Відкрити головне меню

Кри́мка — село в Україні, в Первомайському районі Миколаївської області. Населення становить 1204 осіб. Орган місцевого самоврядування — Кримківська сільська рада. Розташоване на лівому березі річки Кодими, за 17 км на південний захід від районного центру і найближчої залізничної станції Первомайськ-на-Бузі на лінії Борщі — Підгородня. Населення — 1465 чоловік. Кримківській сільраді підпорядковано село Коломіївка.

село Кримка
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Первомайський район
Рада/громада Кримківська сільська рада
Код КОАТУУ 4825483201
Основні дані
Засноване 1792
Населення 1204
Поштовий індекс 55261
Телефонний код +380 5161
Географічні дані
Географічні координати 47°56′15″ пн. ш. 30°45′44″ сх. д. / 47.93750° пн. ш. 30.76222° сх. д. / 47.93750; 30.76222Координати: 47°56′15″ пн. ш. 30°45′44″ сх. д. / 47.93750° пн. ш. 30.76222° сх. д. / 47.93750; 30.76222
Середня висота
над рівнем моря
73 м
Найближча залізнична станція найближча залізнична станція "Кам'яний міст"
Відстань до
залізничної станції
4 км км
Місцева влада
Адреса ради 55261, Миколаївська обл., Первомайський р-н, с. Кримка, вул. Гречаного, 24, тел. 66-7-50
Карта
Кримка. Карта розташування: Україна
Кримка
Кримка
Кримка. Карта розташування: Миколаївська область
Кримка
Кримка

Зміст

Історія селаРедагувати

Про давнє заселення місцевості, де знаходиться село, свідчить виявлене біля нього поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. э.). В околицях Кримки знайдено також візантійську монету імператора Романа IV (1068—1071 рр.). В другій половині XVIII ст. уздовж річки Кодими, на території, захопленій Кримським ханством, виникло декілька т. п. ханської (кримських) слободи, заснованої запоріжцями та пересиленцями з Правобережної України, з Молдавії, Росії.

Звідси і назва однієї з них — Кримка, уперше згадуваною в документах 1782 р. У 1791 р. за Ясським мирним договором Кримка разом з іншими володіннями відійшла до Російської Імперії. У «Відомостях 4-х повітів, які складають новопридбану область від Оттоманської імперії і приєднану до Катеринославської губернії» Кримка згадана в 1792 р. як казенне поселення з 142 жителями. Двом селам — Кумарям і Кримці тоді було приписано 24 тис. десятини землі.

Жителі Кримки займалися переважно скотарством, велику частину землі відводили під сінокоси і пасовища. Із зернових сіяли ярову пшеницю. Крім того, вирощували тютюн, баштанні культури. На ярмарку в Ольвіополі продавали велику рогату худобу, коней, овець, шкіри, олію, овочі. Частина селян чумакувала.

У 90-х рр. XVIII ст. Кримка з 9 тис. десятини землі була подарована царським урядом одному з офіцерів, що брав участь в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр., а на початку 1800 р. стала власністю поміщиків Сабанських. Нові власники прагнули підвищити доходність господарства шляхом посилення експлуатації селян. Кріпаки повинні були відпрацьовувати панщину по 3-4, а під час жнив і 5 днів в педелю.

З січня 1795 р. Кримка входила до складу Богопольского повіту Вознесенського наміснитцтва, з 1797 р.- до Богопольскої волості Балтського повіту Подільської губернії. У селі в 1859 р. налічувалося 195 дворів з 1193 жителями. З 1857 р. тут діяла прихідська школа, в якій в рік відкриття навчалося 12 дітей.

Під час реформи 1861 р. селянам Кримки, згідно із статутною грамотою, виділили 2100 десятини землі (по 3-4 десятину на ревізську душу), а у поміщика залишилося 7 тис. десятини. Поміщик відібрав у селян значну частину землі, якою вони користувалися до реформи. Тільки близько 25 відсотків селян отримали повні наділи; більшості ж дісталися т. з. дарчі душові наділи — по десятині на ревізську душу. Селяни вийшли «на волю» пограбованими і, щоб якось зводити кінці з кінцями, вимушені були орендувати землю у поміщика.

У 1898 р. жителі Кримки і Іванівки орендували близько 500 десятини землі. Переважно тут була поширена т. з. суборенда. Поміщик здавав землю великими ділянками по 4 крб. за десятину орендареві, у якого селяни орендували її за третину урожаю і ще виплачували грошима по 1 крб. за десятину орної землі і по 6-7 крб. за десятину сінокосу і випасу. Ця «голодна оренда» розоряла селян. Частина їх батрачила, йшла на заробітки в міста.

В період революції 1905—1907 рр. трудящі Кримки відібрали у поміщика землю, худобу і інвентар. Для придушення цього виступу, що спалахнув в червні 1905 р., поміщик викликав солдатів, які жорстоко розправилися з селянами. Проте восени наступного року кримківські селяни самовільно вирубали поміщицький ліс.

З 1906 р. в Кримці окрім церковноприходської функціонувала однокомплектна земська школа.

Перша світова війнаРедагувати

Скрутне становище селян посилила Перша світова війна, що почалася. Багато працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. Для потреб армії реквізували коней, робочу худобу. Це привело до занепаду більшості господарств: скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. Різко підвищилися ціни на продукти харчування і господарські товари.

І після Лютневої революції 1917 р. влада в селі деякий час зосереджувалася в руках старости, урядника і священика. У квітні на сільському сході був обраний земельний комітет у складі 20 чоловік. Більшість в комітеті складали батраки, бідняки і середняки. Очолив його малоземельний селянин М. А. Ісайко.

У січні 1918 р. в селі була обрана Рада селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Л. А. Бачинский. який і проводив облік поміщіцьких земель, інвентаря, худоби і розподіляв їх між селянами трудящих.

15 березня 1918 в село увійшли німецько-австрійські підрозділи. За гетьмана Павла Скоропадського було відновлено старі порядки, було повернуто поміщикові землю і майно. У Кримці жителі разом із селянами сусіднього села Катеринки в квітні 1918 р. організували партизанський загін, яким керували Н. А. і М. А. Мальковці. Загін базувався в Катеринівському лісі (поблизу Кримки) і діяв в районі сіл Катеринки, Петрівки і станції Кам'яний Міст.

У кінці 1918 р. після вигнання німців в селі було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки. Але 19 березня 1919 р. партизанський загін під командуванням Т. М. Гуляницкого захватив владу в селі.

На початку вересня 1919 р. в Кримку увірвалися денікінці. 4 лютого 1920 р. частини 45-ої дивізії 14-ої армії під командуванням І. Е. Якіра очистили село від білогвардійців. Створений тоді ж сільський ревком на початку квітня передав свої функції Раді, яка почала здійснювати закон Всеукрревкома від 5 лютого 1920 р. про землю. Бідняцьким господарствам держава допомогла робочою худобою, інвентарем і насінням. В результаті була успішно проведена весняна сівба — засіяний близько 50 відс. сільгоспугідь. На початку червня 1920 р. в селі створений комітет незаможных селян. Тільки за перші шість місяців цього року селяни відправили промисловим центрам 560 пудів зерна і 212 пуди м'яса. У жовтні 1920 р. був проведений «Тиждень допомоги фронту», під час якої жителі села зібрали і передали до фонду допомоги Червоної Армії 790 пудів зерна і багато теплого одягу.

Після закінчення громадянської війни селяни Кримки в умовах непу розгорнули боротьбу за відновлення розореного господарства. З року в рік розширювалися посівні площі зернових. У 1923 р. було створено сільське споживче товариство. Наступного року виникло сільське кредитне товариство, членами якого стали 130 селянських господарств.

Вже в 1920 р. в Кримці відкрилася початкова школа, в якій було 80 учнів і 2 учителі. Через п'ять років вона стала семирічною. Працювали три школи лікнепу, в 1925 р. в них навчалося до 120 чоловік. У 1921 р. почав діяти сільський клуб. Кожна неділя тут проводилися колективні читання газет, учителі школи виступали з лекціями. Були організовані два гуртки художньої самодіяльності, відкрита бібліотека.

У березні 1926 р. пройшли вибори у сільську раду. Новий склад сільради був обрав з бідняків, комуністів та комсомольців, 30 відсотків його депутатів складали жінки.

КолективізаціяРедагувати

Після XV з'їзду ВКП(б) партійний осередок і сільрада вели широку роботу по колективізації господарювання. Літом 1929 р. бідняцькі господарства села об'єдналися в комуну і ТОЗ. У 1929—1930 рр. на базі комуни і ТОЗа виникли артілі «Червоний Перекоп», ім. Ворошилова і ім. 25-го Жовтня, що об'єднали 97 відс. сімей села. У лютому 1930 р. загальні збори колгоспників ухвалили розкуркулити чотирьох місцевих заможних селян.

У тому ж році в селі на 300 гектарах землі, що належала лісництву, організовано господарство овочівника Одеського кооперативного союзу, де було 130 коней, 60 корів, 400 свиней і трактор. У 1936 р. на базі цього господарства створений колгосп ім. Будьонного.

Введення постійних посівних обертів і створення сортового посівного фонду, чому сприяла також робота трьох колгоспних хат-лабораторій, дали можливість покінчити із засміченістю полів в колгоспах. Виконуючи завдання третьої п'ятирічки по збільшенню виробництва зерна, трудівники села в 1940 р. виростили і зібрали по 19 цнт зернових з гектара. У кінці 1940 р. в колгоспах налічувалося 120 корів, 100 свиноматок, більше 400 овець. У 1939 і 1940 рр. колгосп ім. Будьонного і «Червоний Перекоп» були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У 1941 р. в Кримці проживало 1260 чоловік. У селі працювала аптека, в кожному колгоспі були організовані дитячі ясла. У 1936 р. відкрилася середня школа. У 1940/41 навчальному році в ній навчалося 350 учнів, працювало 26 учителів. Багато випускників школи після закінчення десятого класу продовжували навчання у вищих і середніх спеціальних закладах країни. У 1940/41 навчальному році у вищих навчальних закладах навчалося більше 30 кримчан.

Німецько-радянська війнаРедагувати

Сотні жителів Кримки пішли на фронт з перших днів війни. Село Кримка під час румунської окупації входило до губернаторства Трансністрії.

У 1942—1943 рр. в селі діяла підпільна організація спротиву «Партизанська іскра» під керівництвом директора місцевої школи Володимира Моргуненка. Підпільники придбали 2 радіоприймача і друкарську машинку, завдяки чому мали змогу розповсюджувати новини Радінформбюро та листівки у селах Первомайського району: Кримці, Катеринці, Кумарах, Кам'яній Балці, Новоандріївці. Бойові підпільні групи були створені в усіх названих селах, очолювали їх колишні учні Володимира Степановича: Володя Вайсман, Поліна Лойченко, Дарина Дяченко, Надія Буревич. Партизани збирали зброю, боєприпаси, організовували саботаж, диверсії: перша військова операція була проведена іскрівцями на залізничній станції Кам'яний Міст – підірвали 2 ешалони: три десятка вагонів, чотири цистерни з паливом, півтора десятка платформ з автомашинами та тягачами, два паротяги. У червні 1942 року «Партизанська іскра» пустила під укіс неподалік від с. Кримка німецький військовий ешелон з 48 вагонів, платформ, завантажених воєнною технікою і боєприпасами, бензоцистерн з паливом.

Під час бойового завдання у ніч на 15 лютого 1943 року була арештована група з 10 партизанів, наступного дня – ще четверо. У ніч з 17 на 18 лютого 1943 р. іскровці на чолі з Парфентієм Гречаним здійснили напад на жандармський пост, де знаходились арештовані товариші, і звільнили їх. Після цього почалися арешти членів підпілля, до кінця лютого усі члени «Партизанської іскри», у тому числі в В. С. Моргуненко, були арештовані. Після нелюдських тортур вранці 28 лютого 1943 року більшу частину підпільників було страчено. 1 березня був вбитий у перестрілці Парфентій Гречаний, а члени групи Дарини Дяченко, яких вивезли до Тираспільської в'язниці, були розстріляні 2 квітня 1944 року.

1 липня 1958 року Володимиру Степановичу Моргуненку, Парфентію Карповичу Гречаному, Дарії Григорівні Дяченко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пам'яткиРедагувати

Кримка (метеорит) — метеорит, 21 січня 1946 року впав поблизу села.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати