Кузьма Василь Степанович

о. Василь Степанович Кузьма (1 лютого 1891, с. Романівка, нині Тернопільський район — 7/12 листопада 1963, Вінніпег, Канада) — український релігійний, громадський діяч у Галичині, під час Визвольних змагань — в Україні, також на Лемківщині, в Польщі, Словаччині, Австрії, Канаді.

отець Василь Кузьма
Псевдо Кузьма Василь Степанович
Народився 1 лютого 1891(1891-02-01)
с. Романівка, нині Тернопільського району
Помер 7 листопада 1963(1963-11-07) (72 роки)
м. Вінніпег
Громадянство
(підданство)
ЗУНР ЗУНРКанада Канада
Діяльність капелан Coat of Arms of UNR.svg Армії УНР
Alma mater Богословський факультет Львівського університетуd
Військове звання майор
Конфесія УГКЦ
Батько Степан
Мати Марія

ЖиттєписРедагувати

Народився 1 лютого 1891 року в с. Романівка (нині Тернопільський район) в сім'ї заможних селян Степана та Марії Кузьмів.

Закінчив гімназію в Тернополі (1910), навчався на богословському факультеті Львівського університету (мав високі оцінки[1]).

Рукоположений на священика 1914 р. Служив у Тернополі в церкві Різдва Христового.[2] Був духівником армії Австро-Угорщини (майор). Арештований російською окупаційною владою, висланий до Росії. Повернувся додому після падіння царату Російської імперії[1].

31 жовтня 1918 австрійський комендант Тернопільського ґарнізону заявив, що, згідно з наказом зі Львова, передає українцям військову і цивільну владу. В ґарнізоні не було жодного українського старшини, тому комендант попросив підписати протокол про передачу влади капелана майора о. Василя Кузьму.[3] Із постанням ЗУНР у 1918 р. командант (комісар) військового гарнізону м. Тернополя, згодом духівник УГА[2].

Під час перебування в січні 1919 р. Симона Петлюри в м. Тернополі отримав пропозицію стати духівником греко-католиків Дієвої Армії УНР, капеланом. Через військові дії часто змінював місцеперебування. У Жмеринці провадив просвітницьку роботу.

В листопаді 1919 р. захворів на тиф, лікувався в Проскурові, де 1 січня 1920 р. арештований поляками. До кінця квітня 1920 р. просидів у Тернопільській в'язниці (повторно перехворів тифом[1])[1].

Від 1920 р. у Львові (служив у церкві Преображення, Соборі Святого Юра[1]), у 1923—1938 рр. в м. Краків (був військовим капеланом для українських вояків польського війська). У вересні 1930 р. врятував жителів Романівки від пацифікації. Від 1938 р. душпастир у м. Новий Сонч (Лемківщина). У 1944—1948 р. у Словаччині та Австрії.

У 1948 р. емігрував до Канади. Співпрацював із журналом «Нива». Переклав українською «Берестейську Унію», видав «Альманах Українських Богословів». Автор споминів (рукопис)[2]. Проживав у селі Ґрімзбі, помер 7/12 листопада 1963 року в парафіяльному будинку, яким опікувались українські монахині. Похований на «Цвинтарі Всіх Святих» у Вінніпеґу.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати