Куновський Володимир Маркилійович

о. Володимир Куновський
Народився 19 січня 1901(1901-01-19)
с. Кривка на Турківщині
Помер 8 жовтня 1955(1955-10-08) (54 роки)
ж-д станція Жмеринка
Поховання м. Дрогобич, старий цвинтар[1]
Діяльність священик, богослов, почесний канонік
Alma mater Перемиська грекокатолицька духовна семінарія
Батько о. Маркелій Куновський
Мати Юлія Чайковська
У шлюбі з Олена Очабрук
Діти сини: Богдан, Омелян, Зиновій, Роман, Мирослав
Нагороди Крилошанські відзнаки

о. Володимир Куновський (19 січня 1901 — 8 жовтня 1955 рр.) — український священик, богослов, фотограф-аматор, дослідник історії рідного краю .

ЖиттєписРедагувати

Дитинство та юністьРедагувати

Народився і зростав у с. Кривка, Турківського повіту (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія), в сім'ї о. Маркилія Куновського та Юлії з дому Чайковських 19 січня 1901 року.

Батько був настоятелем церкви св. Миколи з 1891 по 1926 рік в селі Кривка. Особисто знав Іларіона Свєнціцького і Михайла Драгана, ініціаторів заснування музею народної архітектури і побуту просто неба у Львові "Шевченківський гай і через них звернувся до митрополита Андрея Шептицького з просьбою про збереження і перевезення церкви до Львова, де вона стала першим експонатом новоствореного музею.

о. Маркилій Куновський, батько Володимира, народився 19 грудня 1853 р. у с. Бистриця Дрогобицького повіту в Галичині в священичій родині. Батько — о. Тома Куновський (1818—1890 рр.) — парох с. Бистриця Дрогобицького повіту (священичий сан отримав у 1845 році). Мати — Домініка Ільницька, донька о. Василя Ільницького і Вікторії Топольницької[2].

Самбірську гімназію закінчив 1873 р.

1873—1875 рр. — навчався у Львівському університеті на теологічному факультеті. 1876—1877 рр. — навчався в Перемиській духовній семінарії Єрейські свячення отримав 18 квітня 1880 р. із рук єпископа І. Ступницького у Перемишлі.

Був одружений з Юлією Чайковською-Тимкович (1868 р.н.)[3], донькою о. Григорія Чайковського та Йосифи Кромер.

Був на парохіях в селах:

  • с. Росохач, Турківського повіту (1881—1882 рр.) — адміністратор,
  • с. Яблінка Вижня, Турківського повіту (1882—1891 рр.) — парох,
  • с. Кривка, Турківського повіту (1891—1926 рр.) — парох.

26 липня 1898 р. відбулася канонічна візитація парохії в с. Кривка перемиським єпископом Костянтином Чеховичем (лист від 12 грудня 1898 р. за № 4977). У листі відзначається ревна душпастирська діяльність отця пароха та взірцевий порядок у церкві.

Помер 4 квітня 1926 р. у с. Кривка, похований біля церкви Пресвятої Трійці в с. Маткові.[3]

У 1912 році юного Володимира віддають на навчання до Самбірської цісарсько-королівської гімназії імені архикнягині Єлизавети. Вісім класів цієї гімназії він закінчив у 1919 році. 3 липня 1919 Володимир одержує атестат зрілости з відзнакою.[4]

Дотримуючись традиції священничих родин, батьки віддають гімназиста Володимира на подальше навчання в духовну семінарію в м. Перемишль. Отець крилошанин Франц Рабій, Самбірський декан і парох 2 листопада 1920 видав «Свідоцтво моральности» (характеристику):

  ...укінчений гімназист, літ 20, обряд греко-католицький, перебував через вісім літ у Самборі, ходячи тут до гімназії. В часі тім заховувався морально, побожно і під кожним взглядом взірцево.[4]  

Навчання в духовній семінарії в ПеремишліРедагувати

 
Будівля колишньої Перемиської грекокатолицької духовної семінарії

1 жовтня 1921 року Володимира Куновського приймають до Перемиської духовної семінарії, про що засвідчує «Посвідка викладів № 23», підписана доктором богослов'я о. Григорієм Лакотою, на той час ректором.

Владика Йосафат Коциловський, єпископ Перемисько-Самбірської єпархії, один з засновників Перемиської греко-католицької духовної семінарії, був одним із духовних наставників о. Володимира Куновського, спочатку як студента духовної семінарії, а потім як молодого греко-католицького священика.

Великий вплив на формування свідомости Володимира Куновського мав Владика Григорій Лакота, архипресвітер греко-католицької капітули в Перемишлі з 1 червня 1925 р. Будучи ректором (до 1925 року), він викладав гомілетику й катехитику, історію Церкви та канонічне право.

Після закінчення семінарії в 1925 році добре знав і вільно спілкувався польською, німецькою і латинською мовами

Душпастирська працяРедагувати

Першого вересня 1925 р. перед прийняттям Святої Тайни Священства Володимир Куновський одружується з Оленою Очабрук, донькою о. Алексія Очабрука та Наталії з дому Гардзінських.

Державний дозвіл на свячення отримав 6 серпня 1925, а 13 вересня 1925 року висвячений на диякона. Ієрейські свячення отримав 20 вересня того ж року в Перемишлі з рук єпископа Йосафата Коциловського.

Першу Святу Службу Божу о. Володимир відправив у церкві Собору Пресвятої Богородиці в с. Маткові 4 жовтня 1925 р.

Після закінчення Перемиської духовної семінарії одержав призначення сотрудника парохії (помічника пароха) м. Добромиля на Старосамбірщині. У зв'язку з цим видано Грамоту єпископського ординаріату в Перемишлі за № 4503 від 21 вересня 1925 р., підписану архипресвітером греко-католицької капітули в Перемишлі о. д-р. Г. Лакотою. Добромиль був на той час доволі великою парохією. У місті було дві церкви: церква Зіслання Святого Духа і церква Святого Онуфрія василіанського монастиря. Для молодого священника це було добре місце праці.

4 квітня 1926 р. у віці 73 роки помирає батько о. Володимира, парох с. Кривки о. Маркилій Куновський. Перемиська консисторія в цей час намагається зміцнювати греко-католицькі парохії на Бойківщині здібними молодими священниками, його переводять завідателем (завідувачем) вивільненої парохії в с. Кривка Височанського деканату на Турківщині. Про це свідчить Грамота єпископського ординаріату за № 1579 від 14 квітня 1926 р., підписана о. прелатом Василем Пинилом.

Будучи одночасно завідателем (завідувачем) парохії с. Кривки і адміністратором церкви в с. Маткові, за дорученням єпископа Йосафата Коциловського о. Володимир займається організацією будівництва санаторію для відпочинку і лікування священників (купелевий заклад священничого товариства «Єпархіальна поміч»).

Наприкінці 1926 р. рішенням Єпископського ординаріату в Перемишлі о. Володимира переводять парохом до с. Яблунів, Височанського деканату до церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці. Як і інші греко-католицькі священики того часу, він, разом з громадою села, дбав не лише про відновлення церкви, але і про побудову школи, навчав дітей релігії, проводив велику просвітницьку роботу. Про це засвідчує віднайдена мешканцями села фотографія-реліквія, де на тлі новозбудованої школи зображено її директора Михайла Соболяка, учнів школи, о. Володимира Куновського та Преосвященного Владику Григорія Лакоту.

27-29 вересня 1927 р. в Яблунові відбулася, організована о. Куновським, Свята Місія. Про це стало відомо з літопису (рукописної хроніки), складеного власноруч о. Володимиром у Яблунові в 1928 р., підписаного ним же, і на якому є печатка із зображенням Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках і написом на ній: «Печать матірної церкви в Яблонові». Парохіяльний літопис зберігся у церкві с. Яблунів до нашого часу.

30 квітня 1931 р. призначений парохом у с. Висоцьку Нижнім. Про це була видана Грамота від 18 вересня 1931 р. за № 4190, підписана єпископом Перемиським, Самбірським і Сяніцьким Йосафатом Коциловським. До парафії у Висоцьку Нижнім входила дочірня каплиця-церква св. мучеників Макавейських у с. Ропавсько. У зв'язку з тим в листі містодекана о. Ігнатія Шиха, пароха с. Бітлі, за № 119 від 6 листопада 1931 р. на ім'я всечеснішого о. Володимира Куновського йдеться, що Єпископська Консисторія поручає йому обов'язки «доїжджаючого сотрудника» (помічника) в с. Яблунові. Крім цього, він мав і надалі наглядати над душпастирюванням у с. Багнуватім.

 
Храм Стрітення Господнього (19 ст.) у селі Велика Білина

14 липня 1933 р. о. Володимир іменований містодеканом Височанського деканату, в який входило сімнадцять парафій, а 11 жовтня 1934 р. деканом цього ж деканату, про що було видано відповідні Грамоти Єпископського Ординаріату. Будучи деканом Височанського деканату, цілком віддався церковним справам. Як доброго проповідника й катехита його часто запрошують з проповідями до інших сіл деканату. Велика увага приділяється катехизації молоді. Створюються умови, аби при кожній церкві діти мали можливість ходити на катехитичну науку. Від священників вимагається точно і красиво вести метрики, записники Св. Служб Божих, інші церковні книги, акти. У своїх проповідях завжди закликав парафіян до чеснот і праведности.

6 серпня 1933 р. в м. Турка відбулося велике свято «Українська молодь Христові», в якому взяло участь понад 20 тисяч громадян. В місто прибув владика Йосафат Коциловський. О 10 годині ранку на полі за цвинтарем почалася велика архиєрейська служба Божа за участю 60 священників[5].

  Службу Божу Архієрейську відправили їх Преосв. Владика Кир Йосафат під голим небом, на площі, біля церкви в асисті Отців деканів Тимчука і Козбура; діяконували отці Головач і Куновський. Проповідь виголосив о. Ільницький зі Шумяча[6].  

Мав крилошанські відзнаки, був каноніком

За ревну працю на духовній ниві парафіяни любили, шанували свого пароха, довіряли йому. Це підтвердила канонічна візитація парафії в с. Висоцьку Нижнім Перемиським єпископом Йосафатом Коциловським. На пам'ять про це деканові залишено святий образок із власноручним написом і підписом Владики. У 1940 році за дозволом Перемиської консисторії та особистого благословення Владики Й. Коциловського, переводиться парохом церкви Стрітення Господнього у с. Велику Білину Лучанського деканату.[3]

Львівський Собор 1946 року, Радянські часиРедагувати

Друга окупація Західної України більшовиками стала трагедією для греко-католицької церкви. За вказівкою і під постійним наглядом НКДБ «ініціативна група» скликає 8-10 березня 1946 року у Львові Собор греко-католицького духовенства. Було вирішено запросити на Собор всіх деканів і по одному священику з кожного деканату. Із 225 запрошених прибуло 216 отців і 19 із 22 мирян. Із Львівської області — 68 отців, із Дрогобицької — 60, зі Станіславівської — 4, із Тернопільської — 39. Із Дублянського деканату — о. Володимир Куновський, декан о. Гайдукевич Олександр, не приїхав, бо захворів[7][8]. Священики-делегати мали прибути на Собор 7 березня.

Останні роки життяРедагувати

 
Могила о. Володимира в Дрогобичі на старому цвинтарі по вул. Трускавецькій

Після дванадцятирічного перебування парохом церкви Стрітення Господнього в с. Велика Білина о. В. Куновський переводитьея настоятелем Катедральної церкви Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі Самбірсько-Дрогобицької єпархії РПЦ. Грамота про це призначення підписана єпископом Михаїлом (Мельником) від 4 березня 1952 р. за № 2552.

  ...Розтин, проведений у Дрогобичі під керівництвом патанатома Яковлєва, показав, що смерть настала від інфаркту. Син о. В.К. Богдан Куновський (як лікар, був допущений до матеріалів розтину) не погоджувався з висновком Яковлєва, проте мусив мовчазно прийняти його до відома... Через декілька років (незадовго до своєї смерти)Яковлєв передав родині о. В.К. інформацію, якою підтвердив, що смерть о. В.К. настала внаслідок отруєння.[3]  

Захоплення мистецтвом фотографіїРедагувати

  Час біжить швидко, невпинно і невблаганно. Тому надзвичайним винаходом людства можна вважати фотографію, яка фіксує окремі, завжди неповторні миті життя. І щасливим випадком є те,коли фотоапарат попадає в руки інтелегентної людини, яка любить свою родину, народ і країну, в якій живе. Таким був Володимир Куновський. Ще студентом він дістав можливість навчитися фотографувати і, маючи свій фотоапарат, фіксував миті цього дуже швидкоплинного часу. А так як походив з давньої галицької священичої родини, серед своїх фотостудій робив і знимки церков рідного йому Турківського краю під час відвідин великої родини, розкиданої по різних селах.[9]  

Світлини церков, зроблені в 1915—1917 рр. та 1930—1937 рр., є цінним матеріалом для дослідників сакрального мистецтва, архітекторів. Шість світлин церков надруковано в енциклопедичному виданні Василя Слободяна «Церкви України. Перемиська єпархія», 1998 р. сторінки 86, 96, 108, 115, 118, 119:

  • с. Матків. Каплиця Св. Івана Хрестителя, 1869 р. Розвалена 1964 р. Світлина 1915 р. зі збірки НМ № 66;
  • с. Красне. Церква Св. Архистратига Михаїла, 1850 р. Згоріла 1923 р. Світлина 1916 р. зі збірки НМ № 52а;
  • с. Либохора Горішня. Церква Св. Архистратига Михаїла, 1764 р. Розібрана 1926 р. Світлина 1917 р. зі збірки НМ № 53;
  • с. Багновате. Церква Вознесіння Господнього, 1721 р. Розібрана у 1930-х роках. Світлина 1930-х років зі збірки НМ № 1600;
  • с. Висоцько Кінець. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, XVIII ст. Світлина 1937 р. до перебудови 1937 року зі збірки НМ № 24;
  • с. Росохач. Церква Св. Архистратига Михаїла, 1882 р. До перебудови в 1960-х роках. Світлина 1936 р. зі збірки НМ № 75;[10]

Добре особисто знав Іларіона Свєнціцького, директора Львівського національного музею і в 1925 р. подарував музеєві світлини своєї роботи. Це підтверджується архівною документацією Львівського національного музею, зокрема книгами надходжень № 31381 (47 позицій світлин церков, каплиць, дзвіниць) і № 23737 (12 позицій світлин ікон). Окрім цього, за книгою надходжень музею за № КВ — 8448 відомо, що передав музеєві 1920 р. дошку для дереворитів (двосторонню) із зображенням Богородиці і Св. Миколая, яка зберігалася в церкві с. Висоцько Нижнє без практичного застосування. Скоріш за все це було зроблено за дорученням свого батька о. Маркилія Куновського, тоді пароха Церкви Св. Миколая в с. Кривка на Турківщині, з метою збереження її мистецької вартості для наступних поколінь.

Цінним є те, що донині збереглися світлини неіснуючих церков. На жаль, немало шедеврів сакральної архітектури нашого регіону навічно втрачено для нащадків через тоталітарний совєтський режим.


Літературно-дослідницька діяльністьРедагувати

Наприкінці 1990-х років при церкві Благовіщення в с. Яблунів Турківського району Львівської області сином о. Володимира Зиновієм віднайдено рукопис парохіяльного літопису села Яблунів, складеного в 1928 році власноруч о. Володимиром, підписаного ним і на якому є печатка із зображенням Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках і написом на ній: «Печать матірної церкви в Яблонові». У 2014 році, стараннями сина Романа, який опрацював рукопис, у світ вийшла віддрукована книжка о. Володимира Куновського «Літопис парохіяльна в Яблунові». Збережені лексика і правопис того часу, а рідковживані слова відмічені значком (*) і пояснення їх знаходяться в словничку рідковживаних слів, поміщеному в кінці книжки. Поряд з цитатами латинською, німецькою і польською мовами для легшого прочитання і розуміння зроблено переклад українською, поданий курсивом. Книжка доповнена світлинами з родинного архіву, що відносяться до часу перебування о. Володимира Куновського на парохії в Яблунові (1927—1930), фотографіями церковних споруд, образів і іншими документами, що стосуються того періоду. Окремо представлені твори Михайла Соболяка — здібного і цікавого художника, місцевого вчителя, сусіда і товариша о. Володимира Куновського, далекого родича Куновських.[11] Художнє оформлення книжки і підготовка до друку (макет) зробив внук Любомир. Книга унікальна і цікава для дослідників історії рідного краю.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Знаходиться в м.Дрогобич, по вул. Трускавецькій
  2. а б Adam Boniecki.Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t 13.  — S 195. (пол.)
  3. а б в Богдан Прах. Духовенство Перемиської єпархії та апостольської адміністрації Лемківщини. — Львів: УКУ, 2015. — Т 1. — С 571 — 572. — ISBN ISBN 978-966-2778-21-2
  4. а б Зиновій Куновський. Спогади про життя і діяльність о. Володимира Куновського. — Львів: Папуга, 2006. — С 19 — 20, 74 — 75, 85 — 86.
  5. Гайда Ю. І., Шуптар В. А. Турківщина: історія населених пунктів. — Ужгород: Патент, 2002 — С 64 — ISBN 966-7725-52-9
  6. Повітове Свято У. М. X.// Безкид: газета Перемиської єпархії — 13 серпня 1933 — № 31 (195) — С 3
  7. Богдан Виханський. Як імперський орел довбав Українську Церкву.// Слово просвіти: Всеукраїнський культорологічний тижневик. — 24 — 30 березня 2016. — № 12 (856) (відвідано 21.09.2016)
  8. Львовский церковный собор. — Москва: Издание Московской патриархии, 1982. — С 70
  9. Зиновій Куновський, Василь Слободян. Погляд у минуле. Світлини о. Володимира Куновського. — Львів: ПП «Кварт», 2008. — С 9. — ISBN 966-8792-17-3
  10. Василь Слободян. Церкви України. Перемиська єпархія. — Львів: Інститут українознавства ім. Крип'якевича НАН України, 1998. — С 86, 96, 108, 115, 118, 119. — ISBN 966-02-0362-4
  11. о. Володимир Куновський.Літопис парохіяльна в Яблунові. — Львів: 2014 — С 5 — 7

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати