Відкрити головне меню
Вазопис. Кулачний бій

Кулачний бій (грец. πυγμαχία, pygmachia; лат. puligatio) — військово-спортивні змагання в Стародавній Греції. За легендою свій початок беруть від міфічних героїв Геракла і Тесея. Разом із боротьбою входили до програми Олімпійських ігор. Аналог сучасного боксу.

ІсторіяРедагувати

Пигмахія відома в давніх греків ще з Мінойського періоду. Можливо, початок первинному боксу поклали стародавні критяни. Згодом з огляду на значущість тогочасного Криту традиції пигмахії було перейнято містами-державами ахейців. Перша письмова згадка про цей вид спорту є в творі «Іліада» Гомера.

У 688 році кулачний бій було включено до переліку змагань на Олімпійських іграх. Першим переможцем став Ономаст з іонійського міста Смірна.

На XLI Олімпійських іграх в 616 році до н.е. до програми змагань було включено юнацький кулачний бій. Першим чемпіоном серед юнаків став Філітас з Сівару на Сицилії.

За деякими відомостями олімпійський чемпіон з бокусу отримував 500 драхм і довічне забезпечення харчуванням.

ПравилаРедагувати

За античними джерелами, ці правила допускали велику жорстокість сутички, ніж сучасні. Для того, щоб бути допущеним до змагань, вільнонароджений грек повинен був представити доказ того, що він протягом останніх 10 місяців готувався до ігор, повсякденно вправляючись. Крім цього, кожен учасник повинен був за місяць до початку ігор прибути до Олімпії, і протягом 1 місяця проходити випробування в олімпійській гімназії, за власний рахунок.

За дотриманням правил стежив суддя — гелладонік. Були відсутні вагові категорії, не було раундів, як в сучасному боксі. Судді обиралися з осіб не молодше 40 років і повинні були добре знати техніку бою та умови змагань. На всіх малюнках кулачного бою гелладоніки зображуються з лозою, розгалуженою на кінці, ударами якої вони втручалися в дії бійців або розтягували їх.

Бій вівся на огородженому квадратному майданчику, підлогу посипали піском. Переможцем вважався той, хто змушував суперника до визнання поразки або збивав його додолу так, що той не міг більше підвестися. Зазвичай змагання проводилися до тих пір, поки один із супротивників не подавав сигнал про здачу — піднімав вгору руку.

Якщо бій затягувався і не можна було визначити переможця, за згодою суперників суддя призначав «клімакс», на кшталт сучасного 11-метрового удару в футболі. За жеребом один з суперників мав стати і, не прикриваючись, прийняти удар. Якщо він його витримував, то на тих же умовах сам бив супротивника. Кількість таких ударів не обмежувалася.

Кулачний бій допускав удари нижче пояса, по потилиці, в пах тощо. Водночас заборонялося хапання суперника, застосування борцевих прийомів. Згодом він ставав більш жорстким за рахунок вживання дедалі більш твердих ремінців на руці.

ТренуванняРедагувати

Тренування відбувалися у спеціальному приміщенні — палестрі, спортсмени відпрацьовували техніку на мішках (korykos), зроблений з овечої шкури, що вивернутио шерстю всередину, і наповнений фініковими кісточками. Він підвішувався на висоті голови і служив для вправ в ударах. Широко застосовувалися вправи в бою з тінню, досить поширеними вправами були риття землі.

На тренуваннях бійці використовували рукавички з м'яких ременів, голову захищали маскою з навушниками, яка, ймовірно шилася з м'якої шкіри з підкладкою.

РукавичкаРедагувати

До кінця IV ст. до н.е. бійці використовували найбільш просту форму рукавички, звану мейліхай, руки бинтували триметровими ременями з м'якої бичачої шкіри, сиром'ятної або просто змащену жиром для додання їй м'якості. Зображення на древніх амфорах показують кілька способів бинтування рук. Найчастіше бинтували тільки чотири пальці, потім передпліччя. У VI столітті до н.е. з'явилося зовсім нове озброєння кулака, зване сфайраєм, уявлення про який дає скульптура сидячого давньогрецького кулачного бійця — Аміна. Ці перші рукавички складалися з двох частин: самої рукавички і шкіряного кільця, що оточував суглоби. Кільце було завширшки близько 2,5 см і затовшки 0,25 см. Рукавичка доходила до половини передпліччя і закінчувалася товстої смужкою з овечої шкіри. Якщо функція мейліхай була лише охороняти кисть від травм, то сфайрай призначався для збільшення ударної сили.

Після завоювання римлянами Греції, з'явилися важкі римські рукавички зі свинцем і залізом, що називалися цестами, а потім мірмекс — важка рукавичка з шипами.

ДжерелаРедагувати

  • Alain Monestier, Les conquérants de l'Olympe: naissance du sport moderne, Albin Michel, 1996, p. 57
  • Swaddling, Judith. The Ancient Olympic Games. 2nd ed. Austin: University of Texas Press, 1999.
  • Michael B. Poliakoff: Kampfsport in der Antike. Das Spiel um Leben und Tod («Combat sports in the ancient world»). Patmos Verlag, Düsseldorf 2004, ISBN 3-491-69110-9.
  • Олімпійські змагання // Словник античної міфології, 1985. c. 148.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кулачний бій