Статуя Мао Цзедуна в Китаї. 2012 р.

Культ особи (лат. поклоніння, шанування) — безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Теоретичною основою культу особи є волюнтаристський погляд на історію, згідно з яким її хід визначається не об'єктивними законами, а волею видатних людей, переважно вождів (див. Вождизм). Найчастіше культ особи притаманний тоталітарним і авторитарним державам. Іноді його елементи простежуються і в демократичних країнах (у Франції в період правління Шарля де Голя). Передумови культу особи політичних керівників на соціально-психологічному рівні починаються з їх сакралізації, обожнювання влади. Найдавніші початки його — в ідолопоклонстві первісних релігійних вірувань та культів. Суб'єктивною передумовою культу особи є також патріархальне сприйняття глави держави як «батька» однієї великої сім'ї, визнання держави із жорсткою ієрархічною, побудовою суспільства єдиною моделлю.

Джерела виникненняРедагувати

Ідейні джерела культу особи — в монополізації права на істину, в утвердженні «єдино вірної ідеології», творці якої наділяються якостями пророків та ясновидців. Культ особи нетерпимий до будь-якого опору, він створює тотальну систему особистої залежності, немовби паралізуючи масову свідомість, породжує у населення віру у всемогутність керівництва, страх перед ним, узаконює будь-яке беззаконня, формує у мас рабську покірність та угодовську поведінку, що досягається їх систематичною ідеологічною обробкою. Культ особи найчастіше виникає при концентрації у руках однієї людини всіх важелів політичної, економічної, духовної і соціальної влади. Термін «культ особи» стосовно характеристики суспільно-політичного, становища в 30—50-х рр. в СРСР уперше використаний 1956, коли ЦК КПРС ухвалив постанову «Про подолання культу особи та його наслідків», у якій було проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення культу Й. В. Сталіна. Об'єктивними причинами культу особи називалися: відсталість країни, капіталістичне оточення, зовнішня загроза, суб'єктивними — особисті риси характеру диктатора. Культ особи — складова частина ідеології та практики сталінізму — виник на основі комплексу тогочасних соціально-економічних, політичних, історичних- традиційних, психологічних чинників. Одним з головних соціально-психологічних чинників було існування монархічної, традиції у свідомості мільйонів людей, багатовікової звички до підкорення усього суспільства одній людині, відсутність демократичних традицій у суспільно-політичному, житті, звичка населення країни до жорстко централізованого типу влади. Розвиток культу полегшили ідеологічна диктатура партії і цілковите панування єдиної офіційної ідеології. Елементи культу особи простежувалися у діяльності Л. І. Брежнєва, керівників колективно соціалістичних держав; вони мають місце в ряді країн Сходу.

Об'єктом поклоніння часто є не лише голова держави чи уряду, а й митець, конфесійний чи ідеологічний діяч.

Культ особи негативно розглядається у християнстві. Існує настанова: «Не сотвори собі кумира!»

Приклади культу особиРедагувати

Володимир ЛенінРедагувати

Йосип СталінРедагувати

Леонід БрежнєвРедагувати

Адольф ГітлерРедагувати

Беніто МуссолініРедагувати

Мао ЦзедунРедагувати

Кім Чен ІрРедагувати

Ніколає ЧаушескуРедагувати

Саддам ХусейнРедагувати

Сапармурат НіязовРедагувати

Нурсултан НазарбаєвРедагувати

Гейдар АлієвРедагувати

Володимир ПутінРедагувати

Докладніше: Культ Путіна

Олександр ЛукашенкоРедагувати

Петро ПорошенкоРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • С. Кульчицький. Культ особи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.380 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати