Відкрити головне меню

Анатолій Кузнецов
рос. Анато́лий Васи́льевич Кузнецо́в
Народився 18 серпня 1929(1929-08-18)
Київ, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Помер 14 червня 1979(1979-06-14) (49 років)
Лондон, Англія, Велика Британія Велика Британія
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Гайґейтський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність прозаїк
Alma mater Літературний інститут імені Горького Москва
Мова творів російська
Роки активності з 1957
Magnum opus «Бабин Яр»
Партія КПРС

Анато́лій Васи́льович Кузнецо́в (18 серпня 1929, Київ,— 13 червня 1979, Лондон) — російський прозаїк.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Радянський період життя і творчостіРедагувати

Народився і провів дитячі роки в київській місцевості Куренівка, де мешкав разом з матір'ю-вчителькою, етнічною українкою, та її батьками-пенсіонерами в районі теперішнього Куренівського ринку (приватний сектор біля Петропавлівської площі, будинок не зберігся). Батько, колишній військовослужбовець, росіянин, згодом — інженер, залишив сім'ю й виїхав до Нижнього Новгорода.

 
Пам'ятник Анатолію Кузнєцову у Києві — Пам'ятний знак жертвам Бабиного Яру на розі вулиць Кирилівської та Петропавлівської. Скульптор Володимир Журавель. Бронза, 2009

Із початком нацистської окупації Києва у вересні 1941 став свідком подій, що відбувалися довкола Бабиного яру. Свої враження, спостереження й роздуми таємно занотовував, пізніше ці автобіографічні записи лягли в основу його роману-документу «Бабин Яр» (Бабий Яр).

У 1952 працював на будівництві Каховської ГЕС. Член КПРС з 1955.

У 1955 вступив до Літературного інституту імені Горького (Москва), який закінчив 1960 року. Під час навчання працював деякий час бетонярем на будівництві Іркутської ГЕС, що дало йому матеріал для першої повісті «Продовження легенди» (Продолжение легенды) (1957), яка принесла авторові відомість у Радянському Союзі.

У 1966 почав готувати до публікації свої спогади про життя в окупованому Києві. Крім автобіографічних записів, письменник включив до роману «Бабин Яр» свідчення людей, які пережили масові розстріли в Бабиному яру. Попри численні цензурні перепони, твір було опубліковано (після схвалення Ідеологічним відділом ЦК КПРС) у скороченому вигляді: спочатку в журналі «Юность» (№ 8 — 10, 1966), а через рік окремою книжкою у видавництві «Молодая гвардия».

Наступний великий твір письменника — роман «Вогонь» (Огонь), пройнятий глибоким песимізмом. Тема роману — крах сподівань і людських доль.

ЕміграціяРедагувати

У 1969 виїхав до Лондона у творче відрядження (офіційно — для збирання матеріалів до майбутньої книги про ІІ з'їзд РСДРП). У серпні того ж року попросив політичного притулку у Великій Британії.

За зізнанням самого А. Кузнецова, за півроку до закордонної поїздки він був змушений стати позаштатним агентом КДБ і доносити на деяких колег-письменників. Це вможливило отримання дозволу на виїзд до Британії.

У 1970 у видавництві «Посев» опубліковано повний текст «Бабиного Яру».

В останні роки життя працював у лондонській редакції Радіо «Свобода».

У 2002 році побачило світ видання з епістолярної спадщини письменника «Між Ґрінвічем і Куренівкою…» (Между Гринвичем и Куреневкой: Письма Анатолия Кузнецова матери из эмиграции в Киев).

До історії літератури Анатолій Кузнєцов увійшов як представник «сповідальної прози».

Син Олексій Анатолійович Кузнецов — журналіст Радіо «Свобода».

Увічнення пам'ятіРедагувати

У 2009 році в Києві на Куренівці, на розі вулиць Кирилівської й Петропавлівської, відкрито пам'ятник присвячений А. Кузнецову[ru], та юним героям його роману «Бабин Яр» (пам'ятний знак відомий також як «пам'ятник дітям війни»). Являє собою бронзову скульптуру хлопчика-підлітка, в одязі 1940-х років, який при світлі ліхтаря читає листівку з наказом нацистської окупаційної влади[1]. Автор пам'ятного знака — скульптор В. Журавель.

Бібліографія творів Анатолія КузнецоваРедагувати

Оригінальні публікації в періодиціРедагувати

  • Захар Захарыч и Тонька. Рассказ // Огонёк, 1957, № 21, с. 17-18.
  • Продолжение легенды. Записки молодого человека // Юность, 1957, № 7, с. 6-59.
  • Захар Захарыч. Рассказ // Новая Сибирь [Литературно-художественный альманах, Иркутск], 1957, кн. 36, с. 184-190.
  • Продолжение легенды // Роман-газета, 1958, № 2 (158).
  • Ответ читателям // Юность, 1958, № 3, с. 78.
  • Ася. Рассказ // Огонёк, 1959, № 11, с. 12-14.
  • Маша. Рассказ // Юность, 1959, № 8, с. 9-14.
  • Встреча с мечтой // Комсомольская правда, 6 сентября 1959.
  • Кто он такой. Рассказ // Комсомольская правда, 22 ноября 1959.
  • …А небо надо штурмовать! // Юность, 1959, № 12, с. 96-98.
  • Два рассказа: 1. Девочки.— 2. Юрка, бесштанная команда // Юность, 1960, № 8, с. 3-19.
  • Ясная Поляна. 1960. К 50-летию со дня смерти Л. Н. Толстого // Юность, 1960, № 11, с. 17-22.
  • Среди дел. Рассказ // Огонёк, 1960, № 47, с. 25-28.
  • Поворот. Рассказ // Сельская жизнь, 26 ноября 1960.
  • Разбой средь бела дня. Клеветники из Лиона у позорного столба // Комсомольская правда, 18 января 1961.
  • История одной фальшивки // Юность, 1961, № 3, с. 90-93.
  • Новые рассказы: Биение жизни.— Женщина.— Старый инструмент // Юность, 1961, № 5, с. 11-40.
  • Старый инструмент. Рассказ // Советская Латвия, 11 июня 1961.
  • Сердце мое с вами // Литература и жизнь, 25 июня 1961.
  • С классическим мастерством // Юность, 1961, № 10, с. 7-8.
  • Качество и еще раз качество // Вопросы литературы, 1961, № 12, с. 19-20.
  • [Ответ на анкету «Молодые — о себе»] // Вопросы литературы, 1962, № 9, с. 140.
  • У себя дома. Повесть // Новый мир, 1964, № 1, с. 3-97.
  • Энтузиазм по сигналу. Заметки писателя // Молодой коммунист, 1965, № 4, с. 53-59.
  • Шторм на пути в Стокгольм. Рассказ // Юность, 1965, № 6, с. 36-42.
  • Бабий Яр. Роман-документ // Юность, 1966, № 8, с. 7-42; № 9, с. 15-46; № 10, с. 23-51.
  • Иван и море. Рассказ // Семья и школа, 1967, № 6, с. 20-21.
  • Артист миманса. Рассказ // Новый мир, 1968, № 4, с. 58-71.
  • Огонь. Повесть // Юность, 1969, № 3, с. 2-39; № 4, с. 16-50.
  • Артист миманса. Рассказ // Радуга, 2003, № 1, с. 122-137.

Окремі виданняРедагувати

  • Селенга. Рассказы. Москва: Советский писатель, 1961.
  • У себя дома. Повесть. Москва: Молодая гвардия, 1964.
  • Продолжение легенды. Новосибирск: Западно-Сибирское книжное издательство, 1967.
  • Биение жизни. Две повести. Тула: Приокское книжное издательство, 1967.
  • Бабий Яр. Роман-документ. Москва: Молодая гвардия, 1967.
  • Бабий Яр. Роман-документ (журнальный вариант). Киев: София, 1991, 214 с. ISBN 5-86468-005-2.
  • Бабий Яр. Роман-документ. Москва: Советский писатель, 1991. ISBN 5-265-02576-6.
  • Бабий Яр. Роман-документ. Киев: Радянський письменник, 1991, 352 с. ISBN 5-333-01091-9.
  • Бабий Яр. Роман-документ. Запорожье: Интербук, 1991, 368 с. ISBN 5-7664-0389-5.
  • Бабий Яр. Роман-документ. Киев: Саммит-книга, 2008. ISBN 978-966-7889-24-1.

Переклади українськоюРедагувати

  • А. Кузнецов. Продовження легенди. Записки молодої людини. Повість. Переклад з російської: К. Юречко. Київ: Дитвидав УРСР, 1960. 163 с.
  • А. Кузнєцов. Бабин Яр. Роман-документ. Переклад з російської: Сергій Батурин.Київ: Самміт-книга, 2009. ISBN 978-966-7889-25-8.

Переклади іншими мовамиРедагувати

  • Anatoli Kuznetsov. Legendi järg. (1. osa) Vene keelest tõlkind Kiira Sipjagina. Tallinn: Ajalehtede-ajakirjade kirjastus, 1958 [Looming 17(41)] (ест.)
  • Anatoli Kuznetsov. Legendi järg. (2. osa) Vene keelest tõlkind Kiira Sipjagina. Tallinn: Ajalehtede-ajakirjade kirjastus, 1958 [Looming 18(42)] (ест.)
  • Anatole Kouznietsoff. L'etoile dans le brouillard (Prodolgenié leguendy). Traduit du russe par Paul Chaleil avec l'avant-propos du traducteur. Lyon: Emmanuel Vitte, 1958, 343 p. (фр.).
  • A. Kuznecovas. Legendos tesinys. Vertė Vladas Bartusevičius. Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla, 1959 (лит.).
  • Anatole Kouznetsov. Sibérie heureuse: La légende continue (Prodoljénié léguendy). Traduit du russe par Lily Denis et René Huntzbucler. Paris: René Juillard, 1960, 263 p. (фр.).
  • Anatoli Kuznetsov. Legendi järg. Vene keelest tõlkind Kiira Sipjagina. Tallinn: Eesti riiklik kirjastus, 1960 (ест.).

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Ю. Шаповал. Неповернення Анатолія Кузнецова // День, 25 грудня 2004, № 237 (електорнна версія).
  • В. Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. Київ: КИТ, 2007.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ЩОБ МИНУЛЕ НІКОЛИ НЕ ПОВТОРИЛОСЬ. Архів оригіналу за 27 лютий 2015. Процитовано 21 березень 2013.