Вікіпедія

Кунцевич Микола Віталійович

Кунцевич Микола Віталійович (14 жовтня 1954 — 12 березня 2021) — український митець і дисидент. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, засновник гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», організатор музичних фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я», «Коріння наше в Україні». Волонтер Фонду підтримки 25 батальйону «Київська Русь», академік МГО «Міжнародної Академії Козацтва», полковник МГО «Українського Козацтва».

Кунцевич Микола Віталійович
Народився 14 жовтня 1954(1954-10-14)
Помер 12 березня 2021(2021-03-12) (66 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище[1]
Країна  Україна
Діяльність дисидент, актор
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Народний артист України Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського Заслужений діяч мистецтв України
Медаль «За жертовність і любов до України»
Почесна грамота Кабінету Міністрів України Почесна грамота Верховної Ради України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кунцевич.

Життєпис ред.

Микола Кунцевич народився 14 жовтня 1954 року.

Його шлях на цирковий манеж розпочався у восьмирічному віці (1962), коли він прийшов юннатом до Київського зоопарку, в зооатракціон «Веселі звірята». Там познайомився з дресувальниками на чолі з Валентиною та Олегом Чепяковими, які створили єдиний в світовому цирку атракціон «Ведмеді Вершники», а також, сам зооатракціон.

З 1966 року став працювати у цирку уніформістом — в обов'язки цього працівника входить підготувати манеж, встановити потрібну апаратуру. Після естрадно-циркового училища став ведучим програм — читав український гумор. Підігравав у репризах відомим клоунам, серед яких — Юрій Нікулін, Борис Вяткін, Микола Шульгін, Борис Артем'єв, Карандаш.

Дисидентство ред.

22 травня 1974 року був заарештований за читання «антирадянських» віршів та «гуморесок» біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві та засуджений до п'яти років позбавлення волі. Звільнений у травні 1979 року.

1980 року проти нього порушено кримінальну справу за те, що в ефірі «антирадянського» «Радіо „Свобода“» та у деяких вузах Києва були знайдені рукописи його віршів.

Заарештований у травні 1981 року, засуджений до 4 років й 6 місяців ув'язнення.

Під час відбуття ув'язнення його було притягнено до покарання за читання поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС», за що М. Кунцевич отримав 10 діб ізолятора.

Втретє його арештували у 1984 році за розповсюдження серед засуджених антидержавних матеріалів, які паплюжать державний лад. Засуджений на 3 роки, за вимогою адвоката Віктора Медведчука, з доданням до покарання 1 року й 6 місяців та 19 днів з попереднього строку[2].

У 1987 році внаслідок амністії Микола Кунцевич з багатьма іншими політв'язнями був звільнений.

Після звільнення ред.

Член Української Гельсінської Спілки з 1987 року, з 1988 — член Товариства Української Мови ім. Т. Шевченка, з 1989 — член Народного Руху України та Всеукраїнського Товариства репресованих. Референт НРУ.

Заступник Голови оргкомітету I та II з'їздів Української Республіканської партії. Член Оргкомітету I, II та III Всеукраїнських Зборів Народного Руху України.

З 25 травня 1989 року — художній керівник гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт». Голова організаційного комітету фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Організував концертне турне танцювального ансамблю «Веселка» з Сіднея і їздив з танцюристами Австралії три тижні по Україні, писав про їхні виступи в пресі України.

Організував гастролі в Україні канадського духового оркестру «Батурин».

З 1998 по 2003 рік помічник народного депутата України Леся Танюка та депутата Київради Леся Задніпровського

З 2003 по 2013 рік заступник директора з творчих питань Київського коледжу театру і кіно

з 28 листопада 2013 року учасник Революції Гідності. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану.

21 лютого 2014 року був контужений в сутичці з «Беркутом», унаслідок чого втратив зір, який частково поновлено завдяки операціям, які виконав провідний хірург Київського «Центру мікрохірургії ока» Дмитро Васильович Жмурик.

Зараз[коли?] завершує роботу над рукописом книги «Погляд в минуле», в якій автор згадує про зустрічі з видатними діячами політики та культури, а також розповідає про зустріч у 1992 році у м. Мюнхені з керівником підпільної організації ОУН «Молода Гвардія» Олегом Кошовим.

Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі[3].

Мистецька робота ред.

У 1989 р. створив гастрольно-концертне об'єднання «Рухконцерт».

У 1990, 1991 та 1992 роках організував та провів Всеукраїнський музичний фестиваль «Дзвін».

22 січня 1990 року провів в Палаці Україна перший в Україні концерт, присвячений Дню Соборності України.

24 серпня 1991 року організував та провів перший в Незалежній Україні естрадний концерт

У 1994 р. організував та провів мистецький фестиваль «Українське сузір'я».

1996 року організував та провів Всесвітній мистецький фестиваль «Коріння наше в Україні», за участю представників Української діаспори з 35 країн.

27 грудня 1997 року організував та провів в театрі ім. І. Франка ювілейний вечір, присвячений 60 — річчу від дня народження Голови Народного Руху України В'ячеслава Чорновола.

Учасник зйомок художніх фільмів: «Король Лір» (1970), «В бій ідуть лише старики» (1973), «У Тридевятому царстві», «Чорна Гора», «Дід лівого крайнього», «Ярослав Мудрий» (1981), «Ленін у вогняному кільці», «Квиток в один кінець», «Калина червона» (1974).

Нагороди ред.

  • 1972 рік Лауреат премії імені Олександра Бойченка;
  • 1972 рік Лауреат Всесоюзного Фестивалю «Київська Весна»
  • 1973 рік Лауреат премії імені Остапа Вишні;
  • 1980 рік Лауреат премії імені Миколи Островського;
  • 1980 рік Лауреат Всеукраїнського Фестивалю «Вешневі Усмішки»;
  • 1996 рік Заслужений діяч мистецтв України;
  • 2000 рік Лауреат української мистецької премії Австралії ім. Тараса Шевченка;
  • 2002 рік Народний артист України;
  • 2004 рік Лауреат української премії мистецького визнання Канади;
  • 2004 рік Нагороджений орденом «Ярослава Мудрого» V ступеня;
  • 2006 рік Нагороджений орденом «Ярослава Мудрого» IV ступеня;
  • нагороджений трьома подяками та Почесною Грамотою Київського міського Голови;
  • 2000 рік. Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України
  • 2002 рік. Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України
  • 2006 рік. Лауреат премії імені Андрія Сови
  • 2013 рік. Нагороджений орденом «КОЗАЦЬКОЇ ЗВИТЯГИ» І СТУПЕНЯ
  • 14 жовтня 2014 року. Нагороджений орденом «Святої Покрови» УПЦ Київського Патріархату
  • 2015 рік. Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» УПЦ Київського Патріархату
  • 14 жовтня 2015 року Нагороджений орденом «За участь у визвольній боротьбі»

Примітки ред.

  1. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/pomer-politviyazen-srsr-mykola-kuntsevych/31154105.html
  2. ↑ «Дисидент Микола Кунцевич Інтерв'ю 28 вересня 2018, 13:11, ЗА НАПОЛЯГАННЯМ МЕДВЕДЧУКА СУДДЯ ДОДАВ МЕНІ ДО ВИРОКУ МАЙЖЕ ДВА РОКИ У В'ЯЗНИЦІ»
  3. ↑ За вірші – 12 років ув'язнення: у Києві попрощалися із політв'язнем радянських часів Миколою Кунцевичем. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 17 березня 2021.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кунцевич_Микола_Віталійович&oldid=41022798