Культура Таджикистану

Різьба по дереву
Традиційні страви
Тарілки для плову

Таджицька культура — культура таджицького народу та народів, які спільно проживають на території Таджикистану. Сформувалась таджицька культура під впливом географічного положення та багатовікової історії країни. На території сучасного Таджикистану збереглися давні пам’ятники культури, які увійшли до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У другій половині XIX ст. на початку XX ст. після завоювання країн Середньої Азії Росією та спільного проживання народу Таджикистану з народами колишнього СРСР починається проникнення європейської культури в культурне життя таджицького суспільства. Протягом XX ст. змінився традиційний уклад життя та культурні потреби таджиків: повсякденним культурним виглядом жителів став європейський одяг, побут, а також деякі звичаї та традиції. Після отримання незалежності Таджикистаном у 1991 році відбулось відродження заборонених у радянські часи національних свят: Навруз, Рамазан, Курбан тощо. Були відновлені назви міст та селищ, а також повернення таджицькій мові статусу державної. Головним критерієм розвитку культури в Таджикистані є збереження національних культурних традицій та самобутності з використанням досягнень глобальної культури у суспільстві.

МоваРедагувати

Таджицька мова — державна мова Таджикистану. Ця мова є рідною для 80% громадян Таджикистану. Належить вона до іранських мов. В Горно-Бадахшанській автономній області, яка розташована на південному сході Таджикистану, розмовляють на різних східно-іранських мовах.

РелігіяРедагувати

 
Головна мечеть в Душанбе

Більшість населення сповідує ортодоксальну течію ісламу – сунізм. Зараз відкрито 3000 мечетей (259 соборних мечетей). В Горно-Бадахшанській області мусульмани-ісмаїліти. Поширене також християнство(православ’я (РПЦ), протестантизм), юдаїзм, бахаїзм та зороастризм. Зороастризм був колись прийнятий перськими володарями як державна релігія. Після арабського завоювання від зороастризму відмовились.

Мистецтво ТаджикистануРедагувати

На території Таджикистану донині збереглися пам’ятники культури древнього середньоазіатського осілого східно-іранського населення та кочових племен. Для розвитку мистецтва країни мало важливе значення місцеположення країни, яка знаходилась на торговельних шляхах між Сходом та Заходом, а також культурно-економічні зв’язки з Іраном, Індією, Східним Туркестаном, Китаєм, середземноморськими країнами та племенами і народами євразійських степів.

Древнє населення Таджикистану зробило великий внесок у розвиток мистецтва древньої Бактрії, Согда, Кушанського царства, Тохаристану та Фергани.

Художня культура народу Таджикистану з давніх часів формувалась та розвивалась у містах Бухара, Самарканд, Балх, Худжанд, Істаравшан, Хулбук та ін. містах Середньої Азії. Вона тісно пов’язана з культурою інших народів, особливо з культурою Узбекистану.

МузикаРедагувати

 
Струнні народні інструменти

Музика Таджикистану має дуже багато спільного з музичною культурою інших середньоазіатських народів. Найбільш поширеним музичним жанром у Таджикистані є жанр арабського походження, який називається маком. На півдні країни популярним є жанр фалак. Горно-Бадахшанська область має свій власний стиль музики.

ЛітератураРедагувати

Класична літератураРедагувати

Персько-таджицька література розвивалась протягом багатьох століть завдяки мандрам та подорожам поетів, купців, вчених та мандрівникам. Складається вона переважно з поезії, прози, рукописних творів, мініатюри. Перси та таджики жили як один єдиний народ зі спільними коріннями, тому наука, література та мистецтво були є спільним надбанням. Найбільшого розвитку класична таджицька література отримала у Середньовіччі, коли у Середній Азії сформувалась перша мусульманська таджицька держава – емірат Саманідів (874-1005 рр.), влада якої впливала на розвиток науки та поезії. Саме у цей почалось формування таджицької нації. Найбільш відомими поетами та вченими того часу були Рудакі, Абуалі ібн Сіна (Авіценна), Фірдоусі, Унсурі, Дакікі. Наприкінці X ст. Фірдоусі створює всесвітньо відому героїчну епопею «Шахнаме», яка за обсягом та змістом перевищує всі існуючі нині твори. У XI ст. був створений новий жанр – романтичний епос. Зокрема, у цьому жанрі писали Унсурі, Айюкі, Гунгурі, Омар Хайям. У XII ст. Нізамі написав твір «Хамсе» («Пятериця»), який є вінцем завершеності та краси романтичного епосу. У XIII ст. Сааді написав «Бустан» та «Гулістан». У XIV ст. у жанрі романтичний епос писали Амір Хосрова Дехлаві, Хаджу Кірмані, Камола Худжанді та Хазіфа Шіразі. У XV ст. поезія Джамі охопила всі жанри попередньої літератури, підсумувавши її.

Література часів СРСРРедагувати

 
Мірзо Турсун-заде – поет

Зародження таджицької радянської літератури відбувалось завдяки поетам Абулькасиму Лахуті (1887-1957), Садріддіну Айні (1878-1954) та Пайраву Сулаймоні (1890-1933). Садріддіна Айні вважають основоположником таджицької радянської літератури. Він першим почав писати таджицькою мовою у напрямку реалістичної радянськогої прози. Найбільш відомим його віршом є «Марш свободи» (1918).

У 1920-ті роки таджицька література розивалась завдяки Пайраву Сулаймоні (1890-1933), Мухаммеджану Рахімі (1901-1968), Джалолу Ікрамі (1909-1933), Сухайлі Джавхарі-заде (1900-1964), Мухіддіну Амін-заде (1904-1966), революційному поету Абулькасіму Лахуті (1887-1957), який у 1922 році емігрував з Ірану до СРСР.

 
Зліва направо: Бахром Фіруз, Рахім Джаліл та Мумін Каноат

На початку 1930-х років література Таджикистану розвивалась у напрямку соціалістичного реалізму, а також поповнилась новими імена – Мірзо Турсун-заде (1911-1977), Абдусалом Дехоті (1911-1962), Рахім Джаліл (1909-1989), Хакім Карім (1905-1942), Мірсаід Міршакара (1912-1993), Саітім Улугзода (1911-1997), Мумін Каноат (1932-) та ін. В основному письменники у свої творах створювали позитивний образ радянської людини – будівельника соціалістичного суспільства.

Найбільш відомими таджицькими радянськими літературними діячами є поети Абдусалом Дехоті, Мірзо Турсун-заде, Мухамеджан Рахімі, Мухіддін Амін-заде, Сухайлі Джавхарізаде, Х. Юсуфі, Мірсаід Міршакар, Лютфі, Шанбе-заде, Тілло Пуладі, М. Дійорі, Мумін Каноат, Бозор Собір, Лоік Шералі та ін.; прозаїки Рахім Джаліл, Джалол Ікрамі, Хакім Карім-заде, Бахром Фіруз, Дододжон Раджабі та ін.

У радянський період Садріддін Айні (1950), Мірзо Турсун-заде (1948) і Мумін Каноат (1977) були лауреатами Державної премії СРСР в галузі літератури.

Після розпаду Радянського Союзу у Таджикистані відбувається відродження національної літератури дореволюційних часів у вигляді публікацій раніше заборонених радянською цензурою літературних творів.

Театр та кінематографРедагувати

ТеатрРедагувати

 
Театр опери та балету ім. С. Айні у Душанбе

У 1929 році в Таджикистані був відкритий перший театр – Таджицький державний драматичний театр, в якому артистами були учасники самодіяльності. У 1937 році відкрито російський драматичний театр, в якому грали професійні актори. 30-ті роки XX століття вважаються розквітом театрального мистецтва в Таджикистані, тому що було відкрито дитячу музикальну-балетну школу, Таджицький музичний театр. У 1941 році пройшла декада Таджицького мистецтва.

За часів СРСР у Таджикистані розвивався напрямок драми, опери та балету. Зокрема, у 1969 році балерина Маліка Сабірова отримала золоту медаль на престижних міжнародних балетних змаганнях, які проходили у Москві.

КінематографРедагувати

У 1929-1930 рр. відкрилась перша кіностудія «Таджиккіно» (згодом перейменована в «Таджикфільм»). У цих же роках з’явився перший кіножурнал «Радянський Таджикистан». У 1931 році була знята перша таджицька художня кінострічка «Коли помирають еміри». У 1939 році завершені зйомки перших звукових фільмів «Сад» та «Друзі зустрічаються знову».

1970-1980-ті роки вважаються золотими для таджицького кінематографу. У цей період випускалось у прокат близько шести фільмів щорічно [1].

Прикладами успішних фільмів таджицького кінематографу за радянських часів є «Легенда про Рустама та Сявуш», «Легенда про Сміта Кова», «Юності перший ранок», а також трилогія «Нові казки від Шахерізади», яка була знята на основі арабських казок «Тисяча і одна ніч». Найбільш відомими режисерами Таджикистану є Валерій Ахадов та Давлат Худойназаров.

Після розпаду Радянського Союзу у 90-ті роки XX ст. таджицький кінематограф очікував спад. Кіностудія у цей час отримала лише декілька зарубіжних замовлень. За останні два десятиліття у Таджикистані було випущено такі відомі фільми [2]:

  • «Кош-ба-Кош» (1994), режисер Бахтієр Худойназаров
  • «Ділова поїздка» (1996, документальний фільм)
  • «Лунный папа» (1999, спільне виробництво з Японією, Німеччиною, Австрією, Швейцарією та Росією)
  • «Східний Вавилон» (2002)

АрхітектураРедагувати

МузеїРедагувати

З 1991 року до 2011 року кількість музеї збільшилась з 27 до 44[3].

СпортРедагувати

У Таджикистані за даними на 2013 рік було 7564 спортивних об’єкти, у тому числі 164 стадіони на 1500 місць та більше, 1893 спортзали, 64 басейнів [4]. Є три стадіони на 25000 глядачів та будуються нові. На півночі Душанбе будується шість палаців спорту, один з них для хокею та інших зимових видів спорту, один для тенісу, один для водних видів спорту.

Місцеві та міжнародні агентства пропонують альпіністичні та пішохідні екскурсії у Фанські гори та Памір. Таджицькі гори надають чудові можливості займатися на свіжому повітрі займатися скелелазінням, спортом на гірському велосипеді, катанням на лижах, сноуборді, походами у гори та альпінізмом.

Футбол – найпопулярніший вид спорту в Таджикистані. Національна збірна Таджикистан бере участь у змаганнях ФІФА та АФК.

Через відсутність фінансування збоку влади, 35000 титулованих спортсменів не мають можливості їздити на міжнародні змагання. Найчастіше спортсмени вимушені виїжджати на змагання за кордон за свій рахунок.

 
Ділшод Назаров – золотий медаліст

Сьогодні федерація Тхеквондо завдяки президенту федерації Мірсаіду Яхьєєву, який є володар чорного поясу (VIII дан), нараховує 36 багаторазових чемпіонів світу [5]. У 2008 році у Пекіні (КНР) борець Юсуп Адбусаломов здобув срібну медаль, а дзюдоїст Расул Богєв бронзу. На літніх олімпійських іграх 2012 року єдину бронзову медаль для Таджикистану здобула боксера Мавзуна Чорієва. У 2013 році у місті Хайнань Адхам Місоков став володарем найвищої нагороди VII чемпіонату Азії з дзюдо серед юнаків до 17 років [6]. У 2014 році на Літніх азійських іграх було здобуто таджицькими спортсменами такі медалі: золото отримав Ділшод Назаров (учасник трьох Олімпіад, двічі переможець Азійських ігор) з метання молоту та срібло Зелімхан Юсупов з боротьби. Ділшод Назаров у 2015 році для Таджикистану здобув срібло на чемпіонату світу з легкої атлетики у Пекіні (КНР), а у 2016 році золото на Олімпіаді, яка проходила у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) [7].

Звичаї та традиціїРедагувати

У більш віддалених регіонах Таджикистану існує багато звичаїв та традицій доісламського періоду, наприклад, стрибки через вогонь, танці навколо вогню, боротьба з дияволами за допомогою вогню тощо.

Традиційний одягРедагувати

У сучасному Таджикистані зберігаються традиції носіння традиційного одягу, особливо серед жінок. Кравчині та вишивальниці й донині використовують рукодільні вишивки для прикрашання будинків та одягу. Чоловіки носять фабричний одяг європейського стилю. Деякі чоловіки все ж таки віддають перевагу національному верхньому одягу, який називається джома (тадж. ҷома), та головним уборам – тюбетейкам (тадж. тоқи).

Таджицька кухняРедагувати

Докладніше: Таджицька кухня
 
Таджицький плов

Таджицька кухня має дуже багато спільного з іранською, узбецькою, російською та афганською кухнями. Національною стравою Таджикистану є плов, а напоєм – зелений чай, в який не додають цукор. Таджицька кухня пропонує дуже великий вибір страв з м’яса, з фруктів, а також супів.

СвятаРедагувати

 
Святковий стіл до свята Навруз

Найбільшим святом в Таджикистані, яке походить ще з до ісламського періоду, є Навруз («Новий день»). Його відмічають 21-22 березня, коли починаються роботи на полях. Під час святкування родичі відвідують одне одного, готують спеціальні святкові страва, викидають старі речі, прибирають будинки.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Centralasiaonline.com
  2. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 21 листопад 2011. Процитовано 8 листопад 2018. 
  3. Шарифзода Ф. Культурно-образовательная деятельность музеев Таджикистана в период независимости // Паёмномаи фарханг. — 2014. — № 3 (27). — С. 51
  4. Саидова М. Х. Экономические аспекты функционирования и развития физической культуры и спорта в структуре сферы услуг Республики Таджикистан // Наука и спорт: современные тенденции. — 2015. — Т. 7. — № 2. — С. 94
  5. Национальная Федерация Тхэквондо и Кикбоксинга Республики Таджикистан. Архів оригіналу за 18 грудень 2016. Процитовано 18 квітень 2019. 
  6. Таджикский спортсмен стал чемпионом Азии по дзюдо. 
  7. Дилшод Назаров впервые стал серебряным призёром чемпионата мира. Архів оригіналу за 27 серпня 2015. Процитовано 8 листопада 2018. 

ПосиланняРедагувати