Кузь Олена Атанасіївна

Олена (Ярина, Ірена, Єрина) Атанасіївна Кузь (нар. 8 червня 1894 року (за старим ст. 27 травня) — † р. с. невідомий) — кадет-аспірант кінного відділу УСС.

Кузь Олена (Ярина, Ірена, Єрина) Атанасіївна
Народився	8 червня 1894(1894-06-08) Банилів, Герцогство Буковина, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер	невідомо
Країна	Австро-Угорщина
Місце проживання	Чернівці Відень
Діяльність	військовослужбовиця
Учасник	Перша світова війна
Звання	кадет-аспірант кінного відділу УСС

Життєпис

Олена Кузь

Народилася в с. Банилів Руський повіт Вашківці (тепер с. Банилів Вижницького р-ну Чернівецької обл.) в родині сільського господаря Атанасія Кузя та Ірини Іванівни, уродженої Курилюк. Батько згодом став працювати кондуктором залізничної станції Вижниця, старшим кондуктором залізничної станції Чернівці, на початку війни був ув'язнений без суду в концтаборі Талєргоф, де загинув від тифу 14.03.1915 р.

Закінчила учительську семінарію та вищу торговельну школу в Чернівцях, де мешкала з батьками в будинку 499, а згодом № 474 на передмісті Клокічка. Улітку 1914 р. приїхала до Відня, щоб продовжити тут студії в торговельній академії. Відразу після вибуху війни стала на службу в Червоному Хресті, доглядаючи поранених у військових шпиталях. Через 3 місяці зголосилася до віденської станиці Українських Січових Стрільців як однорічний доброволець, вирушивши на фронт після шеститижневого вишколу в стрілецькій кадрі. Присягу зложила в складі 2-ї сотні УСС 01.02.1915 р. в великій, так званій «народній» залі Віденської ратуші в присутності військових властей, українських депутатів та численної української і німецької публіки. 12.02.1915 р. від'їхала на фронт з Віденського вокзалу, де українська громада влаштувала урочисте прощання для 2-ї сотні УСС.

Невдовзі перейшла в відділ кінноти УСС (командир ріттмайстер Е. Фаркаш), в якому воювала в Закарпатті та в Галичині, зокрема, в боях за звільнення Львова. На початку травня 1915 р. брала участь в боях за гору Маківка, які тривали безперервно 12 діб. У наступі прорвалася до російського скоростріла й однією ручною гранатою знищила його разом з обслугою. За бої під Маківкою іменована старшою десятницею та нагороджена  срібною медаллю хоробрості. 02.06.1915 р. в складі коша УСС перебувала в замку Паланок в Мукачевому (Варпаланок), де її в формі вахмайстра уланів бачив О. Назарук. Двічі важко поранена, вдруге 14.08.1915 р., коли уламок російської гранати розтрощив їй два ребра з лівого боку. 26.08.1915 р. перенесла важку операцію в шпиталі в Будапешті, 10.09.1915 р. прибула на лікування до шпиталю цісаревої Єлизавети у Відні. Згодом лікувалася у Відні в приватній санаторії К. Шрат під опікою придворного лікаря цісаря доктора Керцля. Після одужання та демобілізації повернулася в Чернівці, де працювала цивільним службовцем на залізниці. Під час третьої російської окупації Буковини в 1916 р. була евакуйована до Відня, де мешкала в своєї сестри Василини, подальша її доля невідома.

Погруддя Олени Кузь в с. Банилів

Героїзм О. Кузь оспівано в народній пісні «В дев‘ятсот штирнастім році, як жнива зачались».

Ставлення буковинців до О. Кузь влучно схарактеризоване словами О. Поповича: «Наша звісна героїня пані Кузівна». Жодна інша українська жінка, що воювала під час І Світової війни, не здобула собі такої широкої міжнародної слави як О. Кузь. В європейській та американській пресі воєнного часу та науковій літературі про І Світову війну постать О. Кузь стала зразком мужності, яку виявляли жінки в боях за свою батьківщину.

У модерній українській державницькій традиції ім'я Олени Кузь поряд з іменами інших Стрілкинь Січових О. Степанівни, С. Галечко, Г. Дмитерко, О. Підвисоцької, П. Михайлишин стало символом воскресіння української нації.

У селі Банилів 14 жовтня 2014 року, на подвір'ї місцевої школи, встановлено погруддя Олени Кузь.

У літературі іменується також як Ярема Кузівна, Олена Кусий, Helena, Jarema або Jerema Kuz.

Олена Кузь

Джерела

• Володимир Старик. Кузь Олена (Ярина, Ірена, Єрина) Атанасіївна // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. Т. 2: 3 — О. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2019. 832с. — С. 333—334.

Література

• Нова сотня Січовиків. // «Вістник Союза визволення України». — 1915. — Ч. 9—10. — Лютий.
• Від'їзд Січових Стрільців. // «Свобода». — 1915. — 20 березня.
• Eine Heldin der ukrainischen Legion. // «Neue Freie Presse». — 1915. — 10 липня.
• Наша героїня при Січових Стрільцях // «Народний Голос». — 1915. — 10 липня.
• Геройска Дівчина. // «Буковина». — 1915. — 30 липня.
• Нова героїня серед Українських Січових Стрільців. // «Свобода». — 1915. — 19 серпня.
• Мольнар Ф. Дівчата-борці у розстрільній. // «Буковина». — 1915. — 27 серпня.
• Гість з поля бою в Відні. // «Вістник Союза визволення України». — 1915. — Ч. 35—36. — 3 жовтня.
• Українська героїня з Буковини. // «Свобода». — 1915. — 20 листопада.
• Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. Львів: Виданє Союза Визволення України, 1916. — С. 19.
• Illustrierte Gesschichte des Weltkrieges 1914/16. Fünfter Band. Stuttgart, Berlin, Leipzig, Wien: Union Deutsche Verlagsgesellschaft, 1917. — С. 347.
• За волю України. Історичний збірник УСС. В 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Москви 1914—1964. Нью-Йорк: Видання Головної Управи Братства Українських Січових Стрільців, 1967. — С. 186.
• Трильовський К. З мого життя. Київ — Едмонтон — Торонто: Канадський Інститут Українських Студій, видавництво «Таксон», 1999. — С. 179—180.
• Попович О. Воєнні спомини. / Добржанський О., Старик В. Бажаємо до України. Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914—1921). // Одеса: Маяк, 2008. — С. 462.