Відкрити головне меню

Кременицький Віктор Олександрович (1 січня 1916, с. Шукліно, Курська губернія, Російська імперія  — 1 жовтня 1994, м. Житомир, Україна) — український радянський державний і партійний діяч, учасник диверсійно-терористичного руху в період німецько-радянської війни 1941—1945 років, голова Житомирського облвиконкому у 1955—1982 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 3—10-го скликань. Член ЦК КПУ в 1952—1954 р. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1960—1981 р.

Кременицький Віктор Олександрович
Кременицький Віктор Олександрович.tif
 
Партія: КПРС
Освіта: Одеський педагогічний інститут
Народження: 1 січня 1916(1916-01-01)
Курська губернія, Російська імперія
Смерть: 1 жовтня 1994(1994-10-01) (78 років)
м. Житомир, Україна
Громадянство: СРСР СРСР, Україна Україна
 
Військова служба
Звання: полковник
Нагороди: Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден «Знак Пошани»
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 1 січня 1916 року в селі Шукліно Курської губернії (тепер Фатезького району Курської області) у бідній багатодітній селянській родині.

У 1929 році переїхав у Запоріжжя, де навчався на робітничому факультеті. У вільний від навчання час підробляв на будівництві Дніпрогесу і заводу «Запоріжсталь». По закінченню робітничого факультету навчався в Одеському державному педагогічному інституті, який закінчив у 1936 році.

З 1936 року працював учителем в селі Ільїнка Далеко-Східного краю РРФСР, у 1937—1939 роках — завідувачем навчальної частини середньої школи на Волховбуді в Ленінградській області РРФСР. У 1937 році вступив до комсомолу.

У 1939 році був призваний до Червоної армії і по закінченні курсів молодших лейтенантів у листопаді 1939 року брав участь у бойових діях на фінському фронті, де командував ротою 49-ї стрілецької дивізії РСЧА. При прориві лінії Манергейма був важко поранений, а після лікування знову повернувся в стрій. Член ВКП(б) з 1940 року.

Учасник німецько-радянської війни. З липня 1941 року — партизан загону капітана Мокроусова в Криму. У січні 1942 року цей загін увійшов до складу партизанського з'єднання під командуванням двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. Служив старшиною, начальником штабу, комісаром партизанського загону імені Сталіна, а з 1943 року — комісаром і командиром сформованої на базі з'єднання Польської партизанської бригади імені Ванди Василевської. З березня по серпень 1944 року бригада вела бойові дії на території Польщі. У цих боях був двічі поранений. Після з'єднання з частинами Радянської Армії Польську бригаду у 1944 році розформували.

У 1944 році — завідувач Олександрівського районного відділу народної освіти Сталінської області.

У 1944—1946 р. — голова виконавчого комітету Олександрівської районної ради депутатів трудящих Сталінської області.

У 1946—1948 р. — 1-й секретар Олександрівського районного комітету КП(б)У Сталінської області.

У 1948 році — завідувач відділу шкіл Сталінського обласного комітету КП(б)У.

У листопаді 1948 — серпні 1950 р. — завідувач Сталінського обласного відділу народної освіти.

У серпні 1950 — березні 1954 р. — голова виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

У 1954—1955 р. — заступник, 1-й заступник голови виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих.

У 1955 — січні 1963 р. — голова виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих. У січні 1963 — грудні 1964 р. — голова виконавчого комітету Житомирської промислової обласної ради депутатів трудящих.

У грудні 1964 — 22 березня 1965 р. — 1-й заступник голови виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих.

22 березня 1965 — лютий 1982 р. — голова виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів.

За досягнення значних успіхів у господарському та культурному будівництві Житомирська область була нагороджена найвищою нагородою СРСР — орденом Леніна.

Обирався депутатом Верховної Ради Української РСР протягом восьми скликань з 1951 по 1985 роки. У 1951—1955 роках обирався Заступником Голови Верховної Ради УРСР. Протягом 20 років очолював планово-бюджетну комісію Верховної Ради УРСР.

З 1982 року був на пенсії, мешкав у Житомирі.

Помер 1 жовтня 1994 року, похований у місті Житомирі.

НагородиРедагувати

За видатні відзнаки при командуванні партизанською бригадою імені Ванди Василевської і за проявлені особисту мужність та героїзм у боях з німецько-фашистськими загарбниками за визволення Польщі Головне Командування Армії Людової нагородило В. О. Кременицького орденом «Хрест Грюнвальда» 2-го класу та удостоїло його звання Почесного громадянина міста Замосць Люблінського воєводства.

Також нагороджений орденом Леніна, орденом «Знак Пошани», двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І та II ступенів, багатьма медалями, у числі яких — медаль «Партизанові Вітчизняної війни» І ступеня.

ДекомунізаціяРедагувати

Після ухвалення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» пам'ятна дошка В.Кременицькому на вулиці Театральній в Житомирі була демонтована

ПосиланняРедагувати