Відкрити головне меню

Петро́ Па́влович Кузьме́нко (* 10 травня 1923, Старий Биків Бобровицького району — † 6 листопада 1998) — український фізик, 1963 — доктор фізико-математичних наук, 1964 — професор, заслужений діяч науки УРСР, 1983 — лауреат Державної премії УРСР «За цикл робіт по електропереносу в рідких металах». Є автором праць щодо електропереносу, термопереносу в твердих і рідких металах, атомного й спінового впорядкування.

Кузьменко Петро Павлович
Кузьменко Петро Павлович.png
Народився 10 травня 1923(1923-05-10)
Старий Биків
Помер 6 листопада 1998(1998-11-06) (75 років)
Київ
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Діяльність фізик
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Сфера інтересів фізика, електроперенос в рідких металах
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Відомий завдяки: відкриття явища «електронного» та «діркового вітру» в металах.
Нагороди Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден «Знак Пошани» Державна премія України в галузі науки і техніки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

ЖиттєписРедагувати

1939 року поступив на фізико-математичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

З липня 1941 року — командир відділення 34-ї стрілецької дивізії.

Весною 1942 тяжко поранений; в госпіталі дізнався, що батьків і брата з односельцями знищили нацисти.

З 1943 року командує взводом 2-ї повітряно-десантної гвардійської дивізії — на Сталінградському фронті.

Нагороджений орденами «Червоної зірки», «Вітчизняної війни 2-го ступеня», «Знак пошани», медаллю «За перемогу над Німеччиною», іншими медалями та почесними грамотами.

Після демобілізації рік працює головою колгоспу.

1948 року відновлюється на фізичному факультеті Київського національного університету. Навчався у професора Герцрікена С. Д..

1952 року захистив кандидатську дисертацію.

1953 року започатковує науковий напрямок і школу «Електроперенос, термоперенос і дифузія в твердих і рідких металах».

1954 року — доцент.

Під його керівництвом захистили 22 кандидатських і 5 докторських дисертацій.

В 1961—1988 роках керував кафедрою фізики фізичного факультету Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Опубліковано 210 його наукових статей, з них 5 монографій.

Серед них:

  • « Електроперенос, термоперенос і дифузія в металах» — Київ, «Вища школа», 1983,
  • «Зв'язок між електронною структурою атомів, кристалічною структурою і магнітними властивостями в металах» — «Наукова думка», Київ 1995, (співавтором був Макара В. А.).

Із учнями відкрив явища руху йонів в металах — під тиском електронного чи діркового потоків («електронний вітер» та «дірковий вітер») — явища визнані відкриттями. Є співавтором «Російсько-українського фізичного словника» — 1959, перевиданий 1990.

Похований у Києві на цвинтарі біля Совських Ставків.

ДжерелаРедагувати