Самарська область

суб'єкт Російської Федерації

Сама́рська о́бласть (рос. Сама́рская о́бласть) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Приволзького федерального округу.

Самарська область
рос. Самарская область
   
Країна Росія Росія
Фед. округ Приволзький
Адмін. центр Самара
Глава Vyacheslav Fedorishchevd
Дата утворення 5 грудня 1936
Оф. вебсайт samregion.ru(рос.)
Географія
Координати 53°27′ пн. ш. 50°27′ сх. д. / 53.450° пн. ш. 50.450° сх. д. / 53.450; 50.450
Площа 53 600 км² (53-а)
  • внутр. вод 3,1 %
Часовий пояс MSK+1 (UTC+4)
Населення
Чисельність 3215440 (01.01.2011) [1] (12-а) (2011)
Густота 60 осіб/км²
Економіка
Економ. район Поволзький
Коди
ISO 3166-2 RU-SAM
ЗКАТО 36
Суб'єкта РФ 63, 163 і 763
Телефонний (+7)
Карти

Самарська область на карті суб'єктів Російської Федерації

Мапа
CMNS: Самарська область у Вікісховищі

Адміністративний центр — місто Самара.

Межує із Саратовською, Ульяновською, Оренбурзькою областями, Республікою Татарстан, також має невелику ділянку межі з Казахстаном.

Утворено 14 травня 1928 року як Середньоволзька область. В 1929 році перейменована в Середньоволзький край, в 1935 році — у Куйбишевський край. У період з 1936 по 1990 рік називалася Куйбишевською областю.

Географічне положення

ред.

Самарська область — п'ятий за величиною регіон Поволжя — займає територію площею 53,6 тис. км², що становить 0,31 % території Росії. Область простягнулася з півночі на південь на 335 км, а із заходу на схід — на 315 км.


Розташована в 3 природних зонах: лісової (хвойно-широколистяні ліси), основу якої складають сосново дубові ліси, бори-зеленомошники та широколистяні ліси за участю дуба та клена. Зрідка до них приєднується ялина.  На сеаері регіону зустрічаються ділянки південної тайги. Лісостепова зона займає центральні райони області і представлена ​​поєднанням ділянок широколистяних лісів, найчастіше дубових і лугових степів.  У цих лісах зустрічаються благородні олені, козулі, лосі, а іноді ведмеді.  Південь регіону зайнятий степами, що складаються з типчака та полину.

Історія

ред.

Територія нинішньої Самарської області увійшла до складу Росії в середині 16 століття, після приєднання Казанського й Астраханського ханств до Московського царства. В 17-18 століттях територія Середнього Поволжя заселялася переселенцями з інших районів країни й іноземцями. Із середини 19 століття територія випробовує економічний підйом, Самара стає одним з важливих центрів внутріросійського ринку зерна, що привело до розвитку торгівлі й промисловості в місті. Здавна на території сучасної Самарської області були поселення українців, зокрема на південний схід від Самари станом на 1834 р. було 4 поселення українців-солевозів, які були переселені туди зі Слобожанщини[2]. З 1851 року Самара — центр однойменної губернії.

У ході Жовтневої революції й Громадянської війни населення Самарської губернії виступило проти політики більшовиків. В 1935 році Самара була перейменована в Куйбишев й носила цю назву до 1990 року. Індустріалізація перших п'ятирічок не обійшла стороною Куйбишевську область — у місті Чапаєвськ на базі дореволюційного військового заводу почалося створення групи підприємств, що робили вибухові й отруйні речовини й боєприпаси, в області з'явився ряд інших оборонних підприємств. Наприкінці 1930-х років силами ув'язнених Гулагу почалося спорудження Куйбишевського гідровузла, яке було припинено у зв'язку з виявленням родовищ нафти.

У роки війни область стала одним із центрів оборонної промисловості країни — в 1941 році був запущений НПЗ у Сизрані, що забезпечував армію пальним, у Куйбишев з Москви й Воронежа були евакуйовані авіаційні заводи, що налагодили випуск винищувачів Іл-2. В 1942 через Сизрань пройшла т. зв. Волзька рокада — залізниця, що використовувався для постачання радянських військ у ході Сталінградської битви. В 1941-1943 у Куйбишеву розміщалися дипломатичні місії іноземних держав, в 1941 році існували плани переносу столиці СРСР у Куйбишев у випадку захоплення німецькими військами Москви.

В 1950-1960-х роках область була одним із провідних центрів нафтовидобутку в СРСР, в 1945-1951 для переробки нафти були побудовані Куйбишевський і Новокуйбишевський НПЗ. Паралельно було відновлене будівництво Жигулівської ГЕС, яка була запущена в 1955 році. У зв'язку з будівництвом ГЕС на місці затопленого міста Ставрополь-на-Волзі був побудований новий — Тольятті. Надалі створена під час спорудження ГЕС будівельна база використовувалася для створення в Тольятті серії інших промислових підприємств — заводу мінеральних добрив Куйбишевазот і заводу синтетичного каучуку (1964-1966), Волзького автозаводу (1970) і найбільшого в країні й у світі виробника аміаку комбінату Тольяттіазот (1979).

В обласному центрі в ці ж роки було розширено авіаційне виробництво й початий випуск самого масового радянського пасажирського середньомагістрального літака Ту-154, виконувалися замовлення в рамках радянської ракетно-космічної програми («Прогрес»). Різко зросла потреба у кваліфікованому інженерному персоналі привела до розвитку в області вищої освіти, в основному технічного профілю. У той же час бурхливий ріст промисловості й приплив великого числа молодого населення з інших регіонів країни (в 1939-1990 рр. населення області зросло більш ніж удвічі) створив більше навантаження на соціальну інфраструктуру, яка розвивалася набагато повільніше. Наприклад, населення Самари вже наприкінці 1960-х років перевищило 1 млн жителів і за радянськими стандартами місто одержало право претендувати на метро, однак Самарський метрополітен був відкритий тільки в 1987. У Тольятті, населення якого наприкінці 1980-х перевищувало 600 тис. жителів, вищу освіту було представлено тільки Політехнічним інститутом, хоча промисловий розвиток міста до цього часу фактично закінчилося.

У пострадянський період Самарська область завдяки накопиченому економічному потенціалу та сформованим місцевим елітам стала одним з економічних і політичних субцентрів країни, у найбільших містах області (Самарі й Тольятті) почала активно розвиватися сфера послуг. Із середини 2000-х років рівень економічної й політичної самостійності регіону сильно скоротився.

Населення

ред.

Область із населенням 3,178 млн осіб (на 1 січня 2007 року) займає за цим показником 2-е місце в Поволжі й 12-е в Росії. За щільністю населення (59,7 особи/км²) це 10-й регіон у Росії (без обліку Москви й Санкт-Петербурга), а за рівнем урбанізації (питома вага міського населення — 80,3 %) — 11-е місце (без обліку авт. округів). За цими двома показниками область лідирує в Поволжі.

Національний склад

ред.
Народ 1989 р. 2002 р.
Росіяни 2 720 171 2 708 549
Татари 115 280 127 931
Чуваші 117 914 101 358
Мордва 116 475 86 000
Українці 81 720 60 727
Вірмени 4 162 21 566
Азербайджанці 6 320 15 046
Казахи 14 233 14 918
Білоруси 19 914 14 082
Німці 10 381 9 569
Башкири 7 495 7 885
Євреї 13 572 6 384
Узбеки 3 831 5 483
Цигани 4 981 5 244
Таджики 1 398 4 624
Марійці 4 433 3 889
Грузини 1 973 3 518
Молдовани 2 509 2 364
Удмурти 1 758 1 608
Корейці 564 1 462
Поляки 1 400 1 263
Чеченці 474 1 193
Лезгини 674 1 126
Не вказали національність 1 758 22 489

Корисні копалини

ред.

В області є паливні ресурси: нафта, природний газ, горючі сланці; різноманітна мінерально-будівельна сировина, а також гідроресурси. Найвеличезні родовища нафти: Мухановське, Дмитрієвське й Кулешовське. Глибина їх залягання до 3 000 м.

Видобуток нафти:

  • 11,27 млн тонн (2006)
  • 14,2 млн тонн (2007)

Запаси самородної сірки Алексєєвського, Водинського й Сирейського родовищ, цементної сировини: мела, глини, опок — біля Сизрані й Жигульовска.

Основні галузі промисловості

ред.

Промисловість представлена близько 400 великими й середніми підприємствами й більш як 4 тисячами малими. Найбільший розвиток одержали машинобудування й металообробка, паливна, електроенергетична, хімічна й нафтохімічна, кольорова металургія. Машинобудування представлене майже повним набором основних галузей, серед яких провідна роль належить автомобільній промисловості. На частку легкових автомобілів, вироблених на АвтоВазі в Тольятті припадає більше ніж 70 % від усього випуску автомобілів країни. Питома вага виробництва основних нафтопродуктів, таких як бензин автомобільний, дизельне паливо, мазут топковий, становить 10-12 %. У Самарській області біля міста Тольятті розташований найбільший у світі аміачний завод «Тольяттіазот». В області починається найбільший у світі аміакопровод ТольяттіОдеса.

Коефіцієнт спеціалізації (душового виробництва) за обсягом промислової продукції 1,9 — другий після Якутії серед регіонів РФ (без авт. округів), за роздрібним товарообігом — 1,6 (2-е місце після Москви). За видами промислової продукції найкращі середньодушові коефіцієнти з випуску легкових автомобілів — 34 (друге місце серед усіх видів, що враховуються, промислової продукції за регіонами РФ), аміак синтетичний — 10, первинна переробка нафти — 4,2, цегла будівельна — 1,8. Провідні підприємства паливно-енергетичного комплексу Самарської області: Волзька ГЕС у м. Жигульовські (2300 тис. кВт), найбільші теплові електростанції — Новокуйбишевська й Тольяттінська ТЕЦ (по 250 тис. кВт кожна).

Сільське господарство

ред.

Спеціалізація на вирощуванні пшениці, проса, соняшника. Тваринництво має м'ясомолочний напрямок.

Адміністративний поділ

ред.

Населені пункти

ред.

Примітки

ред.
  1. Росстат - оцінка чисельності населення станом на 01.01.2011. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 14 грудня 2011.
  2. Дєдуш Олексій Поселення українців в Самарському повіті Симбірської губернії за даними ревізьких казок 1834 року // Проблеми та перспективи реалізації та впровадження міждисциплінарних наукових досягнень. Київ, 2020. С. 104—106. https://doi.org/10.36074/12.06.2020.v2.11. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.

Джерела

ред.
  Оренбурзька область   Татарстан
  Ульяновська область     Оренбурзька область
  Саратовська область   Оренбурзька область