Відкрити головне меню

Куликі́вка — селище міського типу, центр Куликівського району Чернігівської області України.

смт Куликівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Куликівський
Рада Куликівська селищна рада
Код КОАТУУ: 7422755100
Основні дані
Засноване 1650
Статус із 1960 року
Площа 65,33 км²
Населення 5357 (01.01.2017)[1]
Густота 85,2 осіб/км²
Поштовий індекс 16300
Телефонний код +380 4643
Географічні координати 51°22′29″ пн. ш. 31°38′37″ сх. д. / 51.37472° пн. ш. 31.64361° сх. д. / 51.37472; 31.64361Координати: 51°22′29″ пн. ш. 31°38′37″ сх. д. / 51.37472° пн. ш. 31.64361° сх. д. / 51.37472; 31.64361
Відстань
Найближча залізнична станція: Імені Бориса Олійника
До обл. центру:
 - залізницею: 36 км
 - автошляхами: 39 км
Селищна влада
Адреса 16300, смт Куликівка, вул. Миру, 93
Голова селищної ради Борщан Н. П.
Веб-сторінка www.kulykivka.org.ua
Карта
Куликівка. Карта розташування: Україна
Куликівка
Куликівка
Куликівка. Карта розташування: Чернігівська область
Куликівка
Куликівка

Commons-logo.svg Куликівка у Вікісховищі

Зміст

Історичні відомостіРедагувати

Як село Куликівка була заснована в середині XVII ст. і приписана до Салтиково-Дівицької сотні Ніжинського полку. Більшу частину населення складали козаки[2]. На початку XVІІІ ст. село стало ранговим і передавалось полковому судді Роману Лазаревичу, затим сотнику Григорію Романовському і, пізніше, судді Семену Чуйкевичу[3].

1859 року у козацькому, казенному та власницькому селі, Чернігівського повіту Чернігівської губернії, мешкало 1373 особи (649 чоловічої статі та 724 — жіночої), налічувалось 228 дворових господарств, існувала православна церква та сільська розправа[4]. З 1855 року в селі діяла двокласна приходська школа, яка до 1879 року не мала власної будівлі, і розташовувалась в селянському домі.

У 1875 році відкрили земську лікарню[2].

Станом на 1885 рік у колишньому казенному та власницькому селі Салтиково-Дівицької волості мешкало 1518 осіб, налічувалось 273 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 лавки, 40 вітряних млинів і 5 маслобійних заводів[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2258 осіб (1091 чоловічої статі та 1167 — жіночої), з яких 2241 — православної віри[6].

На межі ХІХ-ХХ ст. в селі активно розвивалась підприємницька діяльність. Тут діяли винокурня Селецьких, завод цегли, паровий млин, маслобійня. З 1893 року повз село почали їздити вузкоколійні потяги, оскільки залізнична колія Чернігів-Крути проходила через Куликівку. Завдяки залізниці місцеві жителі їздили на базари Чернігова та Ніжина (Свого базара на той час в Куликівці не було)[2].

У 1909 році в селі з'явилась чотирикласна школа, яку відвідували близько 100 учнів.

Перший радянський період в історії Куликівки припав на січень-лютий 1918 року. Друге захоплення села більшовиками відбулось 10 січня 1919 року силами Таращанського полку. Радянські перетворення почали зі створення ревкома у складі 5 осіб на чолі з П. Т. Хорошком. Через місяць в селі обрали раду. З жовтня 1919 року село на три місяці перейшло під управління білогвардійців, тому остаточне встановлення радянської окупації відбулось лише 2 січня 1920 року із обранням нової сільради на чолі з Дзюбою П. В. і ревкому[2]. З цього моменту на Куликівку почали поширювати господарські методи воєнного комунізму.

З 1920 року Куликівка стала волосним центром. З 1923 — центром району. Тоді ж в селі з'явився клуб, а через два роки — семирічна школа. У 1924 році в селі провели сільськогосподарську виставку[2].

Рівень господарства станом на 1913 рік в селі змогли відновити лише в кінці 1920х років. Відновили занедбані млин, цегляний завод і маслобійню. Масову колективізацію мешканці зустріли повстаннями вже у 1929 році, які супроводжувались підпалами партійних будівель.

У 1935 році в Куликівці було зведено льонозавод, продукція якого, у післявоєнний час, йшла на експорт в Угорщину[7]. Його працівники брали участь у з'їзді передовиків льоноводства в Москві у 1936 році. З 1938 року запрацював маслозавод[2].

З 8 вересня 1941 року Куликівка потрапила під німецьку окупацію. Німецька адміністрація розташувала у сільській школі в'язницю.

З листопада 1941 року їм протистояла підпільна організація, яка у 1943 році долучилась до партизан.

Окупація завершилась звільненням села 18 вересня 1943 року. До 1945 року було відновлено льонозавод, з 1946 року почала діяти електростанція, будинок культури, готель і т. ін. До кінця 1950 року запрацювала нова лікарня. Маслозавод отримав нову будівлю у 1954 році[2].

У 1960 році Куликівка отримала статус селища міського типу.

НаселенняРедагувати

Чисельність населенняРедагувати

1959 1979 1989 2001 2016
3905 5097 6084 5961 5412

Розподіл населення за рідною мовою (2001)Редагувати

українська мова російська
97,15 % 2,42 %

В селищі народився Сніжок Ігор Сергійович (6.12.1973 — 2.02.2015), підполковник ЗСУ, загинув 2 лютого 2015 р. поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу базового табору.

Похований у селищі Куликівка Чернігівської області. Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

ЕкономікаРедагувати

В райцентрі є молочний завод ПрАТ «Куликівське молоко». Розміщується за адресою вул. 8 Березня 18 а.

ОсвітаРедагувати

В Куликівці є середня школа і Куликівський професійний аграрний ліцей.[8]

РелігіяРедагувати

В центрі селища знаходиться Михайлівський храм.

ПерсоналіїРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. а б в г д е ж История городов и сел Украинской ССР: Черниговская область/ ред. Половец В. М. — К.: Главная редакция УРЕ. — 1983 г. — 816 с.
  3. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Нѣжинскаго полка 1729—1730 г. — Черниговъ: Тип. Губ. земства, 1901. — С. 70
  4. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 102)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-264)
  7. Чернігівщина: Путівник / А.Левенко, С.Сімонович, М. Яцура. — К.: Облвидав, 1962. — С. 254
  8. Контакти, ДПТНЗ «Куликівський професійний аграрний ліцей»

ПосиланняРедагувати