Кримські естонці

Кримські естонці (ест. Krimmi eestlased) — національна меншина етнічних естонців, що проживають на Кримському півострові, складова частина естонської діаспори в Україні. За Всеукраїнським переписом населення 2001 року в Автономній Республіці Крим та Севастополі проживали 674 естонці[1][2] (23,5 % усіх естонців України[3]). За даними Міністерства закордонних справ Естонії[en], у 2011 році в Криму проживало близько 600 етнічних естонців[4]. До 2014 року в Автономній Республіці Крим діяли три естонські культурні організації: Естонське культурне товариство Криму (ест. Krimmi Eesti Kultuuriselts) (засноване 8 вересня 1997 року[5]), Естонське культурне товариство Севастополя (ест. Sevastopoli Eesti Kultuuriselts) та Естонське товариство (ест. Eesti selts) у селі Краснодарка. У школі села Олександрівка (Красногвардійський район) був естонський клас.

ІсторіяРедагувати

 
Меморіальна дошка Едуарду Вільде в селі Береговому Бахчисарайського району

Після Кримської війни (1853—1856) села Криму були спустошені, оскільки уряд Російської імперії виконав, принаймні частково, програму виселення кримських татар[6]. Переселення людей з Естонії зумовлювалось низкою причин, зокрема жалюгідним станом селянства і ставленням до естонських селян балто-німецької шляхти[7][8]. Письменник Едуард Вільде[ком. 1] на зібраних 1904 року у Криму матеріалах створив роман «Prohvet Maltsvet», в якому так описуються причини переселення[9]:

«Не сліпий порив, народжений брехливими обіцянками ошуканців, змусив естонського селянина покинути свої березові гаї і ялинники, поля і луки, свої джерела і струмки, пагорби і долини, з якими він пов'язаний одвічними узами, і змінити їх на похмурі, посушливі степи східної та південної Росії. До цього його змусило кріпацтво з усіма його жахами, яке і понині панує на його батьківщині, хоч і під іншою назвою»
Оригінальний текст (рос.)
«Не слепой порыв, рожденный лживыми обещаниями обманщиков, заставил эстонского крестьянина покинуть свои березовые рощи и ельники, поля и луга, свои родники и ручьи, холмы и долины, с которыми он связан извечными узами, и сменить их на унылые, засушливые степи восточной и южной России. К этому его вынудил крепостной гнет со всеми его ужасами, и поныне царящий на его родине, хоть и под другим названием»
 
Могила Югана Лейнберґа (Пророка Мальцвета) в Пайде

Влада Таврійської губернії давала переселенцям низку пільг: на кожного чоловіка від 12 до 15 десятин землі, кожна родина отримувала від держави по 100 рублів неповоротного займу, а також хліб і насіння на рік, у разі, якщо три роки поспіль не будуть урожайними, держава мала також надати їм безоплатний хліб і насіння. Крім того, протягом перших восьми років у Криму естонці були вільні від військового обов'язку, подушного та судових податків[7].

 
Пам'ятник затопленим кораблям, А. Г. Адамсон, 1905, Севастополь
 
Місхорська русалка, А. Г. Адамсон, 1907 (відновлена 1984), Місхор
 
Дівчина Арзи і Алі-Баба, А. Г. Адамсон, Місхор

У 1860 році до Криму прибули кілька сімей з Естонії. 1861 року в Таврійську губернію прийшла численніша група переселенців, яка складала 23 сімей або близько 120 осіб. Ці люди походили із сіл Раннамийза[et] (ест. Rannamõisa) і Тіскре (ест. Tiskre), які були центрами мальцветіанства — лютеранської течії, яку заснував «пророк Мальцвет», естонець на ім'я Юган Лейнберґ (ест. Juhan Leinberg). Сімферопольське управління казенних земель виділило естонцям територію на березі Чорного моря (нині село Берегове (Бахчисарайський район)). У серпні 1861 року в Таврійську губернію прибула наступна група (близько 10 сімей) переселенців на чолі з Аабрамом Норте (ест. Aabram Norte) з поселення Колга (ест. Kolga) на півночі Естонії. Вони поселилися в Актачі-Кияті (крим. Aqtaçı Qıyat) (який вони назвали Абрамівкою), розташованому на північ від Сімферополя на березі Салгира (крим. Salğır). К. Мяармян закріпив за своїми переселенцями території села Бурлук (крим. Bürlük), які належали поміщиці Біловодській. Слідом на Кримський півострів прибув Антс Валькман, який привіз із собою 50 паспортів переселенських сімей. Місцевість для заселення виділила поміщиця Марія Далаєва в селі Кара-Кіят. У Сімферопольському повіті 118 естонських сімей оселилося в поміщика Галаєва і 113 сімей у поміщиці Бєловодової. Протягом 1862 року із Ліфляндської та Естляндської губерній до Криму переселилось 577 естонців. 1869 року в Крим прибула третя хвиля переселенців, яка складалася з кількох десятків сімей[10].

Згідно з радянським переписом населення 1926 року в Криму було кілька поселень, заснованих естонцями або відновлених ними в другій половині XIX століття[11]: Берегове (Бахчисарайський район) (крим. Zamruqi, ест. Rannaküla), Первомайське (Первомайський район) (крим. Curçı), Краснодарка (крим. Könçi Şava), Новоестонія, Упорне (крим. Kiyat-Orga), Гвардійське (Первомайський район) (крим. Aq-Çora), Колодязне (крим. Üç Quyu Tarhan), Боз-Гоз, Курулу-Кіпчак та інші.

1882 року естонський портретист Йоганн Келер купив у Криму велику садибу Кунтагані разом з іншими естонськими переселенцями, але невдовзі зіткнувся з фінансовим труднощами. Садибу було продано за борги на аукціоні через кілька років[12].

Наприкінці XIX століття змінився вигляд естонських поселень. Будинки будувались з каменя, дах покривався черепицею. На подвір'ях будувалися комори, сараї, навколо будинку розбивалися фруктові сади, з'явилися свої ремісники, лікарі, вчителі. Будували молитовні будинки, танцювальні майданчики, клуби для співанок. Дітей навчали рідної та російської мови. Статистичні дані за 1915 рік про грамотність естонців Криму свідчать[13]: естонці посідали перше місце в губернії за володінням рідною мовою (73,81 % чоловіків, 71,77 % жінок) і третє місце в губернії за володінням російською у чоловіків — 45,57 % (жінки були за цим показником на першому місці — 39,01 %). Такий високий рівень грамотності зумовлювався тим, що естонські переселенці майже відразу відкривали школи[13][14].

Естонські переселенці належали до мальцветіанства, що відділилося від лютеранства (основна християнська конфесія Естляндії в ті часи)[15], але покращення матеріального стану та завойований авторитет серед інших кримців повернули їх знов до ортодоксального лютеранства[13].

У Севастополі стоїть відомий Пам'ятник затопленим кораблям, а в Місхорі — «Дівчина Арзи і Алі-Баба» і «Русалка» естонського скульптора Амандуса Генріха Адамсона.

Русифікація та спроби зберегти національну ідентичністьРедагувати

Наприкінці XIX ст. більша частина кримських естонців жила компактно, в селах. Так, згідно з даними перепису 1897 р. із 2210 естономовних осіб Таврійської губернії тільки 470 (21 %) були міськими мешканцями. Згодом вони почали виїжджати на заробітки до міст і селитись там — у Сімферополі, Севастополі, Феодосії та Ялті. У містах вони мусили розчинятись серед іноетнічного конгломерату[16].

На початку XX століття кримські естонці ще зберігали елементи національного одягу. Так, чоловіки вдягали короткі до колін штани і панчохи, обмотані навхрест мотузком од постолів. Поверх вони одягали чорні збірчаті каптани з олов'яними ґудзиками, які густо насаджувалися від коміра до пояса. Сорочки з грубого полотна доходили аж до колін[17].

1914 року у Криму проведено велике пісенне свято за участі естонців з різних частин Російської імперії, у 1917 році зареєстровано Таврійське губернське товариство естонців[18].

1930 року у Криму в місцях компактного проживання естонців були створені національні сільради: у Сімферопольському районі — 2, у Джанкойському — 1. 1924/25 навчального року в Криму діяло 5 естонських шкіл 1-го ступеню (початкових), в яких навчався 131 учень. Навчання велося естонською мовою[19].

Водночас, царський, а згодом і радянський уряд проводили інтенсивну політику русифікації Криму, внаслідок якої національні меншини, в тому числі естонці, майже повністю перейшли в побутовому спілкуванні на російську мову[5].

Етнічні естонці у населенні Криму (включно із Севастополем) за даними переписів населення[1][2][11][13][16][20][21][22]
Рік 1897 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
Осіб 2176 2084 1900 1228 1291 1047 985 674
% від населення Криму 0,39 0,29 0,17 0,10 0,07 0,05 0,04 0,03
З них у містах 470 578 862

Так, за переписом 1926 року із 2084 етнічних естонців у Криму естонською мовою володіли 1872 особи (90 %), а за даними перепису 1989 року з 985 естонців мову знала приблизно третина, тобто утричі менше[11]. За даними перепису 2001 року у Криму проживали 674 естонці, з них вказала рідною естонську мову лише 91 особа (13,5 %), російську — 579 осіб (85,9 %), українську — 2 особи (0,3 %)[1][2]. Станом на 2004 рік старші кримські естонці (віком старше 60 років) ще могли зв'язно говорити естонською, дещо молодше покоління (40-50 років) частково розуміли естонську, хоч розмовляли російською, використовуючи при тому деякі естонські фрази. Були також ті, які не могли сказати жодного слова естонською, але при тому вважали себе естонцями згідно зі своїм прізвищем та спогадами батьків[11].

Восени 2002 року в середній школі Олександрівки почала викладати естонську мову та культуру прислана Міністерством освіти Естонії вчителька Мерґе Сіммулі (ест. Merge Simmuli). За рік її замінила Райна Рейльян (ест. Raina Reiljan). Наступними були Геллє Аунап (ест. Helle Aunap) і Тійна Реканд (ест. Tiina Rekand). Завдання всіх цих вчительок було не тільки викладати естонську мову, але й керувати гуртком естонської культури. Групи естонської мови були призначені як для дітей, так і для дорослих (у тому числі із Сімферополя). 2009 року в Естонії знято документальний фільм «Кримська вчителька» (ест. Krimmi õpetaja)[23].

Стан після окупації півостроваРедагувати

Після окупації Криму російськими військами навесні 2014 року Естонська республіка не мала контактів з кримськими естонцями[24], оскільки для Естонії півострів є частиною України[25]. До окупації між Естонією та Україною існувала домовленість про направлення вчителя естонської мови до школи в Олександрівці, але це неможливо за нинішнього російського режиму[4]. Крім того, вся співпраця в галузі розвитку між Естонією та Кримом закінчена.

Естонські культурні організації в Криму перейшли повністю під російську юрисдикцію та використовуються російськими пропагандистами для медійного шантажу уряду Естонії[26]. Наприклад, так звана голова громадської організації «Регіональна національно-культурна автономія естонців Республіки Крим» Ольга Скрипченко-Сальман (ест. Olga Skriptsenko-Salman) у медіа регулярно звинувачує Естонську республіку в зраді «співвітчизників»[27]:

«Ольга Леонгардівна розповіла автору (Андрій Татарчук – прим. Baltnews) в Москві, що проблема лишається актуальною для всіх кримських естонців, які не отримують підтримки від своєї держави. При цьому люди є дуже лояльними до Естонії, люблять свою історичну батьківщину та є часто навіть більшими патріотами республіки, ніж мешканці, наприклад, Пярну чи Тарту. П'ять тисяч етнічних естонців – хороша основа для діалогу з надскладного кримського питання, яке політизується в Європі. Не помічаючи співвітчизників, вдаючи, що їх нема, офіційна естонська влада ставить під сумнів свої демократичні принципи»
Оригінальний текст (рос.)
«Ольга Леонгардовна рассказала автору (Андрей Татарчук – прим. Baltnews) в Москве, что проблема остается актуальной для всех крымских эстонцев, не получающих поддержки от своего государства. При этом люди очень лояльны к Эстонии, любят свою историческую родину и являются часто даже большими патриотами республики, чем жители, например, Пярну или Тарту. Пять тысяч этнических эстонцев – хорошая основа для диалога по сложнейшему крымскому вопросу, который политизируется в Европе. Не замечая соотечественников, делая вид, что их не существует, официальные эстонские власти ставят под сомнение свои демократические принципы»

Діяльність «естонської громади» в окупованому Криму також служить ілюстрацією пропагандистської тези про «розквіт культури малих народів під владою РФ»[28]:

«Нам приділяють увагу. Нас показують по телевізору, Москва нам помагає видавати додаток 'Крымские эстонцы' у федеральному щотижневику 'Российские вести'. Раз у квартал виходить наша друкована газета. Ми в принципі дуже задоволені. Україна ж вдає, що нас взагалі не існує, хоч за юрисдикцією Естонії ми формально належимо до України. Але від них нема ніяких повідомлень, тому все, що ми маємо, ми отримуємо від Росії та уряду Криму»
Оригінальний текст (рос.)
«Нам уделяют внимание. Нас показывают по телевизору, Москва нам помогает издавать приложение 'Крымские эстонцы' в федеральном еженедельнике 'Российские вести'. Раз в квартал выходит наша печатная газета. Мы в принципе очень довольны. Украина же делает вид, что нас вообще не существует, хотя по юрисдикции Эстонии мы формально относимся к Украине. Но от них нет никаких сообщений, поэтому все, что мы имеем, мы получаем от России и правительства Крыма»

Крім Ольги Скрипченко з повідомлень ЗМІ відомі імена ще двох представників колабораційних «естонських культурних об'єднань» в Криму: голова Севастопольського естонського національно-культурного товариства Еріх Каллінґ (ест. Erich Kalling)[29][30] та Любов Бойчук (ест. Ljubov Boitšuk)[31][32].

Діяльність «естонської громади» в Криму неофіційно підтримує (в тому числі грошима) радикально-націоналістична Консервативна Народна партія Естонії (ест. Eesti Konservatiivne Rahvaerakond) в особі заступника голови партії та посла від Естонії у Європарламенті Яака Мадісона[en] (ест. Jaak Madison)[31][33].

Крим та кримські естонці в естонській літературіРедагувати

  • Vilde E. Prohvet Maltsvet. — Tallinn, 2012. ISBN 978-9949-5-0866-2
  • Сальман Л. Эстонское поселение Кончи-Шавва: сборник материалов по истории / Леонгард Сальман ; [редактор И. Носкова ; предисловие: Ирина Петручек]. — Симферополь: Медиацентр им. И. Гаспринского, 2017. — 127 с. ISBN 978-5906-9-5939-3
  • Сальман Л. Эстонское поселение Береговое / Леонгард Сальман. — Москва ; Симферополь: Фонд «Историческая память», 2017. — 220, [3] с. ISBN 978-5999-0-0042-2
  • Tiks M. Krimmi vang: Esimene osa. — Tallinn: Kirjastus «Tänapäev», 2019. — 468 lk. ISBN 978-9949-8-5623-7
  • Tiks M. Krimmi vang: Teine osa. — Tallinn: Kirjastus «Tänapäev», 2020. — 340 lk. ISBN 978-9949-8-5622-0

КоментаріРедагувати

  1. На стіні поштового відділення нинішнього села Берегове (Бахчисарайський район) на його честь висить меморіальна дошка.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Розподіл населення за національністю та рідною мовою. АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ. 2001.ukrcensus.gov.ua. Державний комітет статистики України. Процитовано 13.03.2020. 
  2. а б в Розподіл населення за національністю та рідною мовою. М. СЕВАСТОПОЛЬ (міськрада). 2001.ukrcensus.gov.ua. Державний комітет статистики України. Процитовано 13.03.2020. 
  3. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. УКРАЇНА. 2001.ukrcensus.gov.ua. Державний комітет статистики України. Архів оригіналу за 04.03.2016. Процитовано 13.03.2020. 
  4. а б Krimmis elavad eestlased pole abi saamiseks välisministeeriumi poole pöördunud. http://www.vvk.ee (et). Архів оригіналу за 01.03.2020. Процитовано 02.03.2020. 
  5. а б Prozes J. Rahvaste paabel Krimm // Sirp. — 29.10.2004. https://www.sirp.ee (et). Архів оригіналу за 02.03.2020. Процитовано 02.03.2020. 
  6. Водарский Я. Е., Елисеева О. И., Кабузан В. М. Население Крыма в конце XVIII — конце XX веков (Численность, размещение, этнический состав) / Я. Е. Водарский, О. И. Елисеева, В. М. Кабузан ; Рос. акад. наук, Ин-т рос. истории. — М., 2003. — 159 с. ISBN 5-8055-0104-Х. http://tavrika.wz.cz (ru). Процитовано 14.03.2020. 
  7. а б Маковский В. В., Сухарев М. В. Экономические предпосылки переселения эстонских крестьян в Крым во второй половине XIX в. // Культура народов Причерноморья. — 2014. — Т. 275. — С. 105-108. http://nbuv.gov.ua (ru). Процитовано 07.03.2020. 
  8. Сальман Л. Я. Эстонское поселение Береговое. — М. : Фонд «Историческая память», 2017. — 224 с. ISBN 978-5-9990-0042-2
  9. Вильде Э. Пророк Малтсвет: роман / Эдуард Вильде ; [перевод с эстонского: Б. Лийвак и Т. Маркович ; под редакцией М. Кулишовой ; послесловие: Ю. Кяосаар ; иллюстратор: Э. Окас]. — Таллинн: Эстонское государственное издательство, 1952. — 702 с.
  10. Сухарёв М. В. Особенности переселения эстонцев в Крым во второй половине XIX в. // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. — 2016. — № 6 (120). — С. 44-50. http://www.jurnal.org (ru). Архів оригіналу за 01.09.2019. Процитовано 07.03.2020. 
  11. а б в г Tender T. Eesti keele õpetamisest Krimmis // Sirp. — 29.10.2004. https://www.sirp.ee (et). Процитовано 02.03.2020. 
  12. Kruus H. Eesti ja Läti rahvusliku ärkamisliikumise kokkupuuteist // Eesti Kirjandus. — 1938. — №3. http://www.kirjandusarhiiv.net (et). Архів оригіналу за 25.03.2016. Процитовано 02.03.2020. 
  13. а б в г Левандовская М. Б. Эстонцы Крыма. К вопросу об изучении истории и культуры // Культура народов Причерноморья. — 1998. — № 5. — С. 394-397.. http://nbuv.gov.ua (ru). Архів оригіналу за 19.08.2019. Процитовано 08.03.2020. 
  14. Лащенко С. Естонці в Криму // Кримська світлиця. — 2018 — № 14. — С. 6.. http://www.svitlytsia.in.ua. Процитовано 14.03.2020. 
  15. Leinberg, Juhan 1812-1885. http://www.eestigiid.ee (et). Архів оригіналу за 05.03.2016. Процитовано 09.03.2020. 
  16. а б Марценюк Р. Чисельність естонців, латишів та литовців на території України за загальними переписами кінця XIX — початку XXI століть // Етнічна історія народів Європи. — 2017. — Вип. 51. — С. 107–126. http://nbuv.gov.ua/. Процитовано 17.03.2020. 
  17. Естонці в Криму. https://www.radiosvoboda.org. Процитовано 14.03.2020. 
  18. Нікольска М. Р. Естонці // Енциклопедія сучасної України. http://esu.com.ua. Процитовано 14.03.2020. 
  19. Вівчарик М. М. Естонці в Україні // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ : В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с.. http://history.org.ua/uk. Процитовано 14.03.2020. 
  20. Перепис 1897 року: Таврійська губернія. Архів оригіналу за 28 жовтень 2012. Процитовано 02.03.2020. 
  21. Всесоюзная перепись населения 1970 года. Городское и сельское население областей республик СССР (кроме РСФСР) по полу и национальности. www.demoscope.ru (ru). Демоскоп Weekly — Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 13.03.2020. 
  22. Всесоюзная перепись населения 1979 года. Городское и сельское население областей республик СССР (кроме РСФСР) по полу и национальности. www.demoscope.ru (ru). Демоскоп Weekly — Приложение. Справочник статистических показателей. Архів оригіналу за 01.03.2020. Процитовано 13.03.2020. 
  23. Tiina Rekand avastab teistmoodi maailma. https://maaleht.delfi.ee (et). Процитовано 07.03.2020. 
  24. Meedia: Krimmi eestlased kaebavad, et Eesti ei aita neid enam. https://www.postimees.ee (et). Архів оригіналу за 09.03.2017. Процитовано 07.03.2020. 
  25. Foreign Minister Sven Mikser: Crimea is Ukraine : 16.03.2018 : Statement by Foreign Minister on the occasion of upcoming anniversary of Crimea annexation. https://vm.ee (en). Архів оригіналу за 25.05.2018. Процитовано 07.03.2020. 
  26. Українські естонці як колективні заручники Кремля в Криму. Процитовано 14.03.2020. 
  27. Неловкая тайна Керсти Кальюлайд: как в Таллине забыли про крымских эстонцев. https://baltnews.ee (ru). Процитовано 07.03.2020. 
  28. Глава эстонской культурной автономии в Крыму: Мы чувствуем поддержку от России. https://baltnews.ee (ru). Процитовано 07.03.2020. 
  29. Эстонцы в Крыму: сын пропавшего моряка. https://sputniknews.ru (ru). Архів оригіналу за 28.01.2020. Процитовано 07.03.2020. 
  30. Eesti Tare. https://kultuuriseltsid.ee (et). Архів оригіналу за 16.11.2019. Процитовано 07.03.2020. 
  31. а б Мадисон передал на ремонт эстонского центра в Крыму более 4000 евро. https://rus.postimees.ee (ru). Архів оригіналу за 09.02.2019. Процитовано 07.03.2020. 
  32. Krimmi eestlased ja nende Rapla sõbrad [KUULA INTERVJUUD]. http://rapla.tre.ee (et). Процитовано 07.03.2020. 
  33. Jaak Madison sai viimasel hetkel tundmatult annetajalt Krimmi jaoks raha kokku, aga poolsaare külastamine on lahtine. https://www.delfi.ee (et). Процитовано 07.03.2020.