Кумиш Соломон Маркович
Соломон Маркович Кумиш (нар. 9 квітня 1888, Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія — пом. 17 квітня 1955, Сімферополь) — караїмський священнослужитель, останній сімферопольський газзан.
| Кумиш Соломон Маркович | |
| Народження: | 28 березня (9 квітня) 1888 Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія |
|---|---|
| Смерть: | 17 квітня 1955 (67 років) Сімферополь, Українська РСР, СРСР |
Життєпис ред.
Народився 1888 року в Євпаторії. Батько — бахчисарайський міщанин Мордехай Йосипович Кумиш (1854-1914), відомий в Євпаторії виробником кашкавала, а також вважався першим з караїмів, що надійшли на військову службу в царську армію після введення загальної військової повинності, за що отримав прізвисько «Солдат Мордхай»[1]. У 1906 році закінчив євпаторійський мідраш у меламеда Ш. М. Тіро й отримав звання «ріббі»[2]. Тоді ж призначений викладачем у караїмський мідраш у Мелітополі[3]. З 1 лютого 1913 року[3] по 1914 рік служив молодшим газзаном в Кременчуці, звідки був переведений на аналогічну посаду в Бердянськ, де пробув до 1926 року. З 1926 по 1929 роки виконував обов'язки газзана в мелітопольській громаді. В період німецької окупації Мелітополя двічі піддавався арешту жандармерією і СД[4]. Декілька тижнів провів у в'язниці. Після відродження в 1943 році діяльності караїмської релігійної громади в Мелітополі знову зайняв посаду газзана, яку виконував аж до 1945 року, коли переїхав на постійне місце проживання до Сімферополя. У Сімферополі С. М. Кумиша обрали газзаном[4]. У зв'язку з тим, що в сімферопольській кенасі розташовувався радіокомітет, богослужіння проводилися в орендованих приміщеннях. У 1949 році через закінчення терміну оренди приміщення й неможливість його продовження, громада прийняла рішення про самоліквідацію[4]. У роки життя в Сімферополі С. М. Кумиш окрім виконання обов'язків газзана працював палітурником в артілі[5].
За даними Б. С. Єльяшевича, С. М. Кумиш був автором п'єси караїмською мовою «Олмагаеди Олду» («Не повинно було бути, але сталося») й «Популярного нариси з історії караїмського народу, його побуту й мови». Обидва твори не були видані[6].
Помер 17 квітня 1955 року в Сімферополі[2].
Сім'я ред.
Був двічі одружений. Від першої дружини Естер мав дітей[5]:
- Ілля Соломонович Кумиш (1912, Кременчук — 1987, Москва) — радянський інженер, заслужений винахідник РРФСР (1974)[7], учасник Радянсько-німецької війни.
- Тетяна (Тотай) Соломонівна Кумиш (заміж. Бебеш; 1914, Бердянськ — 2006, Сімферополь), за професією друкарка.
- Марк Соломонович Кумиш (1917, Бердянськ — 1944) — червоноармієць, пропав безвісти у серпні 1944 року[8].
Від другої дружини, Анни Давидівни Борю (уродж. Тотеш), яка жила з ним у Сімферополі[9], дітей не мав.
Рідний дядько — Соломон Йосипович Гумуш, служив газзаном в Ялті.
Примітки ред.
- ↑ Похороны М. И. Кумыша // Караимское слово. — Вильна, 1914. — № 11-12. — С. 22—25.
- ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 38.
- ↑ а б Новый газзан // Караимская жизнь. — М., 1912. — № 8-9. — С. 125.
- ↑ а б в Катунина Е. В., Катунин Ю. А. Причины ликвидации религиозных общин караимов в 40-60-е г.г. XX в. // Культура народов Причерноморья. — Симферополь, 2005. — № 62. — С. 74—75.
- ↑ а б Полканова А. История одной семьи. Караимы. Караи. Крымские Караимы. Crimean Karaites. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 25 листопада 2018.
- ↑ Ельяшевич, 1993, с. 39.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР № 317 от 23.04.1974
- ↑ Информация [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.] в электронном банке документов УБД «Мемориал» (архивные материалы ЦАМО. Ф. 58. Оп. 977520. Д. 345). (рос.)
- ↑ Из воспоминаний Александра Фёдоровича Рофе // Известия Духовного управления караимов Республики Крым. — Евпатория, 2017. — № 23 (32). — С. 20.
Література ред.
- Ельяшевич Б. С. Караимы / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.