Криза Римської імперії у III столітті


Криза ІІІ століття, також відома як Військова анархія або Імперська криза (235–284 рр. н.е.) - це період римської історії, коли Римська імперія ледь не зазнала краху під спільним тиском таких чинників, як вторгнення та міграція на її територію варварів, громадянських війн, селянських заколотів, політичної нестабільності (з численними узурпаторами, які змагались за владу), зростаючим впливом варварських найманців (відомих як федерати) та полководців, які лише номінально підкорялись Римові (але дедалі ставали більш незалежними), чуми, знецінення валюти та економічної депресії.

Криза розпочалась із вбивства імператора Александра Севера його власними військами в 235 році. Це започаткувало 50-річний період, протягом якого на титул імператора було щонайменше 26 претендентів, переважно видатні генерали римської армії, які взяли на себе імператорську владу над усією або тією чи іншою частинами Імперії.

До 268 року імперія розпалася на три держави-конкуренти: Галльську імперію (включаючи римські провінції Галлія, Британія та, коротко, Гіспанія); Пальмірське царство (включаючи східні провінції Сирії Палестина та Егіпет); а між ними - власне італійська незалежна Римська імперія. Пізніше Авреліан (270–275) возз’єднав імперію. Криза закінчилася сходженням Діоклетіана та здійсненням ним реформ у 284 році.

Криза призвела до таких глибоких змін в інститутах імперії, суспільстві, економічному житті та релігії, що більшість істориків все частіше сприймає її як момент переходу між історичними періодами класичної античності та пізньої античності.

Стіна Авреліана, побудована наприкінці кризи для захисту Рима від зовнішніх загроз.

Рік п'яти імператорівРедагувати

Після вбивства останнього імператора династії Антонінів Коммода в Імперії починається громадянська війна 193 — 197 років. Ряд відомих лідерів проголошують себе імператорами: Пертінакс і Дідій Юліан у Римі, командувач дунайською армією Септіміус Северус, командувач сирійськими легіонами Песценній Нігер та Клодій Альбін у Британії. Імператорська влада була офіційно вручена сенатом переможцю Септіміусу Северусу, який заснував імператорську династію Северів (193—235).

Правління СеверівРедагувати

Северус спирався винятково на армію, а режим правління при ньому перетворився на військово-бюрократичну монархію. Зовнішня політика характеризувалася низкою успішних воєн з Парфією (195—199) та з племенами каледонців (208—211). Після смерті імператора його син Антонін Каракалла (211—217) вбив свого брата Ґету, зайняв престол, після чого почав війну з парфянами і був убитий змовниками. Його наступник префект преторіанців Макрін (217—218) також був убитий солдатами, що його зрадили, поступившись своїм місцем родичу Северів, який видавав себе за сина Каракалли, сирійському жерцеві Геліогабалу (Елагабал, 218—222), у березні 222 року вбитому своїми воїнами. Імператором став 13-річний Олександр Северус (222—235), при якому загострилася фінансова криза, а також підвищилася загроза з боку Новоперського царства, з яким у 231 почалася війна. Олександр був убитий бунтівниками, що ознаменувало початок ще глибшої політичної та соціально-економічної кризи.

 
Ауреус Деція, на честь його перемог

Криза імперіїРедагувати

З 235 почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валеріан (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак і за час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.

Передумови ДомінатуРедагувати

Іллірійська династія продовжилася в правлінні Марка Аврелія Проба (276—282), який навів лад в Іллірії, Фракії і Малій Азії. Його наступник Гай Марк Аврелій Кар (282—283) розбив германців, після чого на трон зійшов іллірієць Діокл, відомий під ім'ям Діоклетіана, і ознаменував початок періоду доміната (284—476).

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати