Кулик-довгоніг строкатий

вид птахів
Кулик-довгоніг строкатий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Чоботарові (Recurvirostridae)
Рід: Кулик-довгоніг (Himantopus)
Вид: Кулик-довгоніг строкатий
Himantopus leucocephalus
Gould, 1837
Мапа поширення виду
Мапа поширення виду
Синоніми
*Himantopus himantopus leucocephalus
Посилання
Вікісховище: Himantopus leucocephalus
Віківиди: Himantopus leucocephalus
ITIS: 560443

Кулик-довгоніг строкатий[2] (Himantopus leucocephalus) — вид сивкоподібних птахів родини чоботарових (Recurvirostridae).

Поширення ред.

Птах поширений півдні Суматри, Яви, Сулавесі, на значній частині Австралії, Новій Гвінеї та Новій Зеландії (останню колонізував у XIX столітті). Залітні птахи трапляються на Шрі-Ланці, Філіппах, Японії, Палау.

Опис ред.

Птах завдовжки до 35-40 см, вагою 138—208 г. Потилиця, задня частина шиї, задня частина спини, крила та хвіст чорні. Решта тіла білого кольору. Дзьоб довгий, тонкий та чорного кольору. Ноги рожевого кольору та дуже довгі.[3]

Спосіб життя ред.

Мешкає на болотах, неглибоких водоймах, вологих луках. Живиться рибою, земноводними, ракоподібними, комахами, молюсками, хробаками тощо. Гніздиться невеликими колоніями на неглибоких водоймах. Гнізда — це неглибокі ямки у землі, вистелені камінням, гілочками та травою. У кладці чотири яйця. Незабаром після вилуплення молодь з батьками залишає гніздо. Пташенята вчаться літати через 4 тижні, але залишаються з батьками ще кілька місяців.

Примітки ред.

  1. BirdLife International (2016). Himantopus himantopus. IUCN Red List of Threatened Species. Т. 2016. IUCN. с. e.T22727969A86541570. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22727969A86541570.en. Архів оригіналу за 5 квітня 2020. Процитовано 19 грудня 2019. 
  2. Avibase. Архів оригіналу за 19 липня 2021. Процитовано 19 липня 2021. 
  3. Buller, W. L. (1888). Himantopus leucocephalus – White-headed Stilt. A History of the Birds of New Zealand. London: John Van Voorst. с. 21–23. Процитовано 19 грудня 2019.  {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)