку Йордан справлявся високо врочисто, і на Дніпро на Освячення води сходилось пів Києва…»[6].

Хрещенські купання стали темою для дискусій в Радянському Союзі після того, як 19 лютого 1949 року в газеті « Правда» був опублікований фейлетон «Саратівська купіль» за авторством Івана Рябова[7]. У комуністичному рупорі автор характеризує масове купання віруючих на Водохреща, що відбулося 19 січня того ж року в Саратові як «порнографічне дійство» (деякі купалися без одягу), «знущання над людьми», «обряд, продиктований ідіотизмом старого життя». В цьому фейлетоні були вказані імена та прізвища конкретних «жертв» обряду. Крім того, представники місцевих органів влади прямо звинувачувалися в сприянні «дикому обряду»: «Як не соромно землякам Чернишевського слухатися сліпо юродствуючих клікуш та мракобісів, допомагаючи їм відновлювати дикі обряди часів язичництва та бога Ярила ! … Громадяни цього великого університетського, індустріального міста обурені тим, що сталося в таке церковне свято на льоду волзькому»[8] . Доцент економічного інституту І. Ф. Ломов під час обговорення фейлетону на зборах первинної парторганізації згадав: «На Водохреща щороку відбувалося купання і з цього приводу нічого не писалося, а тепер про це написана ціла стаття в „Правді“. Ймовірно, ставлення влади до релігії почало змінюватися». Священик Мигунов із Романівського району: «У мене й то купалися чоловік 20 на річці, але ніхто не захворів… Вказані особи у фейлетоні — це особи підставні, а що три роки дівчинка купалася — не вірю!»[9] . У книзі «Про публіцистику і публіцистів», що вийшла 1964 року, йдеться, що «випадок, що ліг в основу фейлетону Рябова, винятковий»[7] .

З проголошенням незалежності України традиція купання на Водохреще відновилася, особливо в 2000-х роках. Популярним стало пірнання лідерів держави, зокрема Президента України Віктора Ющенка[10][11][12].

Позиція церкви ред.

У пресслужбі Православної церкви України звернули увагу, що для купання в ополонках на Водохреще немає жодного церковного припису в Українській Церкві, а традиція занурення у зимову воду не має нічого спільного зі «змиванням» гріхів:

«Священники звершують Чин освячення води відкритих водойм у свято Богоявлення не для того, щоби в ній купатися, а саму воду освячують зовсім не „іони срібла“ хреста, який у неї занурюють»[13].

Позиція лікарів ред.

Для купання на Водохреще щонайменше за декілька днів необхідно підготувати організм. На думку медиків необхідно гартуватися ще з літа: починаючи з контрастного душу та загартовуватися холодною водою. Пірнати в день свята без підготовки вважається небезпечною процедурою. Перебування у воді — найкоротше, пірнання і максимально швидке повернення на берег.

Протипоказаннями до купання в зимові воді:

  • підвищена температура тіла людини до 37 градусів і вище;
  • підвищений або знижений артеріальний тиск;
  • вагітність;
  • хвороби серця;
  • хронічні захворювання (наприклад, сечостатевої системи)[14].

Традиція в інших країнах ред.

Традиція купання на Водохреще крім України та сусідніх держав розвинута також і в інших, переважно, православних, народів. У католицькій традиції це свято має цілком іншу суть.

Греція
Урочисте водосвяття (Епіфанія) відбувається у морі, воду якого з човнів освячують священники. За традицією молоді чоловіки мають з берега доплисти до дерев'яного хреста, зануреного священником, та впіймати його.
Болгарія
Занурення у воду (Йордановден) відбувається у крижаній воді. Лише чоловіки в національному одязі виконують традиційний танець-хоровод (так званий — «горо»).

Також у Греції, Болгарії, Румунії, деяких регіонах Македонії, Чорногорії та Сербії, зазвичай, після церковної літургії на свято Богоявлення люди рушають хресним ходом до найближчої водойми та пірнають у воду[15].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Крещение Господне в 2021 году: купания, гадания и другие традиции. Архівна копія на сайті Wayback Machine. «РИА Новости» // ria.ru (14 января 2021 года)
  2. ↑ Свято Водохреща: історія, традиції та прикмети. portal.lviv.ua (укр.). Процитовано 25 січня 2023.
  3. ↑ Водохреща 2021 в Україні - історія свята, традиції та прикмети. www.unian.ua (укр.). Процитовано 25 січня 2023.
  4. ↑ Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. — Вінніпег: накладом Видавничої Комісії при Товаристві «Волинь»; Інститут дослідів Волині, 1965. — С. 46
  5. ↑ ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1146—1149.
  6. ↑ Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. — Вінніпег: накладом Видавничої Комісії при Товаристві «Волинь»; Інститут дослідів Волині, 1965. — С. 280.
  7. ↑ а б Сборник статей «О публицистике и публицистах», стр. 52 («Издательство Ленинградского университета», 1964 год). на «Google Books»
  8. ↑ Николай Жуков. Почему запретили крестный ход. — В каком году в Вильнюсе было официально выдано разрешение на проведение последнего праздничного шествия, установить можно достаточно точно благодаря сохранившимся в архивах «Информационным отчётам уполномоченного Совета по делам Русской православной церкви при Совете Министров СССР по Литовской ССР». [Архівовано 2014-12-17 у Wayback Machine.] Архівна копія на сайті Wayback Machine.. Газета «Литовский курьер» № 4 (674) // old.kurier.lt
  9. ↑ А. И. Мраморнов (17 января 2009 года). К 60-летию «Саратовской купели» (1949 — 2009). Научный богословский портал «Богослов.ru» // bogoslov.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 19 лютого 2017.
  10. ↑ Ющенко викупав свою челядь, а Довгий лише замочився. Українська правда (укр.). 19 січня 2007. Процитовано 18 січня 2023.
  11. ↑ Українські політики взяли участь у водохресних купаннях. Фото і відео. Гордон (укр.). 19 січня 2019. Процитовано 18 січня 2023.
  12. ↑ Водохреще-2022: хто з політиків скупався в ополонці на свято. Слово і діло (укр.). 19 січня 2022. Процитовано 18 січня 2023.
  13. ↑ Гулійчук, Дмитро (17 січня 2022). "Змивання" гріхів в ополонці: у ПЦУ пояснили, чи потрібно купатися на Водохреще. ТСН Україна (укр.). Процитовано 18 січня 2023.
  14. ↑ Таня Поляковська, Каріна Пікулина (15 січня 2023). Водохреще 2023: дата, традиції свята та правила купання в ополонці. УНІАН (укр.). Процитовано 18 січня 2023.
  15. ↑ Чи купалися українці на Водохреще?. Локальна історія (укр.). 18 січня 2021. Процитовано 18 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Купання_на_Водохреще&oldid=41371474