Кулемет Максима-Токарєва

Кулемет Максима-Токарєва — радянський ручний кулемет конструкції Федора Васильовича Токарєва. Кулемет був розроблений в 1924 році на основі кулемета Максима зр. 1910 року. У 1925 році був прийнятий на озброєння РСЧА, проте у 1927 році був знятий, у зв'язку з появою більш вдалого кулемета ДП-27.

Кулемет Максима-Токарєва
Tokarev-s-synom.jpg
Тип ручний кулемет
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні 1925-1927 (офіційно на озброєнні РСЧА)
Оператори див. Оператори
Війни Громадянська війна в Іспанії
Німецько-радянська війна
Історія виробництва
Розробник Ф. В. Токарєв
Розроблено 1924
Виробник Тульський збройовий завод
Виготовлення 1925-1927
Виготовлена
кількість
2450
Характеристики
Вага 12,9 кг (не споряджений)
15,5 кг (споряджений)
Довжина 1330 мм
Довжина ствола 655 мм

Набій 7,62×54 мм R
Калібр 7,62 мм
Дія відвід порохових газів
Темп вогню 600 п/хв (одиночними)
100 п/хв (чергами)
Дульна швидкість 800 м/c
Дальність вогню
Максимальна 2000
Система живлення кулеметна стрічка на 100 або 250 патронів
Приціл відкритий

ІсторіяРедагувати

У 1923 році Артилерійський комітет Міністерства оборони СРСР дав наказ Збройовому полігону школи «Постріл» переробити станковий кулемет Максима в ручну версію. Виконання цього завдання було доручено конструктору І. М. Колеснікову, який і виготовив перший зразок такого кулемета, який отримав назву «Максим-Колесніков». Пізніше, у листопаді 1924 року, аналогічну переробку здійснив Федір Токарєв. Виготовлення обох систем проводилось на Тульському збройовому заводі під наглядом самих конструкторів. З цього часу в Тулі почало практичну діяльність конструкторське бюро, яке остаточно організаційно оформилось в 19251926 рр. Фактично його очолив П. П. Третьяков, який займав на той час посаду помічника інструментальної майстерні.

 
Прототип МТ — кулемет Максима зр. 1910 року

8 вересня 1924 року постановою Революційної військової ради СРСР для вибору найкращого зразка ручного кулемета була створена комісія під керівництвом особисто інспектора кавалерії РСЧА — Семена Будьонного. Комісія виробила основні вимоги, які в основному зводились до необхідності максимально полегшити конструкцію із збереженням всіх основних механізмів. Крім цього, пропонувалось укоротити ствол і зробити його швидкозмінним, розробити сошки, які б складалися, зробити спрощений приціл тощо.

10 квітня 1925 року були проведені випробування кулеметів Максима-Колеснікова і Максима-Токарєва. На випробуваннях, крім призначеної профільної комісії Будьонного, були присутні представники командування і Штабу РСЧА, Сухопутних військ, Військово-повітряних сил і Морського флоту, Головного управління військової промисловості, школи «Постріл» і Тульського збройового заводу. Комісія одноголосно визначила кулемет конструкції Токарєва більш вдалим і рекомендувала його до запуску в серію.

Подальші випробування кулемета проводились в Московському, Західному і Українському військових округах. 26 травня 1925 року кулемет Максима-Токарєва (МТ) був прийнятий на озброєння РСЧА. Комісіями відзначалась простота системи і зручність використання зброї. Разом з тим було виявлено декілька недоліків розробленої системи: значна маса, велика кількість затримок, нестабільна подача набоїв, недосконалий метод заміни ствола. 1 липня 1925 року Тульський збройовий завод почав налагоджувати виробництво ручних кулеметів МТ, але за рік було випущено всього 50 одиниць. Масовий випуск почався тільки в листопаді 1926 року. 1927, у зв'язку з прийняттям на озброєння більш досконалого кулемета Дегтярьова, МТ був знятий з озброєння. За цей час завод встиг випустити 2450 штук, які пізніше взяли участь у Другій світовій війні і Громадянській війні в Іспанії.

КонструкціяРедагувати

Найбільш важливою конструктивною зміною в ручному кулеметі Максима-Токарєва в порівнянні з станковим кулеметом була заміна водяного охолодження повітряним і важкого колісного станка легкими трубчастими сошками. Для зручності користування кулеметом був введений дерев'яний приклад, до основи якого була прикріплена спускова скоба із спусковим механізмом і запобіжником. Ці зміни суттєво зменшили вагу зброї і підвищили її мобільність.

Живлення патронами здійснюється з використанням полотняної кулеметної стрічки на 100 набоїв, покладеної в металевий короб. Кулеметна стрічка була стандартизована з кулеметною стрічкою від станкового кулемета Максима зр. 1910 року, тому при необхідності в МТ могла бути заряджена стандартна стрічка від станкового кулемета Максима зр. 1910 року на 250 набоїв.

ОператориРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • П. А. Гусак, А. М. Рогачев. Начальная военная подготовка (справочное пособие военрука). 2-е изд., доп. и перераб. Минск, «Народная асвета», 1975
  • Оружие Победы. / колл. авт., отв. ред. В. Н. Новиков. 2-е изд. М., «Машиностроение», 1987
  • С. Л. Федосеев. Пулемёты России. Шквальный огонь. М., Яуза — ЭКСМО, 2009

ПосиланняРедагувати