Культура Шотландії

Культура Шотландії відноситься до моделі людської діяльності і є символом, що пов'язаний з Шотландією і шотландським народом. Деякі елементи шотландської культури, такі як окремі національні церкви, охороняються законом, як це погоджено в Договорі про Унію 1706 р. та іншими інструментами.

Шотландські праваРедагувати

 
На фестивалі (волинки)

Шотландія зберігає шотландські автономні закони, свою унікальну правову систему, засновану на римському праві, яка поєднує в собі риси як цивільного, так і загального права. Умови союзу з Англією зазначають збереження окремих систем. Шотландські закони відрізняються від системи загального права Англії. Раніше в Шотландії було кілька регіональних правових систем, однією з яких був «Одель закону» (англ. allodail). Це спадок норвезького старого закону, що був скасований в 1611 р. Незважаючи на це, шотландські суди визнали верховенство «Одель закону» в деяких випадках у 1990-х роках. Існує рух для відновлення «Одель закону»[1] як частини владних повноважень від Единбурга (Шетланда й Оркнейя). Різні системи, засновані на загальному праві кельтської культури, також існували до 1800-х років. Це свідчить про самобутність Шотландії.

ФольклорРедагувати

У ніч на 31 жовтня традиційним і гучним святом у Шотландії є Хелловін. Згадки про нього сягають XVI століття, як шотландське скорочення (All-Hallows-Even)[2]. Деякі історики виводять корені цього свята з гельського свята Самайн [3] — вшанування померлих предків. Вважалося, що межа між цим та іншим світом у цей час стає настільки тонкою, що мертві можуть повернутися у світ живих.

Мова і релігіяРедагувати

Шотландія також має свою власну унікальну сім'ю мов і діалектів: шотландська мова, гельська мова. Створена організація (Columba Project) для підтримки гельської мови громади Шотландії та Ірландії, а також сприяння зв'язкам між ними. Шотландія зберігає свою національну церкву, окрему від Англії в Сполученому Королівстві. Існує також велика меншість католиків, близько 15% населення. Покровителем Шотландії є святий Андрій. День святого Андрія відзначається в Шотландії 30 листопада.

Клани ШотландіїРедагувати

Традиційне шотландське суспільство мало кланову структуру. Родові громади з внутрішнім патріархальним устроєм, що мають спільного предка. Відмітною ознакою приналежності до того чи іншого клану в шотландців є кілт з характерним для кожного клану малюнком (Т. Н. Тартаном). Слово клан (англ. Clan, гельськ. Clann) гельського походження і перекладається як «діти, потомство, нащадки» (children, offspring, descendants). Історично кожен шотландський клан був родовою громадою - великою групою людей, що мали гіпотетичного спільного предка і об'єднаних під керівництвом лідера або старшини в роду - вождя. Шотландська традиційна кланова система XIV-XVIII століть становила своєрідний, подібний до ірландських кланів, Септил (septs) і королівств, зв'язок патріархально-родового й феодального укладів життя, причому обидва лади були нерозривно пов'язані і слугували взаємною основою й опорою один одному.

Витоки виникнення кланової системи слід шукати в XIII столітті, коли почав руйнуватися попередній суспільний устрій. Старовинні шотландські області-племена: Файф, Атолл, Росс, Морей, Б'юкен, Мар, Ангус, Стратерн, Леннокс, Гелловей, Ментейт - поступово почали втрачати своїх вождів - мормерів - місцевих графів і князів, чиї титули і влада або скасовувалися, або переходили у спадок і концентрувалися в руках нової, переважно нормандської аристократії, серед якої найбільшого успіху досягли керівники шотландського двору і майбутні королі Стюарти. Як результат місцеве населення втратило своїх старих могутніх покровителів - вихідців з тих самих земель, які частково були їхніми родичами. Люди почали об'єднуватися навколо нових лідерів - лердів і баронів, найчастіше людей чужих і прийшлих, які проте мали тепер законне феодальне право на землю. У той же час оновлена ​​різноманітна еліта, нащадки гелів, пиктів, норвежців, ірландців, норманів, фламандців, англосаксів і навіть угорців, зі свого боку прагнула крім юридичних прав, гарантованих королівською владою, отримати й «родові»: стати «своїми» на місцях і заручитися підтримкою підвладних і підлеглих їм людей.

Основна частина шотландського клану складалася з осіб, пов'язаних між собою кровною спорідненістю по лінії батька. До родичів також належали усиновлені й визнані батьками позашлюбні діти, а також септи - допущені у клан члени іншого клану (найчастіше родинного). До цієї ж частини клану зараховувалися люди, прийняті в нього за будь-які заслуги. Крім безпосередньо родичів до клану входили сторонні особи, які проживають на території клану: полонені, васали, іноземці.

Главою клану вважався вождь. Наступними за значимістю були спадкоємці вождя. Після них згідно ієрархії шанувалися вожді відгалужень клану.

Література ШотландіїРедагувати

Перші літературні твори Шотландії написані бритською мовою у VI столітті і збереглися як частина валлійської літератури. У наступні століття під впливом католицької церкви тексти писали латиною, а також давньоанглійською мовою, яку принесли англійські поселенці. У VIII столітті давня держава Альба перетворилася на Королівство Шотландія, відтоді веде свій початок висока література й літературна еліта, яка писала свої твори гаельською та латиною. Це споріднює шотландську літературну культуру з ірландською. Після Давидової революції XIII століття (низки державних перетворень, запроваджених королем Давидом І, серед яких: нормандизація шотландської влади, прийняття Грегоріанської реформи), в літературі переважала французька мова. Першим збереженим зразком ранньошотландської літератури є поема "Брус" поета XIV століття Джона Барбура, яка згодом перетворилася на низку народних версій середньовічного романсу. У XVI столітті вони увійшли до переліку зразків шотландської прози.

У ранньомодерну епоху королівський патронат підтримував поезію, прозу та драму. При дворі Джеймса V побачив світ твір "The Thrie Estaitis" сера Девіда Ліндсея з гір. Наприкінці XVI століття Джеймс VI став покровителем і членом товариства шотландських придворних поетів та музикантів, відомим під назвою Castalian Band. Коли в 1603 році він зійшов на англійський престол, багато придворних вирушили за ним до нового двору, а без королівської підтримки традиція шотландської поезії вщухла. Вона відродилася після об'єднання з Англією в 1707 році. У наступній хвилі розвитку шотландської літератури були Алан Рамсей, Роберт Фергюссон та Джеймс Макферсон. "Осіанів цикл" Макферсона зробив його першим шотландським поетом і отримав міжнародну славу. Він надихнув Роберта Бернза, який вважається національним поетом, і Вальтера Скотта, чиї "Романи Веверлі" багато в чому визначали шотландську ідентичність у XIX столітті. До кінця вікторіанської епохи низка авторів, що народилися в Шотландії, отримали міжнародне визнання, у тому числі Роберт Луїс Стівенсон, Артур Конан Дойл, Дж. М. Баррі та Джордж Макдональд.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. NEW EVIDENCE TO SUPPORT THE RIGHT OF SHETLAND TO GREATER AUTONOMY (англ.)
  2. Simpson, John; Weiner, Edmund (1989), Oxford English Dictionary (second ed.), London: Oxford University Press, ISBN 0-19-861186-2, OCLC 17648714
  3. O'Driscoll, Robert (ed.) (1981) The Celtic Consciousness New York, Braziller ISBN 0-8076-1136-0 pp.197-216: Ross, Anne «Material Culture, Myth and Folk Memory» (on modern survivals); pp.217-242: Danaher, Kevin «Irish Folk Tradition and the Celtic Calendar» (on specific customs and rituals)

ПосиланняРедагувати